Постанова
Іменем України
27 липня 2023 року
м. Київ
справа № 201/12927/17
провадження № 61-3173св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах Міністерства оборони України і Державної організації "971 Управління начальника робіт",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокуу складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону південного регіону України, в інтересах Міністерства оборони України, Державної організації "971 Управління начальника робіт" (далі - "971 УНР"), звернулась до ОСОБА_1 з позовом про витребування майна.
Позов мотивований тим, що будівля АДРЕСА_1 на праві власності належить державі в особі Верховної Ради України і передана в управління Міністерству оборони України та "971 УНР". Спірний об`єкт знаходиться на балансі "971 УНР".
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року у справі № Б15/101-08 "971 УНР" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Під час ліквідаційної процедури "971 УНР" здійснено продаж майна банкрута шляхом проведення аукціону (публічних торгів), результати якого судовими рішеннями визнано недійсними.
Спірна будівля була продана ОСОБА_2, який відчужив її ОСОБА_3, який в подальшому відчужив її ОСОБА_1 .
Позивач зазначив, що усі дії з відчуження спірного нерухомого майна здійснено з численними порушеннями вимог законодавства України, згода на його відчуження не надавалася, власник не був повідомлений про проведення прилюдних торгів і подальший перепродаж майна.
Відповідно до пункту 1.1. Положення про "971 УНР", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 грудня 2008 року № 653, "971 УНР" - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (органу управління майном).
На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України повідомлено Міністерство оборони України та "971 УНР" про необхідність представництва військовою прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України, "971 УНР" у формі звернення до суду з цим позовом та участі в його розгляді.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив:
витребувати від ОСОБА_1 на користь "971 УНР" 1/2 частину нежитлової будівлі, загальною площею 253,00 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561622612101, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, позовну заяву задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь "971 УНР" 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 253 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561622612101, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України повідомлено суб`єкта владних повноважень Міністерство оборони України, а також "971 УНР" про необхідність представництва військовою прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України, "971 УНР" у формі звернення до суду з цим позовом та участі в його розгляді. З огляду на викладене і виникла необхідність представництва військовим прокурором Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в господарському суді інтересів держави в особі Міністерства оборони України, "971 УНР" у формі звернення до суду з цим позовом та участі в його розгляді;
під час ліквідаційної процедури "971 УНР" здійснено продаж майна банкрута шляхом проведення аукціону (публічних торгів). У подальшому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року у справі № Б15/101-08 визнано недійсним результати аукціону, проведені "Правобережною товарною біржою" 03 грудня 2014 року щодо продажу лоту № 1, який складався з нерухомого майна, що знаходиться на балансі "971 УНР", а саме, адміністративної будівлі по АДРЕСА_1, загальною площею 253 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561622612101, визнано недійним договір купівлі-продажу від 03 грудня 2014 року, загальною вартістю 100 000,00 грн, укладений між "971 УНР" в особі ліквідатора Гальченка Є. А. та фізичною особою ОСОБА_2 . Майно, яке було предметом вищезазначеного договору, ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3, який в свою чергу відчужив його ОСОБА_1, який на теперішній час є власником 1/2 частини спірного нерухомого майна.
