Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 352/448/20
провадження № 61-1121св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом.
На обґрунтування позову посилалися на таке.
Рішенням Виконавчого комітету Тисменицької районної ради від 19 грудня 1989 року № 233 за ОСОБА_5 (матір`ю позивача ОСОБА_2 ) визнано право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 та видано свідоцтво про право власності.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 року проведено реальний розподіл вказаного домоволодіння та виділено у власність ОСОБА_6 кімнату, що становить 22/100 частини будинку, сарай з навісом, 40 відсотків паркана, а у власність ОСОБА_5 - кухню з підвалом і дві кімнати, що становить 78/100 частини будинку, літню кухню, піддашшя, вбиральню, 60 відсотків паркана та стайню зі стодолою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, належне їй майно, а саме: 78/100 частини спірного будинковолодіння успадкували в рівних частках її сини ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Таким чином, позивач ОСОБА_2 став власником 39/100 частини будинколодіння, а його брат ОСОБА_6 - власником 61/100 частини цього майна (із урахуванням своє частки).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Відповідно до заповіту, складеного 17 квітня 2018 року, ОСОБА_6 заповів усе своє майно позивачці ОСОБА_1 .
Крім вказаного будинковолодіння ОСОБА_6 на праві власності належала також 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, однак оформити право власності на вказане майно не може, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на нього, що підтверджується постановою державною нотаріуса.
Враховуючи, що документ, який посвідчує право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 відсутній, позивачі просили визнати за ними право власності на спірне будинковолодіння, зокрема:
за ОСОБА_1 - на 61/100 частини будинковолодіння в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 ;
за ОСОБА_2 - на 39/100 частини будинколодіння в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Також ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 право власності на: 61/100 частки у праві на будинковолодіння на АДРЕСА_2 ; 1/2 частки у праві на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 30,8 кв. м, житловою 17,2 кв. м.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 39/100 частки у праві на будинковолодіння на АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ;
Водночас, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 спадщину прийняла шляхом подання 06 червня 2018 року до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття, а постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій перешкоджає їй оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, тому заявлені ОСОБА_1 вимоги підлягають задоволенню і за нею необхідно визнати право власності на 61/100 частки у справі на будинковолодіння на АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .
Крім того, під час шлюбу спадкодавця ОСОБА_6 із співвідповідачкою ОСОБА_4 в 2003 році придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , тому зазначене майно є їх спільною сумісною власністю і відповідно спадкодавцю належала 1/2 частки у праві на це майно незалежно від того, на чиє ім`я оформлена власність.
Доказів того, що зазначене спірне нерухоме майно є особистою власністю співвідповідачки ОСОБА_4, суду не надано. Тому до складу спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі право на 1/2 частки у спірній квартирі.
Однак з постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 грудня 2020 року за № 257/02-31, виданої державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В., випливає, що нотаріус відмовив позивачці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно - 1/2 частки у праві на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 у зв`язку з тим, що правовстановлюючий документ на квартиру відсутній.
Тому за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 1/2 частки у праві на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 30,8 кв. м, житловою - 17,2 кв. м, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_2 щодо визнання права на спадкове майно після смерті ОСОБА_5, оскільки вона є спадкоємцем ОСОБА_6, який прийняв спадщину після смерті матері, однак не оформив своїх спадкових прав.
Водночас ОСОБА_2 є належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1, оскільки вона просила визнати право власності на частку у спадковому майні, яке перейшло до ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_5, спадкоємцем якої є, у тому числі, ОСОБА_2 .
Отже, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані обставини та вимоги закону, не визначився з характером спірних правовідносин та складом їх учасників, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку з тим, що позивачі пред`явили позов не до всіх належних відповідачів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників
У січні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з неналежного суб`єктного складу сторін спору, зокрема, що відповідачем за її позовом має бути ОСОБА_2, а вона має бути відповідачем за позовом ОСОБА_2 .
Проте незалежно від того, чи ОСОБА_2 заявить окремий позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на 39/100 частки у спірному будинковолодінні, і відповідно, ОСОБА_1 заявить окремий позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на 61/100 частки у цьому ж будинковолодінні їх позовні вимоги та предмет спору не зміняться, а призведе до непотрібного формалізму, заведення двох різних цивільних справ з однаковими сторонами, тривалості судових процесів. Крім того, в частині вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності 1/2 частки у спірній квартирі АДРЕСА_3, ОСОБА_2 взагалі не може бути відповідачем, він на жодну частку у праві власності на цю квартиру не претендував та не претендує.
Крім того, в частині її ( ОСОБА_1 ) вимог про визнання за нею права власності 1/2 частки у праві на спірну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_2 не може бути відповідачем, оскільки він на жодну частку в цій квартирі не претендував та не претендує.
Також оскаржувана постанова прийнята неповноважним складом суду, оскільки у цій справі відбулося грубе втручання в систему автоматизованого розподілу справ між суддями Івано-Франківського апеляційного суду та була проведена безпідставна заміна складу апеляційного суду.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, Верховного Суду від 06 червня 2021 року у справі № 339/2207/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що заяву про прийняття спадщини він, як спадкоємець другої черги за законом, не подавав, на спадщину після смерті брата ОСОБА_6 не претендував. Отже, він та ОСОБА_1 спадкують частки в спірному будинковолодінні після смерті різних спадкодавців та їхні частки один одним не оспорюються, тому було подано спільний позов.
Крім того, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 рокув частині вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 39/100 частки у спірному будинковолодінні у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 взагалі не оскаржувалось.
Отже, суд апеляційної інстанції без жодного обґрунтування вийшов за межі доводів апеляційної чим перевищив свої повноваження, допустив грубе порушення норм процесуального закону.
Крім того, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції у тій частині, в якій воно не оскаржувалося, оскільки рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_2 не оскаржувалось.
У спірних правовідносинах він ( ОСОБА_2 ) заявив вимогу до спадкоємця, який може претендувати на спадщину як спадкоємець за законом, - ОСОБА_3 і з яким є спір, тобто саме від вказаного відповідача позивач потребує захисту.
Водночас будь-якого спору з ОСОБА_1 у нього немає, оскільки вони не претендують на частки один одного та визнають зазначені вимоги.
У цій справі суд апеляційної інстанції застосував надмірний формалізм, скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції з формальних підстав, на які ніхто із сторін не посилався, та в порушення процесуального закону вийшов за межі доводів апеляційної скарги.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц.
У березні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги від ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому відповідачі просять касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
На обґрунтування відзиву посилаються на те, що в матеріалах справи міститься рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 року,яке є правовстановлюючим документом, а тому посилання позивачів на відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно є безпідставним, як і посилання про неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Тисменицької районної ради від 19 грудня 1989 року № 233 за ОСОБА_5 визнано право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2, 10 січня 1990 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння (т. 1, а. с. 32).
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 року проведено розподіл будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 із виділенням часток співвласників. ОСОБА_5 передано у власність житлові і нежитлові приміщення будинку із господарськими будівлями та спорудами, що складає 78/100 частини спірного будинковолодіння. ОСОБА_6 передано у власність житлові і нежитлові приміщення будинку із господарськими будівлями та спорудами, що складає 22/100 частини спірного будинковолодіння (т. 1, а. с. 33-34).