Постанова
Іменем України
27липня 2023 року
м. Київ
справа № 932/1139/21
провадження № 61-475св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року в складі судді: Лукінової К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що позов подається ОСОБА_1 з метою захисту свого права шляхом витребування із незаконного володіння відповідача нерухомого майна (комплекс нежитлових будівель), яке вибуло з володіння позивача не з його волі.
В період з 2003 року по 2007 року позивач набув у власність наступний комплекс будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (об`єкт):
1/3 частини нежитлової будівлі - будівлі цеху, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - літ. Е-1, Е {І}-2, Е {ІІ}-1:1-й поверх приміщення № 1 поз. 1 -12, загальна площа 1162,3 кв. м; 2-й поверх приміщення № 3 поз. 1-7, загальна площа 134,1 кв. м, право власності на яку зареєстровано за Позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2003 року;
1/3 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в літ. ЖІ-1, ЖІУ-1 - будівлі контори прим. № 2 поз. 1-15, площею 902,9 кв. м; літ. П-1, ПІ-1, ПІІ-1 - будівля техвідділу, площею 261,8 кв. м; У-1, УІ-1 - будівля таблетвідділення, площею 46,4 кв. м; К- навіс № 1; Ф-навіс № 3. Мостіння І, право власності на яку зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2003 року;
1/3 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - літ. Л-1, Л{1 }-1, Л{6)- 1, Л{7}-1 - будівля центральної котельної, Л{2}-1, Л (3}-1, Л{4}-1, Л{5}-1 - будівля механізованого складу № 5, л-ганок, л1 - майданчик, право власності на яке зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2003 року; 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - в будівлі цеху літ. Е- 1, Е(І}-2, Е{11}-1 на першому поверсі приміщення № 2 поз.1,2 загальною площею 66,9 кв. м, право власності на яке зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року;
1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - в літ Ж{ІV}-1 на І поверсі приміщення № 3 поз. 1,2, Ж{ІІ}-1,Ж{ІІІ}-1, загальною площею 165,8 кв. м, право власності на яке зареєстровано за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року;
1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 перший поверх в будівлі контори літ. Ж-2, загальною площею 329,6 кв. м, 31, 32, 34 - огорожі 33 - ворота, право власності на яке зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року;
1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в будівлі контори літ. Ж-2, загальною площею 405,3 кв. м сходова клітина загальною площею 16,7 кв. м, право власності на яке зареєстровано за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року;
1/3 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - будівля літ. С-3, СІ-1, СІІ-2, СІІІ-1, загальною площею 2068,2 кв. м, с - козирьок, с{2} - сходи, С{IV} - тамбур, № 39 - ворота, право власності на яку зареєстровано за позивачем на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2007 року.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у справі № 200/593/16-ц право власності на об`єкт визнано за ОСОБА_5 . Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року в частині визнання права власності на об`єкт було скасовано, справу передано на новий розгляд до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року позовна заява ОСОБА_5 у справі № 200/593/16-ц залишена без розгляду.
31 травня 2019 року ОСОБА_5, використовуючи скасоване в частині визнання права власності на майно рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, неправомірно здійснила реєстрацію права власності на об`єкт на своє ім`я. В подальшому об`єкт неодноразово відчужувався.
Станом на дату подання позову власником об`єкту є Відповідач. Позивач дізнався про те, що Об`єкт перейшов до чужого незаконного володіння у червні 2019 року.
Позивач ніколи не надавав дозволу на відчуження Об`єкту та не приймав участі як сторона у будь-яких договорах, що стосуються Об`єкту та які призвели до неправомірного переходу Об`єкту до чужого незаконного володіння.
Позивач зазначав, що підтверджують вказані обставини:
рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у справі № 200/593/16-ц підтверджує факт того, що Об`єкт до поділу майна подружжя знаходився у власності позивача, а також, що право власності на об`єкт було визнано за ОСОБА_5 ;
постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року підтверджує факт скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у справі № 200/593/16-ц та факт того, що саме позивач був власником з 2003-2007 років;
ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року свідчить про те, що судовий процес був завершений на підставі заяви ОСОБА_5, та, як наслідок, вона не набула в законному порядку права власності на Об`єкт;
інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 лютого 2021 року свідчить про те, що відповідач є власником об`єкту на дату подання цього позову.
Позивач зазначав, що відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб (…) у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (віндикація). Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий висновок підтверджується чисельними постановами Верховного Суду, а також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Відповідно до постанови Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6- 140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. (…) Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Отже, відповідач набув у власність об`єкт, який вибув з володіння позивача не з його волі внаслідок неправомірних дій інших осіб. Таким чином, існують всі підстави для витребування об`єкту із незаконного володіння відповідача на користь позивача.