спірне майно вибуло з володіння "971 УНР" поза його волею.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
спірне майно є державним та таким, що має статус військового майна, перебуває на балансі "971 УНР" на рахунку № 103 "Будинки та споруди";
відповідно до пункту 4.3 Положення про "971 УНР" належне йому майно є у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання;
Міністерство оборони України, "971 УНР", в інтересах яких звернулася Військова прокуратура, та останній набувач не перебувають у договірних відносинах, між ними не укладався будь-який цивільно-правовий договір з приводу спірного приміщення, тому правові відносини між ними підлягають врегулюванню на підставі правил статей 387 та 388 ЦК України;
"971 УНР" не є власником спірного майна, а є його правомірним (титульним) володільцем та користувачем. Будучи титульним володільцем майна, що становить предмет спору, "971 УНР" вправі вимагати надання судового захисту такому праву нарівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна;
встановивши, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року у справі Б15/101-08 визнано недійсним результати аукціону з продажу нерухомого майна, що знаходиться на балансі " ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме будівлі по АДРЕСА_1, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 грудня 2014 року, укладений між "971 УНР" в особі ліквідатора Гальченка Є.А. та фізичною особою ОСОБА_2, прийнявши до уваги, що зазначеною ухвалою встановлено, що ліквідатор банкрута ОСОБА_4 не погодив з Міністерством оборони України переліку ліквідаційної маси банкрута, не погодив кандидатуру організатора аукціону, тому не міг реалізовувати об`єкт нерухомого майна, який продано на аукціоні 03 грудня 2014 року, встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, суд першої інстанції зробив правильний висновок про витребування 1/2 частини адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 ;
рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2018 року у цивільній справі № 201/12925/17, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року, витребувано у ОСОБА_5 на користь "971 УНР" 1/2 частину нежитлової будівлі, загальною площею 253,00 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561622612101, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Зазначене спірне нерухоме майно у цивільній справі № 201/12925/17 є іншою половиною того ж об`єкту нерухомості, з приводу 1/2 частини якого заявлено позов у цій справі;
при зверненні до суду прокурор, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", абзацу 2 частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Крім того, звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що Міністерство оборони України заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави щодо спірного майна не вживало, а "971 УНР" захист порушених прав здійснювало неналежним чином. Такі твердження визнані позивачами, зокрема, Міністерство оборони України підтвердило, що не вчиняло дій щодо захисту порушених прав, а "971 УНР" визнало, що неналежним чином здійснювало захист порушених прав. Судом першої інстанцій здійснено перевірку доводів прокурора щодо наявності у неї повноважень на представництво інтересів держави в особі Міністерства оборони України та "971 УНР" і не встановлено перешкод у реалізації таких прав та повноважень. Отже, прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та "971 УНР".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, яка надає особі право на судовий захист та визначення підстав виникнення таких прав. Прокуратурою не доведено факту порушення законних прав Міністерства оборони України та "971 УНР".За визначеними прокуратурою позивачами не було зареєстровано ані права власності, ані права господарського відання чи оперативного управління, ані жодного іншого майнового права, які могли би бути порушені відповідачем. Власником нерухомого майна вказано Державу Україна в особі Верховної Ради України, але прокурор не вимагав захистити Державу Україна в особі Верховної Ради України. З огляду на відсутність порушених прав у обраних прокуратурою позивачів та відсутність доказів належності їм таких прав, належним позивачем є Держава Україна, в особі Верховної Ради України;
висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача без належної компенсації витрат, понесених таким набувачем на придбання майна;
висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 червня 2019 року у справі № 15/143-б щодо підсудності спору, а саме, можливості розгляду даного спору за межами відкритої справи про банкрутство власника майна;
судами першої та апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду щодо концентрації майнових спорів за участю банкрута в межах справи про банкрутство задля контролю над ліквідаційною масою такого банкрута та захисту інтересів кредиторів;
висновки судів не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 щодо наявності підстав для витребування майна у добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України;
позов прокурора не підлягав задоволенню через неналежний спосіб захисту та невідповідність висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2021 року "971 УНР" подало відзив на касаційну скаргу за підписом ліквідатора Величка В. Ю., у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону мала та має повне, законне та обґрунтоване чинним законодавством України право на звернення з позовом, що є предметом розгляду в межах справи, в інтересах Міністерства оборони України та "971 УНР". Згідно із Положенням "971 УНР" - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України;
Міністерство оборони України було активним учасником судових процесів, пов`язаних з визнанням недійсними результатів аукціону, на підставі якого відбулося протиправне вибуття військового майна з державної власності, та договору, який було укладено. Однак, в частині судових процесів, спрямованих на повернення у державну власність військового майна, Міністерство оборони України зайняло усвідомлену пасивну позицію, а саме, позицію повного ігнорування порушення майнових прав та інтересів держави. Факт неналежного самостійного захисту "971 УНР" порушених прав підтверджується матеріалами справи № 201/3043/16;
твердження заявника в касаційній скарзі про наявність волевиявлення "971 УНР" на відчуження спірного майна є таким, що спростовуються наявними матеріалами справи, оскільки відчуження спірного майна було здійснено з грубим порушенням спеціального законодавства України, зокрема, за відсутності обов`язкового погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, тому дані обставини підтверджують факт вибуття спірного майна у власника (держава) не з його волі;
спірне майно вибуло за недійсним правочином поза волею власника - Міністерства оборони України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/12927/17, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року відмовлено.
