Постанова
Іменем України
27 липня 2023 року
м. Київ
справа № 607/7459/20
провадження № 61-7053св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Альфа-Банк" (акціонерне товариство "Сенс Банк"),
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Сенс Банк", яка підписана представником Панченком Дмитром Вікторовичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року у складі судді: Сливка Л. М, та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Бершадська Г. В., Гірський Б. О., Хома М. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У квітні 2020 року АТ "Альфа-Банк" (АТ "Сенс Банк") звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2007 року між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 770/42-84-07.
Внаслідок реорганізації з 15 жовтня 2019 року правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк" є АТ "Альфа-Банк".
Відповідно до умов кредитного договору № 770/42-84-07 позивач зобов`язався надати відповідачеві кредит у сумі 121 880 доларів США, з кінцевим строком погашення - 05 листопада 2032 року, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушив істотні умови кредитного договору в результаті чого станом на 15 квітня 2020 року у відповідача наявна заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом - 98 874, 13 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 75 755, 24 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 7 984, 08 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 6 117, 24 доларів США.
Банк просив:
стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 174 629,37 доларів США, а саме: прострочену заборгованість 98 874,13 доларів США; прострочену заборгованість по нарахованих процентах 75 755,24 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог банку відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
з огляду на зміст пунктів 3.3.8, 3.3.9 договору кредиту сторони домовилися про обов`язкову зміну строку виконання зобов`язань за цим кредитним договором у разі невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_1 умов договору щодо повернення кредиту та інших обов`язкових платежів більше ніж 60 календарних днів. Згідно висновку експерта № 32 від 26 липня 2021 року, судовим експертом встановлено, що у зв`язку із неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, прострочення по сплаті тіла кредиту більше 60 днів виникло 05 січня 2009 року в сумі 711,10 доларів США. Тобто, саме 05 січня 2009 року відбулася зміна строку виконання кредитного зобов`язання позичальником у повному обсязі, а у банку припинилося право нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до умов договору, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів. Зміна строку кредитування, у такому випадку, не залежить від волевиявлення однієї зі сторін, тобто є безумовною, а не надає банку право звернутися до боржника з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, які були нараховані банком після закінчення зміненого строку кредитування, слід відмовити за їх необґрунтованістю, оскільки право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися та банк мав право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18);
згідно статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідно до пункту 4.5. № 770/42-84-07 кредитного договору від 26 листопада 2007 року строк дії кредитного договору було змінено на 05 січня 2009 року;
суд не приймає до уваги посилання позивача на укладення між сторонами додаткових угод (які укладені після 05 січня 2009 року), оскільки вони укладені поза межами строку дії кредитного договору. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у пункті 6.13 постанови від 05 грудня 2019 року у справі № 921/1015/15-г/7;
відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності. З огляду на те, що на підставі пункту 4.5 договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року строк дії кредитного договору було змінено на 05 січня 2009 року, отже, право на позов щодо стягнення суми заборгованості по кредиту (в тому числі і дострокового стягнення) виникло у позивача саме з 05 січня 2009 року і відповідно саме з даної дати починає перебіг позовна давність. Відтак, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника. Аналогічну позицію Верховний Суд України виклав у своїх постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1349цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15. Таким чином, право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості виникло у позивача саме з 05 січня 2009 року і відповідно саме з даної дати починається перебіг позовної давності. Позивач звернувся з позовом лише у 2020 році, тобто з пропуском позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України. Судом не було встановлено наявності у позивача поважних причин пропуску строку на звернення до суду, а тому, згідно із вимогами частини четвертої статті 267 ЦК України у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Сенс Банк" залишено без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно з пунктом 4.5. укладеного між сторонами договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року у разі невиконання (неналежного) виконання позичальником своїх обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (пеню). У пунктах 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору передбачено обов`язок позичальника своєчасно та в повному обсязі погашати кредит (щомісячно по 406 доларів США) з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями. Отже, сторони домовилися про обов`язкову зміну строку виконання зобов`язань за цим кредитним договором у разі невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_1 умов договору щодо повернення кредиту та інших обов`язкових платежів більше ніж 60 календарних днів. Як було встановлено висновком експерта № 32 від 26 липня 2021 року у зв`язку із неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, прострочення по сплаті тіла кредиту більше 60 днів виникло 05 січня 2009 року в сумі 711,10 доларів США. З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із тим, що саме 05 січня 2009 року відбулася зміна строку виконання кредитного зобов`язання позичальником у повному обсязі, а в банку припинилося право нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до умов договору, після чого банк не вправі здійснювати нарахування таких процентів. Зміна строку кредитування, у такому випадку є безумовною, і надає банку право звернутися до боржника з вимогою про повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, які були нараховані банком після закінчення зміненого строку кредитування, оскільки право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися та банк мав право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18);
доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновок експерта № 32 від 26 липня 2021 року з тих мотивів, що укладались додаткові угоди, а тому змінювались правовідносини між сторонами, а попередні умови втрачали свою силу, до уваги не беруться, з огляду на те, що додаткова угода до кредитного договору № 2 була укладена 21 травня 2009 року, після 05 січня 2009 року, тобто укладена поза межами строку дії кредитного договору;
судом першої інстанції було встановлено, що право на позов щодо стягнення суми заборгованості по кредиту виникло у позивача саме з 05 січня 2009 року і відповідно саме з даної дати починає перебіг строк позовної давності. З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року вбачається, що відповідач частково сплачував кошти на погашення заборгованості за кредитом, останні платежі були ним здійснені 28 лютого та 29 березня 2017 року, а тому сплата вказаних платежів свідчить про переривання перебігу позовної давності. Отже строк позовної давності закінчується 29 березня 2020 року. Позивач звернувся з вказаним позовом лише 04 травня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України;
суд першої інстанції, встановивши, що сторони погодили у кредитному договорі (пункт 4.5) зміну строку основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж 60 календарних днів, врахувавши закінчення строку дії договору, зробив правильний висновок, що право на позов щодо стягнення суми заборгованості по кредиту у позивача виникло 05 січня 2009 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що мало місце переривання перебігу позовної давності 29 березня 2017 року, а з врахуванням того, що банк звернувся позовом до суду лише 04 травня 2020 року правильним є висновок про відмову у задоволенні позовних вимог АТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", у зв`язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.
Аргументи учасників справи
08 травня 2023 року АТ "Сенс Банк" засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Панченком Д. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, у якій просить:
скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги;
стягнути із відповідача сплачений судовий збір.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції не мав права та процесуальної можливості брати до уваги висновки експерта, якими було встановлено дату прострочення у 60 днів, оскільки згідно матеріалів кредитної справи умови кредитного договору сторонами змінені, шляхом укладення додаткових угод, якими сторони виклали кредитний договір в новій редакції, тобто змінили існуючі умови первісного кредитного договору. Правовідносини між сторонами видозмінились, а відповідно попередні умови втратили свою силу. 22 жовтня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони дійшли згоди договір кредиту викласти в новій редакції із встановленням розміру заборгованості за кредитом та відсотками, відсоткову ставку, детальний розпис сукупної вартості кредиту. 22 жовтня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 5 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони домовились про погашення частини заборгованості в сумі 11 100,00 доларів США. 23 жовтня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 6 про внесення змін до договору кредиту №770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони підтвердили залишок заборгованості за кредитом на дату укладення додаткової, угоди в сумі 99 510,81 доларів США, за відсотками 54 510,03 доларів США, встановили новий графік погашення кредиту із укладенням детального розпису сукупної вартості кредиту. Таким чином первісний кредитний договір втратив свою чинність. Сторони погодили нові умови кредитування із визначенням суми заборгованості та процентів, щомісячних платежів підписанням додаткових угод. Пункт 4.5 у додаткових угодах відсутній. Рішення суду про визнання недійсними чи неукладеними зазначених додаткових угод не існує. Висновок Верховного Суду, на який послався суд не може братись до уваги, оскільки у цій справі було вже наявне рішення суду про стягнення заборгованості;
таким чином оскільки сторони погодили нові умови кредитного договору, правової можливості визначати строк настання кінцевого терміну кредитування у 2009 році немає, оскільки в подальшому ОСОБА_1 продовжував сплачувати заборгованість та виконувати умови вже договору, який викладений у новій редакції, а не умови попереднього кредитного договору. Підстав встановлювати коли виникло прострочення по тілу кредиту та відсотках за кредитним договором 2007 року немає, оскільки останній платіж боржником було здійснено 29 березня 2017 року. Разом із цим не припиняється нарахування заборгованості по кредиту;
апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що 16 червня 2017 року на адреси ОСОБА_1 було направлено вимоги про усунення порушень № 156, які були особисто отримані боржником 14 червня 2017 року та 03 липня 2017 року, про що у матеріалах справи містяться витяги із сайту Укрпошта. Також вказана обставина встановлена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18. Зміна строку виконання основного зобов`язання змінюється лише направленням, вимоги або закінченням строку кредитування передбаченого договором. Тому суд першої інстанції неправомірно почав обраховувати позовну давність з 06 січня 2009 року, оскільки після цього боржник вчинив дії щодо оплати заборгованості по кредиту (останній платіж 29 березня 2017 року) та позовна давність почала обраховуватись спочатку;