ОСОБА_1 просив:
витребувати у ОСОБА_2 із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 об`єкти нерухомого майна: 1/3 частини нежитлової будівлі - будівлі цеху, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - літ. Е-1, Е {І}-2, Е {ІІ}-1:1 -й поверх приміщення № 1 поз. 1 -12, загальна площа 1162,3 кв. м; 2-й поверх приміщення № 3 поз. 1-7, загальна площа 134,1 кв. м, право власності на яку зареєстровано за Позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2003 року; 1/3 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в літ. ЖІ-1, ЖІУ-1 - будівлі контори прим. № 2 поз. 1-15, площею 902,9 кв. м; літ. П-1, ПІ-1, ПІІ-1 - будівля техвідділу, площею 261,8 кв. м; У-1, УІ-1 - будівля таблетвідділення, площею 46,4 кв. м; К- навіс № 1; Ф-навіс № 3. Мостіння І, право власності на яку зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2003 року; 1/3 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - літ. Л-1, Л{1 }-1, Л{6)- 1, Л{7}-1 - будівля центральної котельної, Л{2}-1, Л (3}-1, Л{4}-1, Л{5}-1 - будівля механізованого складу № 5, л-ганок, л1 - майданчик, право власності на яке зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2003 року; 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - в будівлі цеху літ.Е- 1, Е(І}-2, Е{11}-1 на першому поверсі приміщення № 2 поз. 1,2 загальною площею 66,9 кв. м, право власності на яке зареєстроване за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року; 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - в літ Ж{ІV}-1 на І поверсі приміщення № 3 поз. 1,2, Ж{ІІ}-1,Ж{ІІІ}-1, загальною площею 165,8 кв. м, право власності на яке зареєстровано за Позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року; 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 перший поверх в будівлі контори літ. Ж-2, загальною площею 329,6 кв. м, 31, 32, 34 - огорожі 33 - ворота, право власності на яке зареєстроване за Позивачем на підставі договору купівлі- продажу від 14 вересня 2004 року; 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в будівлі контори літ. Ж-2, загальною площею 405,3 кв. м сходова клітина загальною площею 16,7 кв. м, право власності на яке зареєстровано за Позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2004 року; 1/3 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - будівля літ. С-3, СІ-1, СІІ-2, СІІІ-1, загальною площею 2068,2 кв. м, с - козирьок, с{2} - сходи, С{IV} - тамбур, № 39 - ворота, право власності на яку зареєстровано за Позивачем на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2007 року;
судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що
згідно копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у справі № 200/593/16-ц позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя було задоволено; розірвано шлюб; в порядку поділу майна подружжя: виділено в натурі та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; 96/100 частини жилого будинку жилою площею 120,7 кв. м по АДРЕСА_5 . Виділено в натурі та визнано за ОСОБА_1 право власності на: 23/100 частини квартири в будинку АДРЕСА_6 ; в будівлі А на першому поверсі приміщення № 1,2,3,4,5,6,9,10,10а, 10о,10р в АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю магазину в АДРЕСА_8 . Вирішено питання про стягнення судового збору. В цьому ж рішенні зазначено про те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про слухання справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечував, на фіксуванні процесу технічними засобами не наполягав;
постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року в частині позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було залишено без змін; рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року в частині поділу майна подружжя скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В цій постанові зазначено, що включивши до складу спільного сумісного майна подружжя 23/100 частини квартири АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_11 та 38/100 частин квартири АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_11 суди не встановили коли, ким і на яких підставах було набуто зазначене майно і чи можливо його включити до складу спільного сумісного майна подружжя. При цьому, в цій постанові не йдеться посилання на те, що підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій стало неприйняття участі в судових засіданнях відповідачем по справі та неповідомлення його про час та місце розгляду справи судом, а також необізнаність відповідача з предметом спору. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя;
згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 лютого 2021 року спірне нерухоме майно з 10 червня 2019 року належить ОСОБА_2 на підставі постанови "Про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу", серія та номер: ВП № 59314177 виданий 07 червня 2019 року, видавник: приватний виконавець Бурхан-Крутонос Л. А.;
згідно копії рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 06 березня 2017 року в розмірі 18 803 008 грн, штраф в сумі 8 058 432 грн, а всього стягнуто 26 861 440 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з 31 травня 2019 року ОСОБА_3 стала власником спірного нерухомого майна на підставі договору дарування;
позивач був обізнаний з переходом права власності від нього до ОСОБА_5 в результаті поділу майна подружжя, на що надав згоду під час розгляду справи в суді першої інстанції, що зафіксовано у відповідних рішеннях та документах. Крім цього, право власності на спірне майно було зареєстровано за ОСОБА_5 18 листопада 2016 року і не скасовувалось у визначеному законом порядку.
наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. У цій справі позов подано не стороною правочинів (які в судовому порядку не визнані недійсними) про витребування майна, який стверджує, що майно вибуло з його володіння поза його волею в результаті поділу майна за рішенням суду, яке в подальшому було скасовано за його скаргою. Однак, як зазначалося вище, під час розгляду справи судом ОСОБА_1 надав свою згоду на саме такий поділ майна. При цьому, ОСОБА_5 здійснила відчуження спірного майна на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування, будучи власником майна. При цьому, будь-яких доказів скасування права власності за ОСОБА_5 чи оспорення його на момент вчинення дарування майна, позивачем надано не було. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Суд вважав, що позов про витребування майна, яке відчужене на підставі рішення суду про поділ майна подружжя, а в наступному - стороною дійсного правочину ( ОСОБА_3 ) в процесі виконання рішення суду про стягнення боргу, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_3, а також приватного виконавця, що були вчинені в процесі примусового виконання рішення суду, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі - ОСОБА_5 . Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у цьому випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар;
судом відхилені твердження представника позивача про те, що дії відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також ОСОБА_5 були спрямовані на протиправне заволодіння спірним майном, оскільки, як вбачається з матеріалів справи рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 06 березня 2017 року в розмірі 18 803 008 грн, штраф в сумі 8 058 432 грн, а всього стягнуто 26 861 440 грн - було прийнято раніше, ніж ОСОБА_3 набула у власність спірне нерухоме майно і яке в наступному було передано стягувачу в рахунок часткового погашення боргу в процесі примусового виконання рішення суду. Тобто, станом на дату винесення вказаного рішення суду ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2 не могли знати про те, як саме та в який спосіб буде виконано рішення суду, тим більше в них не було підстав вважати, що рішення буде виконано за рахунок майна боржника, яке станом на дату винесення рішення боржникові ще не належало;
майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Як вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно було передано у власність ОСОБА_2 в процесі примусового виконання рішення суду. Фактично спірне нерухоме майно не було продане в процесі виконання рішення суду іншим особам, але через відсутність покупців - передано (фактично продано) стягувачу, що унеможливлює задоволення позовних вимог;
відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Так, поділ майна подружжя в судовому порядку передбачений нормами СК України, ОСОБА_1 був власником спірного нерухомого майна станом на дату прийняття рішення у справі про поділ майна подружжя, а відтак в рамках розгляду справи діяв в межах наданих йому повноважень як відповідачу у справі та як власнику майна на поділ його між подружжям.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
як вбачається з матеріалів справи, наданих сторонами доказів в їх сукупності, позивач був обізнаний з переходом права власності від нього до ОСОБА_5 в результаті поділу майна подружжя, на що надав згоду під час розгляду справи в суді першої інстанції, що було зафіксовано у відповідних рішеннях та документах. Крім цього, право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_5 18 листопада 2016 року і не скасовувалось у визначеному законом порядку;
матеріали справи не містять доказів визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодо спірного нерухомого майна, натомість містять відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на реєстраційні дії, щодо реєстрації спірного нерухомого майна;
ОСОБА_1 погодився з позовними вимогами про поділ спільного майна подружжя і не заперечував проти розподілу майна, запропонованого в позовній заяві. При цьому, підставою для скасування вказаного рішення Верховним Судом не була необізнаність ОСОБА_1 із змістом позовних вимог та його незгода з ними. Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодо спірного нерухомого майна, натомість містять відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на реєстраційні дії, щодо реєстрації спірного нерухомого майна;
у цій справі позов подано не стороною правочинів (які в судовому порядку не визнані недійсними) про витребування майна, який стверджує, що майно вибуло з його володіння поза його волею в результаті поділу майна за рішенням суду, яке в подальшому скасовано за його скаргою. Однак, під час розгляду справи судом ОСОБА_1 надав свою згоду на саме такий поділ майна. При цьому, ОСОБА_5 здійснила відчуження спірного майна на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування, будучи власником майна. При цьому будь-яких доказів скасування права власності за ОСОБА_5 чи оспорення його на момент вчинення дарування майна, позивачем надано не було;
позов про витребування майна, яке відчужене на підставі рішення суду про поділ майна подружжя, а в наступному - стороною дійсного правочину ( ОСОБА_3 ) в процесі виконання рішення суду про стягнення боргу, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_3, а також приватного виконавця, що були вчинені в процесі примусового виконання рішення суду, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі - ОСОБА_5 .. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у цьому випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар;
ОСОБА_2, придбавши вищевказане майно в процесі примусового виконання судового рішення, яким володіла ОСОБА_3 на підставі договорів дарування укладених з ОСОБА_5, мав усі підстави вважати, що такі договори та дії приватного виконавця є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_3, відчужуючи йому нерухоме майно в процесі примусового виконання рішення суду має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти;суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що фактично спірне нерухоме майно не було продане в процесі виконання рішення суду іншим особам, але через відсутність покупців - передано (фактично продано) стягувачу, що унеможливлює задоволення позовних вимог;
щодо відсутності волі власника на вибуття з його володіння майна на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, слід зауважити, що відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Так, поділ майна подружжя в судовому порядку передбачений нормами СК України, ОСОБА_1 був власником спірного нерухомого майна станом на дату прийняття рішення у справі про поділ майна подружжя, а відтак в рамках розгляду справи діяв в межах наданих йому повноважень як відповідачу у справі та як власнику майна на поділ його між подружжям.
