ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2023 року
м. Київ
справа №420/14964/22
адміністративне провадження № К/990/16643/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/14964/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року
(головуючий суддя: Яковлєв О.В., судді: Єщенко О.В., Крусян А.В.).
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Військової частини НОМЕР_1, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- стягнути індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині, а саме: 4 082,67 грн в місяць, за період з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року, загальною сумою: 68 494,03 грн, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року скасовано та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, згідно пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які є предметом позову у цій справі, вже були вирішені постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №420/20816/21.
Тож, суд апеляційної інстанції закрив провадження у цій справі з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 238 КАС України щодо неможливості повторного розгляду судом справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у разі наявності судового рішення, яке набрало законної сили, яким вже було вирішено відповідну справу.
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
Позиція скаржника полягає у незгоді із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у цій справі. Зокрема, скаржник зазначає, що заявлені ним позовні вимоги у цьому позові не є тотожними тим, які були вирішені судовим рішенням у іншій судовій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Військова частини НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому висловила позицію, спрямовану на залишення цієї скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.
ІІ. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Верховний Суд, надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/6357/20, від 27 серпня 2021 року у справі №580/3966/20, від 15 грудня 2020 року у справі №804/5759/17, від 17 серпня 2022 року у справі №520/9008/2020, зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові, яка застосовується Верховним Судом при перегляді судових рішень, якими закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд у постанові від 9 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.