ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 9901/376/21
Провадження № 11-40заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України (далі - РНБО, КМУ, СБУ відповідно), про визнання протиправним і скасування Указу Президента України від 9 квітня 2021 року № 151/2021 у частині
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2023 року (судді Данилевич Н. А., Жук А. В., Шевцова Н. В., Мацедонська В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.),
УСТАНОВИЛА
17 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправним і нечинним Указ Президента України від 9 квітня 2021 року № 151/2021 "Про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (далі - Указ, Рішення РНБО відповідно) з моменту його видання у частині введення в дію пункту 12 додатку 1 до Рішення РНБО, яким РНБО вирішила підтримати внесені урядом та СБУ пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно громадянина України ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 12 додатку 1 до Рішення РНБО до ОСОБА_1 безстроково застосовано такі види обмежувальних заходів:
1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;
2) обмеження торговельних операцій;
3) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;
4) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;
5) запобігання виведенню капіталів за межі України;
6) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;
7) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;
8) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;
9) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;
10) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів;
11) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;
12) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;
13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (позбавлення військових звань, спеціальних звань, класних чинів).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що Рішення РНБО не містить нормативних та фактичних підстав для застосування санкцій, як і мотивів його ухвалення. У розумінні частини другої статті 1, частини третьої статті 5 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII "Про санкції" (далі - Закон № 1644-VII) ОСОБА_1 не належить до суб`єктів, щодо яких можна застосовувати санкції, оскільки є громадянином України.
Крім того, на переконання позивача, він не може розглядатися як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність, оскільки відповідно до статей 23, 24 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-ІV "Про боротьбу з тероризмом" особи, винні у терористичній діяльності, притягуються до кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому законом. Терористична діяльність є кримінально-караним діянням, і щоб констатувати, що особа здійснює терористичну діяльність, має існувати таке, що набрало законної, сили рішення суду, яким особу визнано винною у вчиненні відповідного злочину.
До того ж, оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений про те, що він вчинив дії, які становлять загрозу національній безпеці, і стосовно нього розглядається питання про застосування санкцій, він був позбавлений можливості пояснити чи висловити свою позицію особисто або через представника з приводу звинувачень чи підозр, які слугували для КМУ, СБУ та РНБО приводом для включення його до санкційного списку.
Необізнаність позивача про підстави застосування до нього санкцій обмежує його у праві на ефективний судовий захист.
Позивач також вважає оскаржуваний Указ юридично невизначеним, оскільки зміст пункту 13 переліку санкцій можна трактувати доволі широко, наведене в ньому формулювання у правозастосовному акті індивідуальної дії є неприйнятним, адже з нього відповідній особі не зрозуміло, які саме обмежувальні заходи до неї застосовуються.
На думку позивача, Рішення РНБО суперечить положенням Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", тому неправомірно введене в дію Указом. Окрім наведеного, при виданні спірного Указу не дотримано принципів пропорційності та необхідності у демократичному суспільстві, а також порушено право особи на участь у прийнятті рішення, що вказує на протиправний характер обмежувальних заходів, які застосовано до позивача.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 2 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
За висновкам суду першої інстанції, ОСОБА_1 не довів, що спірним Указом було порушено його права та свободи. Водночас представник відповідача довів, що Президент України, видаючи Указ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, реалізуючи свої конституційні повноваження, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
17 березня 2023 року адвокат Короєд С. О. від імені позивача ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 2 березня 2023 року. Скаржник посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку із цим просить скасувати назване рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Скаржник зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції дав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи документам СБУ з відміткою "Для службового користування" та помилково вважав, що ОСОБА_1 має громадянство іншої держави та є нерезидентом, до якого можуть бути застосовані санкції відповідно до Закону № 1644-VII. Так, використані СБУ інформаційні матеріли (відкрита інформація з вебресурсів) не можна визнати об`єктивною і достовірною інформацією компетентних органів держави, яка б мала юридичну силу і за законом могла б використовуватись суб`єктами владних повноважень та мала статус "офіційної інформації". Названі матеріали не можна визнати допустимими, достовірними і достатніми доказами на підтвердження факту наявності у позивача іноземного громадянства та якої саме держави.
Отже, за твердженням скаржника, у суду першої інстанції не було достатніх підстав вважати встановленим факт наявності у позивача громадянства іншої держави і, відповідно, поширювати на нього дію Закону № 1644-VII.
Крім того, хоч предметом доказування в цій справі є наявність у позивача статусу суб`єкта, який здійснює терористичну діяльність, суд першої інстанції неповно з`ясував ці обставини справи та безпідставно кваліфікував позивача як особу, щодо якої можуть бути застосовані санкції.
Також, на думку скаржника, у суду першої інстанції не було правових підстав вважати дотриманим принцип пропорційності з огляду на дискреційність повноважень Президента України, адже згідно з рішенням Ради Європейського Союзу (на підставі якого до позивача застосовано санкції) такі обмежувальні заходи повинні були мати строковий характер, а саме діяти до 6 березня 2022 року з можливістю їх продовження на інший, встановлений іншим рішенням Ради Європейського Союзу строк. При цьому оскаржуваним Указом санкції щодо позивача протиправно застосовано безстроково.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця Президента України зазначає, що підстав для задоволення скарги немає. Наголошує, що рішення та регламенти Ради Європейського Союзу є окремою підставою для застосування санкцій відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про санкції". Застосуванню санкцій до позивача Рішенням РНБО, введеним у дію оскаржуваним Указом, передувало накладення (продовження) на нього санкцій Радою Європейського Союзу та рішенням РНБО від 2 травня 2018 року, введеним у дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018. І цей Указ був предметом судової перевірки у справі № 9901/424/19, де суд дійшов висновку про правомірність його видання та обґрунтованість застосування санкцій щодо ОСОБА_1 . Відповідне судове рішення набрало законної сили 24 червня 2021 року.