враховуючи, що вимога мала б бути виконана боржником через 30 днів з дати її отримання, а саме 14 липня 2017 року, то позовна давність повинна почати перебіг з 15 липня 2017 року та сплинути 15 липня 2020 року, а банк звернувся із позовом у квітні 2020 року, тобто в межах позовної давності. Навіть, якщо не брати до уваги зазначену вимогу про усунення порушень, то враховуючи, що кредитним договором, який було викладено в новій редакції додатковою угодою, яка не передбачала зміну строку кредитування, та яка діє на дату виникнення правовідносин, визначаючи новий строк кредитування, суму заборгованості та інші істотні умови договору, які ОСОБА_1 було погоджено та він їх чітко розумів, знав та виконував, позовна давність не сплинула. На підтвердження факту переривання строку позовної давності позивачем надано розрахунок вимог банку у зв`язку із неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором, в якому відображено платежі щодо погашення заборгованості в 29 березня 2017 року. Також було долучено як документ, який підтверджує обставини вже зазначені в розрахунку заборгованості - виписки по рахунках, які суд апеляційної інстанції не дослідив;
відмовивши у задоволенні позовних вимог повністю за наявними в матеріалах справи доказами заборгованості відповідача, суд першої інстанції не вирішив спір по суті. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що платіжні операції, що були відображені у розрахунку заборгованості, на підтвердження та перевірки надано виписку по рахунку. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору і має бути прийнятий судом як належний і достовірний доказ;
суд апеляційної інстанції відхилив клопотання представника банку про перевірку розрахунку заборгованості долученими до апеляційної скарги виписками по рахунку, як первинними бухгалтерськими документами;
у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Таким чином закінчення позовної давності під час дії карантину є підставою для продовження такого строку/
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу АТ "Сенс Банк", яка підписана представником Панченком Д. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України та в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
05 липня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 червня 2023 року про зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18; від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; від 08 липня 2020 року у справі № 754/17518/15-ц; від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17; від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18; від 08 липня 2020 року у справі № 464/4985/15-ц; від 02 липня 2020 року у справі № 753/16745/15-ц та постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 26 листопада 2007 року між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №770/42-84-07, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 121 880 доларів США, зі сплатою 12,12 відсотків річних, та порядком погашення суми основної заборгованості до 05 числа кожного місяця згідно графіку, з кінцевим строком погашення - 05 листопада 2032 року.
У кредитному договорі №770/42-84-07 сторони обумовили:
кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.2.);
в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає в день укладення цього договору з позичальником іпотечний договір, за умовами якого, позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно для придбання якого, згідно з п. 1.2. цього договору, надається кредит, що стане власністю позичальника після укладення іпотечного договору, а саме: після здійснення в установленому порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно за позичальником, заставною вартістю 769367 гривень, що в еквіваленті складає 152 349,90 доларів США (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.);
в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає в якості додаткового забезпечення виконання зобов`язань по договору із фізичною особою ОСОБА_2 договір поруки (підпункт 1.3.3. пункту 1.3.);
позичальник зобов`язався використовувати кредит лише на цілі, визначені п. 1.2. цього договору; сплачувати проценти за використання кредиту, в порядку, визначеному пунктами 2.4., 2.5. цього договору; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору (пункти 3.3.7., 3.3.8., 3.3.9);
у разі невиконання (неналежного) виконання позичальником своїх обов`язків, визначених п. п. 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (пеню) (пункт 4.5.).
21 травня 2009 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою було внесено зміни до графіку погашення заборгованості з кінцевим терміном до 05 листопада 2032 року.
21 липня 2009 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 3 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони підтвердили залишок заборгованості за кредитом на дату укладення додаткової угоди в сумі 117 373,10 доларів США та внесли зміни до умов кредитування, встановити відсоткову ставку у 14,4 % річних та змінили графік погашення кредиту із укладенням детального розпису сукупної вартості кредиту, як додаток № 1.
22 жовтня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони дійшли згоди договір кредиту викласти в новій редакції із встановленням розміру заборгованості за кредитом та відсотками, відсоткову ставку, детальний розпис сукупної вартості кредиту. Цього ж числа сторонами було укладено і додаткову угоду № 5 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони домовились про погашення частини заборгованості в сумі 11 100 доларів США.
23 жовтня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 6 про внесення змін до договору кредиту № 770/42-84-07 від 26 листопада 2007 року, якою сторони підтвердили залишок заборгованості за кредитом на дату укладення додаткової угоди в сумі 99 510,81 доларів США, за відсотками 54 510,03 доларів США, встановили новий графік погашення кредиту із укладенням детального розпису сукупної вартості кредиту.