ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2023 року
Київ
справа №160/14095/21
адміністративне провадження №К/990/30146/22
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Білоуса О.В., Бившевої Л.І., Блажівської Н.Є., Васильєвої І.А., Гончарової І.А., Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Шишова О.О., Юрченко В.П., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 160/14095/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСАЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" про стягнення коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року (головуючий суддя - Семененко Я. В., судді: Бишевська Н. А., Добродняк І. Ю.),
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року Головне управління ДПС у Київській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - позивач, ГУ ДПС) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСАЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" (далі - відповідачі, ТОВ "ФЛЕКСАЙ", ТОВ "ТД "ЩЕДРО" відповідно), в якому просило:
- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом стягнення з ТОВ "ФЛЕКСАЙ" (код ЄДРПОУ 40405897) на користь ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (код ЄДРПОУ 36094135) коштів в сумі 84285252,00 грн, що були отримані за недійсним правочином;
- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 ЦК України, шляхом стягнення з ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (код ЄДРПОУ 36094135) коштів в сумі 84285252,00 грн в дохід держави, як таких що були отримані за недійсним правочином.
На обґрунтування своїх вимог ГУ ДПС посилалося на те, що в судовому порядку (справа №810/3647/17) визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "ФЛЕКСАЙ" та ТОВ "ТД "ЩЕДРО", у зв`язку з чим, на переконання ГУ ДПС, наявні підстави для застосування наслідків недійсності правочину, які встановлені статтею 228 ЦК України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 21 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 27 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив у повному обсязі.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:
- ТОВ "ФЛЕКСАЙ" (код ЄДРПОУ 40405897) зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа 07 квітня 2016 року та взятий на облік у контролюючих органах за №10291606126 (в тому числі станом на 21 грудня 2021 року перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС), керівник підприємства ОСОБА_1;
- ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (код ЄДРПОУ 36094135) зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа 28 серпня 2008 року та взятий на облік у контролюючих органах за №13952 (в тому числі станом на 21 грудня 2021 року перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області), керівник Махнюк Дмитро Володимирович.
Станом на час розгляду справи судом першої інстанції в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо припинення підприємницької діяльності відповідачів.
Протягом липня - жовтня 2016 року між відповідачами здійснювалися господарські операції з купівлі-продажу соняшникової олії. На виконання даного договору сторонами були оформлені податкові накладні №1-3 від 13 липня 2016 року, №4, №8 від 14 липня 2016 року, №9, №10 від 15 липня 2016 року, №11-12 від 18 липня 2016 року, №13-16 від 19 липня 2016 року, №17, №20 від 20 липня 2016 року, №21-24 від 21 липня 2016 року, №25-27 від 22 липня 2016 року, №28 від 23 липня 2016 року, №29 від 25 липня 2016 року, №31-33, №35, №37 від 26 липня 2016 року, №36, №39, №38, №41, №42, №44, №46, №48 від 27 липня 2016 року, №50 від 30 липня 2016 року, №52, №54 від 02 серпня 2016 року, №55від 03 серпня 2016 року, №58-65 від 04 серпня 2016 року, №70 від 05 серпня 2016 року, №69, №72, №74 від 06 серпня 2016 року, №76, №78 від 07 серпня 2016 року, №79, №80 від 08 серпня 2016 року, №81, №82 від 09 серпня 2016 року, №109-115 від 02 вересня 2016 року, №122 від 05 вересня 2016 року, №119, №121 від 06 вересня 2016 року, №124, №126 від 07 вересня 2016 року, №128 від 08 вересня 2016 року, №132 від 12 вересня 2016 року, №133 від 13 вересня 2016 року, №134, 135 від 14 вересня 2016 року, №136 від 15 вересня 2016 року, №139-140 від 16 вересня 2016 року, №141-143 від 17 вересня 2016 року, №144-149 від 18 вересня 2016 року, №150-151 від 19 вересня 2016 року, №152-153 від 20 вересня 2016 року, №154-157 від 22 вересня 2016 року, №158 від 23 вересня 2016 року, №159-161 від 26 вересня 2016 року, №162-164 від 27 вересня 2016 року, №165-168 від 29 вересня 2016 року, №170-173 від 30 вересня 2016 року, №176-180 від 03 жовтня 2016 року, №181-182 від 04 жовтня 2016 року, №183-186 від 05 жовтня 2016 року, №191 від 11 жовтня 2016 року на загальну суму 84285252,00 грн.