Тому суд першої інстанції керувався тим, що дії позивача створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, та обґрунтовано дійшов висновку, щооскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією і законами України.
СБУ також заперечує проти задоволення апеляційної скарги та посилається на те, що використані й надані нею документальні матеріали належать до категорії "офіційних документів" та містять публічну інформацію, оскільки зазначена інформація здобута СБУ за результатами здійснення оперативно-службової діяльності. Твердження скаржника про те, що джерелом наданої СБУ інформації виступають вебресурси, що розміщені у мережі "Інтернет", не містить жодного доказового підтвердження. Отже, суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права.
Також СБУ вважає, що суд мав достатні підстави вважати дотриманим принцип пропорційності при визначенні строку застосування санкцій до ОСОБА_1 . Задля невідкладного та ефективного реагування на існуючі загрози національним інтересам та національній безпеці, а також з метою імплементації рішень Ради Європейського Союзу, зокрема, від 5 березня 2015 року № 2015/357, від 4 березня 2021 року № 2021/394 до позивача застосовано санкції до моменту досягнення мети їх застосування.
СБУ заперечує твердження ОСОБА_1 про закінчення строку дії санкцій, що застосовані до нього, оскільки регламентом Ради Європейського Союзу від 21 квітня 2022 року № 2022/658 повторно запроваджено обмежувальні заходи (санкції) стосовно названої особи.
Представник КМУ також подав відзив на апеляційну скаргу з проханням відмовити в її задоволенні. Вважає правильним й обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має громадянство іншої держави, отже, є фізичною особою-нерезидентом, до якої можуть бути застосовані санкції у розумінні Закону № 1644-VII. Поширюючи на позивача дію цього Закону, суд урахував, що однією з підстав для застосування обмежувальних економічних заходів до осіб, які становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність, є дії громадян, які створюють об`єктивні підозри для відповідних органів влади щодо можливої терористичної діяльності цієї особи. Саме такі органи влади надають РНБО певні пропозиції.
Суд також дослідив дотримання принципів пропорційності та необхідності в демократичному суспільстві при виданні оскаржуваного Указу й обґрунтовано відхилив доводи позивача про їх порушення, як і про порушення права останнього на участь у вирішенні його питання.
У ході судового розгляду встановлено, що 5 березня 2014 року Рада Європейського Союзу ухвалила Регламент № 208/2014 щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти окремих осіб, організацій та органів з огляду на ситуацію в Україні, зі статті 2 якого убачається, що 3 березня 2014 року названа Рада погодилася зосередити обмежувальні заходи на замороженні та поверненні активів осіб, визнаних відповідальними за незаконне привласнення державних коштів України, та осіб, відповідальних за порушення прав людини в Україні. У додатку І до Регламенту міститься перелік фізичних та юридичних осіб, суб`єктів та органів, зазначених у статті 2 Регламенту, зокрема ОСОБА_1 (особа, щодо якої українська влада веде кримінальне провадження за незаконне привласнення державних коштів або майна).
Пунктами 3, 4 статті 14 цього Регламенту передбачено, що в разі подання зауважень або представлення нових суттєвих доказів Рада переглядає своє рішення та інформує про це фізичну або юридичну особу, установу чи орган. Список у додатку I переглядається через регулярні проміжки часу та принаймні кожні 12 місяців.
У подальшому (щорічно) Рада Європейського Союзу приймала рішення, якими продовжувала санкції стосовно ОСОБА_1
19 березня 2021 року РНБО за пропозицією СБУ відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII ухвалила Рішення, яким щодо ОСОБА_1 застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) безстроково (пункт 12 додатку 1 до цього Рішення), передбачені пунктами 1-7, 11, 13, 14, 19, 24, 25 частини першої статті 4 зазначеного Закону.
Указом Президента України від 9 квітня 2021 року № 151/2021 на підставі статті 107 Конституції України постановлено ввести в дію Рішення РНБО. Контроль за виконанням цього рішення покладено на Секретаря РНБО.
Такі заходи були вчинені з метою імплементації рішення Ради Європейського Союзу від 4 березня 2021 року № 2021/394, відповідно до якого продовжено дію застосованих санкцій до ОСОБА_1, а також задля невідкладного та ефективного реагування на потенційні загрози національним інтересам і безпеці України, оскільки до позивача вже були вчинені такі заходи попереднім рішенням РНБО від 2 травня 2018 року, введеним у дію Указом Президента від 14 травня 2018 року № 126/2018.
Слід зазначити, що Указ від 2 травня 2018 року № 126/2018 ОСОБА_1 оскаржив до суду, який рішенням від 24 травня 2021 року у справі № 9901/424/19 вказав на обґрунтованість застосування санкцій до ОСОБА_1 та правомірність прийняття цього Указу.
Надаючи оцінку доводам учасників справи в частині правильності й обґрунтованості висновків суду першої інстанції про законність оскаржуваного Указу, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.