Аргументи учасників справи
06 січня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в якій просив:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
з урахуванням того, що ОСОБА_3 набула право власності на об`єкт безвідплатно від ОСОБА_5, то апеляційним судом не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16: "якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках";
щодо тези суду про те, що позивач не був стороною правочинів та не оскаржував ці правочини, апеляційним судом не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у тій же постанові від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16: "147. Власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника";
апеляційний суд вказав в рішенні неправдиві обставини, які не відповідають наявним в матеріалах справи доказам та протирічить своїм же висновкам. Суд зазначив, що будь-яких доказів скасування права власності за ОСОБА_5 чи оспорення його на момент вчинення дарування майна, позивачем надано не було. Але об`єкт був відчужений ОСОБА_5, 31 травня 2019 року після того, як було скасоване рішення суду, яким за нею визнавалося право власності на об`єкт, та перед цим на підставі цього скасованого рішення вона повторно зареєструвала за собою право власності;
крім викривлення фактів, апеляційним судом не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц: "70. За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15. 71. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком Верховного Суду України погоджується".
під час виконавчого провадження, в рамках якого відповідач став титульним власником майна, не відбувалося продажу майна. В матеріалах справи відсутні докази того, що об`єкт був саме реалізований та ця реалізація відбулася у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Доказів такої реалізації навіть теоретично не може існувати, оскільки з дня відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь відповідача та до отримання відповідачем об`єкту у власність пройшов один робочий день. Відповідно до статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", який регулював процедуру реалізації майна у той період, здійснити процедуру примусової реалізації за такий час було неможливо, оскільки примусовий продаж майна передбачає проведення низки процедур: оцінка майна, ознайомлення сторін з оцінкою, узгодження з керівником виконавчої служби, внесення даних до системи електронних торгів, перевірка даних, підготовка до аукціону тощо. Постанова виконавця про передачу майна стягувану не тотожна процедурі електронних торгів. Більше того, судове рішення, за яким було відкрито виконавче провадження, не має відношення до спірного об`єкту нерухомості;
апеляційний суд не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц: "48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. 49. Оскільки ТзОВ "Забудова-Д" придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА І та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ "Забудова-Д" спірних земельних ділянок помилковими".
апеляційний суд неодноразово зазначає, що начебто позивач надав згоду на відчуження Об`єкту, посилаючись на процесуальний документ у судовій справі, де він є відповідачем, рішення у якій скасовано, а провадження закрите за заявою позивача. Також суд зазначає, що відповідач може постраждати через недобросовісне використання позивачем своїх процесуальних прав. З таким висновком суду не можна погодитися:
об`єкт був відчужений ОСОБА_5 31 травня 2019 року - після того, як було скасоване рішення суду, яким за нею визнавалося право власності на об`єкт. Будь-яка особа, у тому числі й відповідач та третя особа, могла б через відкритий реєстр судових рішень перевірити чинність рішення суду, на підставі якого ОСОБА_5 стала власником об`єкту;
позивач оскаржив рішення суду про поділ майна, що є доказом того, що він не згоден з визнанням права власності на об`єкт за ОСОБА_5 та заперечує проти того, щоб вона розпоряджалася об`єктом. Процедура оскарження розпочалася за рік до того, коли ОСОБА_5 подарувала об`єкт;
20 травня 2019 року на підставі постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року позивач повернув реєстрацію права власності на об`єкт на своє ім`я, що підтверджується інформаційною довідкою від 06 лютого 2021 року, доданою до позову. Проте, за невідомих обставин належний позивачу на праві власності об`єкт через два тижні був відчужений на користь відповідача. В оскаржуваному рішенні суд взагалі не надав оцінку цій обставині та вважає встановленим той факт, що ОСОБА_5 володіла об`єктом з жовтня 2016 року до моменту дарування.