22 червня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалив вирок у справі №361/3421/17, яким затвердив угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури Рихальським В.В. та обвинуваченим ОСОБА_1 (керівника ТОВ "ФЛЕКСАЙ"). Останнього визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 КК України та призначено йому покарання за цією статтею у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - в сумі 8500,00 грн.
За змістом означеного вироку, підписання та надання ОСОБА_1 реєстраційних документів ТОВ "ФЛЕКСАЙ" невстановленій досудовим розслідуванням особі, дало змогу здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись імітацією підприємницької діяльності перереєстрованого товариства, розпоряджатися рахунком товариства № НОМЕР_1 (код валюти 980) відкритого в Черкаському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Черкаси (код банку 354347) та № НОМЕР_2 (код валюти 980) відкритого в Черкаському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Черкаси (код банку 354347), здійснювати прибуткові та видаткові операції за цим рахунком на власний розсуд, складати від його імені фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи, що свідчать про реалізовані товари, роботи (послуги), складати та видавати документи податкової звітності з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала у незаконному формуванні податкового кредиту та заниженні сум податку на додану вартість до сплати в бюджет України платниками податків: ТОВ "НАЙЗОН" (код ЄДРПОУ 40406251), ТОВ "ВЕЙДЕН" (код ЄДРПОУ 40476748), ТОВ "ПРОЛАЙД" (код ЄДРПОУ 40405965), ТОВ "ВАЙТ РЕСУРС" (код ЄДРПОУ 40226866), ТОВ "ЛОГІСТИК-ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 39731107), ТОВ "ЮГЕВРОТРАНС" (код ЄДРПОУ 36622779), ТОВ "ЯБЛУНЕЦЬКЕ ХЛІБОПРИЙМАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО" (код ЄДРПОУ 954030), ПАТ "УКРАГРОПРОМТОРГ" (код ЄДРПОУ 5470868), ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (код ЄДРПОУ 36094135), ТОВ-ПІДПРИЄМСТВО "АВІС" (код ЄДРПОУ 13304871), ТОВ ПХК "ІДЕАЛ" (код ЄДРПОУ 32643182), ТОВ "ФЛАГМАН К" (код ЄДРПОУ 40308299).
Головне управління ДФС у Київській області у жовтні 2017 року звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до ТОВ "ФЛЕКСАЙ" і ТОВ "ТД "ЩЕДРО" про визнання правочину недійсним.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 21 січня 2021 року у справі №810/3647/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, позов задовольнив у повному обсязі. Визнав недійсним правочин, укладений між ТОВ "ФЛЕКСАЙ" (ідентифікаційний код 40405897) та ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (ідентифікаційний код 36094135) за наслідками виконання якого складено податкові накладні від 13 липня 2016 року №1-3, від 14 липня 2016 року №4, №8, від 15 липня 2016 року №9, №10, від 18 липня 2016 року №11-12, від 19 липня 2016 року №13-16, від 20 липня 2016 року №17, №20, від 21 липня 2016 року №21-24, від 22 липня 2016 року №25-27, від 23 липня 2016 року №28, від 25 липня 2016 року №29, від 26 липня 2016 року №31-33, №35, №37, від 27 липня 2016 року №36, №39, №38, №41, №42, №44, №46, №48, від 30 липня 2016 року №50, від 02 серпня 2016 року №52, №54, від 03 серпня 2016 року №55, від 04 серпня 2016 року №58-65, від 05 серпня 2016 року №70, від 06 серпня 2016 року №69, №72, №74, від 07 серпня 2016 року №76, №78, від 08 серпня 2016 року №79, №80, від 09 серпня 2016 року №81, №82, від 02 вересня 2016 року №109-115, від 05 вересня 2016 року №122, від 06 вересня 2016 року №119, 121, від 07 вересня 2016 року №124, 126, від 08 вересня 2016 року №128, від 12 вересня 2016 року №132, від 13 вересня 2016 року №133, від 14 вересня 2016 року №134, 135, від 15 вересня 2016 року №136, від 16 вересня 2016 року №139-140, від 17 вересня 2016 року №141-143, від 18 вересня 2016 року №144-149, від 19 вересня 2016 року №150-151, від 20 вересня 2016 року №152-153, від 22 вересня 2016 року №154-157, від 23 вересня 2016 року №158, від 26 вересня 2016 року №159-161, від 27 вересня 2016 року №162-164, від 29 вересня 2016 року №165-168, від 30 вересня 2016 року №170-173, від 03 жовтня 2016 року №176-180, від 04 жовтня 2016 року №181-182, від 05 жовтня 2016 року №183-186, від 11 жовтня 2016 року №191.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ГУ ДПС про застосування наслідків недійсності правочину, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 16 жовтня 2019 року у справі №2а-1670/8497/11, від 03 вересня 2020 року у справі №2А/0370/3414/12, згідно з якими санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є конфіскаційними, та стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, не є цивільно-правовими, є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України, а тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд зазначив, що податкові накладні були складені за результатами недійсного правочину, укладеного між відповідачами у період з липня по жовтень 2016 року, однак, з цим позовом ГУ ДПС звернулося лише 11 серпня 2021 року, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, встановленого статтею 250 ГК України. Суд дійшов висновку, що це виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, та стягнення коштів.