У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 201/12927/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відзив Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу № 201/12927/17 (провадження № 61-3173св21) передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року справу № 201/12927/17 повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 201/12927/17до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 201/12927/17.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 березня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 265/5040/13, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 11 червня 2019 року у справі № 15/143-б, від 03 жовтня 2018 року у справі № 906/1765/15, від 06 квітня 2018 року у справі № 925/1874/13, від 16 квітня 2018 року у справі № 920/847/17, від 13 березня 2018 року у справі № 922/928/17, від 03 травня 2018 року у справі № 904/7981/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Фактичні обставини
Суди встановили, що будівля АДРЕСА_1 на праві власності належить державі в особі Верховної Ради України і передана в управління Міністерства оборони України та "971 УНР", які і здійснювали користування, володіння і балансоутримання вказаного майна.
Спірне майно є державним та таким що має статус військового майна, перебуває на балансі "971 УНР" на рахунку № 103 "Будинки та споруди".
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року у справі № Б15/101-08 "971 УНР" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Гальченко Є. А.
Строк ліквідаційної процедури по справі неодноразово продовжувався.
Ухвалою господарського суду від 18 грудня 2014 року припинено повноваження арбітражного керуючого Гальченко Є. А., як ліквідатора банкрута, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Іванкова В. М.
03 грудня 2014 року проведено аукціон з продажу спірного нерухомого об`єкту, на якому були зареєстровані два учасника, за початковою ціною покупці не бажали придбати об`єкт, ліквідатор 9 разів знижував ціну (на 10 % кожного разу), при оголошенні ціни в 100 000,00 грн один із покупців виявив бажання придбати майно. Із переможцем торгів ОСОБА_2 03 грудня 2014 року укладено договір № 0312/1 і майно передане покупцю за актом.
16 червня 2015 року до господарського суду надійшла заява ліквідатора банкрута ОСОБА_6 про визнання недійсними результатів аукціону, проведеного 03 грудня 2014 року з продажу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору, укладеного з переможцем аукціону ОСОБА_2 .
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року у справі № Б15/101-08 визнано недійсними результати аукціону, проведеного Правобережною товарною біржою 03 грудня 2014 року щодо продажу лота № 1, який складався з нерухомого майна, що знаходиться на балансі "971 УНР", а саме, адміністративної будівлі на АДРЕСА_1, загальною площею 253,00 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561622612101. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 грудня 2014 року, загальною вартістю 100 000, 00 грн, укладений між "971 УНР" в особі ліквідатора Гальченка Є. А. та фізичною особою ОСОБА_2 .
Господарським судом встановлено, що ліквідатор ОСОБА_4 не погодив з Міністерством оборони України перелік ліквідаційної маси банкрута, не погодив кандидатуру організатора аукціону, тому не міг реалізовувати об`єкт нерухомого майна, який продано на аукціоні 03 грудня 2014 року.
У подальшому, майно, яке було предметом договору купівлі-продажу від 03 грудня 2014 року, ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3, який, у свою чергу, відчужив його ОСОБА_1, який зареєстрований власником 1/2 частини спірного нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу № 1739, посвідченого 04 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О.
Відповідно до пункту 1.1 Положення про "971 УНР", затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 25 грудня 2008 року № 653, "971 УНР" - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (орган управління майном). У порушення вимог "Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України", затвердженої наказом Міністра оборони України № 744 він 30 грудня 2016 року, Міністерство оборони України заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави щодо будівлі за адресою: АДРЕСА_1 не вживало.
Прокурором Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України повідомлено суб`єкта владних повноважень - Міністерство оборони України, а також "971 УНР" про необхідність представництва військовою прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України, "971 УНР" у формі звернення до суду з цим позовом та участі в його розгляді.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) зазначено, що "можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 202/2593/19 (провадження № 61-8406св21) зазначено, що
"право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17). За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. З аналізу статті 388 ЦК України випливає, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок був неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15-ц та № 522/2201/15-ц (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18 відповідно). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, викладений правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)"
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).
Отже, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір з порушенням закону, а й коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.