У січні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_6, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
касаційна скарга ОСОБА_1 ґрунтується на безпідставних твердженнях про неналежне дослідження матеріалів справи апеляційним судом та начебто на неправильному застосування висновків Верховного суду, але зазначені доводи не відповідають дійсності.
матеріали справи не містять доказів визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо спірного нерухомого майна, натомість містять відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на реєстраційні дії, щодо реєстрації спірного нерухомого майна;
відповідач у справі набув права власності на спірне майно законно та за наявності на це правових підстав. Майно було набуто ОСОБА_2 на підставі правомірних реєстраційних дій в ході яких було перевірено наявність права власності на це майно у ОСОБА_3, відсутність будь-яких заборон, обтяжень та інших обмежень щодо реєстрації переходу права власності на підставі постанови "Про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07.06.2019 р";
Підтвердженням цих обставин є звернення ОСОБА_1 від 30 вересня 2019 року до Міністерства юстиції зі скаргою за реєстровим № 33969-33-19, в якій він просив скасувати рішення прийняті державними реєстраторами та нотаріусом, зокрема, щодо нерухомого майна, яке є предметом даного спору. У задоволенні зазначеної скарги ОСОБА_1 було відмовлено. Правочин, на підставі якого відповідач набув права власності не скасований, а отже на даний момент ОСОБА_2 є єдиним власником спірного нерухомого майна;
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_3, а також приватного виконавця, що були вчинені в процесі примусового виконання рішення суду, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі. У випадку ОСОБА_2, державним органом, який забезпечував законне та правомірне набуття ним права власності були приватний виконавець та державний реєстратор, які виступали представниками держави й мали переконатися, що перехід права власності на спірне нерухоме майно стався відповідно до закону. Тобто, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
існувало як мінімум два рівня гарантій у справі перед тим, як частина спірного нерухомого майна перейшла до ОСОБА_2 . По-перше, існував обов`язок нотаріуса (який, доречі, також виступав в якості державного реєстратора) переконатися, що перехід права власності на частину спірного нерухомого майна у власність ОСОБА_3 стався відповідно до закону. По-друге, при переході права власності від ОСОБА_3 до ОСОБА_2, реєстрації його права власності на спірну частину нерухомого майна, приватний виконавець та державний реєстратор, мали переконатись у дотриманні відповідного законодавства та законності правочину. Після чого, в підтвердження законності набуття права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, державним реєстратором було видано документ, що посвідчує його право власності.
спірне нерухоме майно було передано у власність ОСОБА_2 в процесі примусового виконання рішення суду. Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Задоволення позовних вимог в обраний позивачем спосіб, має наслідки порушення справедливого балансу та покладає надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_2 і становить порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
03 лютого 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 932/1139/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 932/1139/21.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 січня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц; від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що
рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у справі № 200/593/16-ц позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя задоволено;
розірвано шлюб;
в порядку поділу майна подружжя: виділено в натурі та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; 96/100 частини жилого будинку жилою площею 120,7 кв. м по АДРЕСА_5 . Виділено в натурі та визнано за ОСОБА_1 право власності на: 23/100 частини квартири в будинку АДРЕСА_6 ; в будівлі А на першому поверсі приміщення № 1,2,3,4,5,6,9,10,10а, 10о,10р в АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю магазину в АДРЕСА_8 . Вирішено питання про стягнення судового збору. В цьому ж рішенні зазначено про те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про слухання справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечував, на фіксуванні процесу технічними засобами не наполягав.
Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 13 вересня 2016 року, посвідченої віце-консулом Посольства України в Бельгії зазначено про те, що в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (суддя Єлісєєва Т. Ю.) знаходиться цивільна справа за № 200/15089/16 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розділ майна подружжя. Слухання справи призначено на 26 вересня 2016 року на 13:00 годин. Прийняти особисту участь у розгляді зазначеної справи у призначену дату та час не має об`єктивної можливості, оскільки знаходиться за межами України та не має наміру повернутися до України найближчим часом. Вимоги, викладені у позовній заяві ОСОБА_5 про розірвання їх шлюбу (щодо причин розірвання подружніх відносин та періоду, з якого вони не ведуть спільне господарство та не проживають однією сім`єю) та про розділ майна подружжя з відступленням від рівності часток подружжя із врахуванням інтересів їх неповнолітніх доньок: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка продовжує навчання - визнає та не заперечує проти їх задоволення.