Третій апеляційний адміністративний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо правової природи запропонованих у цій справі до застосування санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, однак, дійшов висновку, що у цій справі ГУ ДПС не пропустило строк звернення до суду.
Свою позицію апеляційний суд мотивував тим, що захист законних інтересів держави, від імені якої діє податковий орган, не може бути нівельований тривалим періодом розгляду справи. При цьому, під розглядом справи у спірному випадку слід розуміти кримінальне провадження, наслідком якого є ухвалений вирок, який в подальшому став підставою для ухвалення судом рішення про недійсність правочину. Суд зазначив, що оскільки рішення суду, яким визнано недійсним укладений правочин, набрало законної сили 19 липня 2021 року, то лише після встановлення недійсності правочину в судовому порядку можливе застосування наслідків недійсності правочину. ГУ ДПС подало позов про застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, в найкоротший термін після встановлення недійсності правочину - у серпні 2021 року.
Дії, які були вчинені контролюючим органом послідовно та в межах річного строку до подання позовної заяви про застосування наслідків недійсності правочину, були обов`язковими та необхідними для захисту прав та законних інтересів, у зв`язку з чим неможливо стверджувати про те, що у спірному випадку сплили строки для застосування адміністративно-господарських санкцій. Таке тлумачення, на думку суду апеляційної інстанції, відповідає легітимній меті законодавця уникнути як звільнення особи від відповідальності у вигляді застосування санкцій, так і нівелювання права чи законних інтересів особи, яка звертається з позовом про застосування таких санкцій. Інше тлумачення не відповідало б як принципам функціонування податкової системи так і завданням адміністративного судочинства.
На підставі таких висновків, з урахуванням встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "ТД "ЩЕДРО" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, відповідно до яких санкції, що є предметом розгляду у цій справі, можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України, а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДПС. Скаржник звертає увагу, що ГУ ДПС ставить питання про те, що TOB "ФЛЕКСАЙ" зобов`язане повернути на користь ТОВ "ТД "ЩЕДРО" отримані грошові кошти, а ТОВ "ТД "ЩЕДРО" зобов`язане передати на користь держави отриманий товар. Однак, у справі №804/2455/18 суди дійшли висновку про нереальність господарських операцій ТОВ "ТД "ЩЕДРО" з ТОВ "ФЛЕКСАЙ", тобто, ТОВ "ТД "ЩЕДРО" не отримувало будь-якого товару від ТОВ "ФЛЕКСАЙ". За таких умов, на переконання скаржника, зобов`язання із передачі майна на користь держави є безпідставним, відповідно, рішення про стягнення грошових коштів ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права при відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування статті 208 ГК України або частини третьої статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах (за умови наявності вини лише однієї із сторін та встановленого факту відсутності поставки товару невинуватій стороні).
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки вищезазначених доводів ТОВ "ТД "ЩЕДРО".
Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає касаційному перегляду.
Ухвалою від 05 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України.
Ухвалою від 19 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії, оскільки дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними та, більш того, правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 09 лютого 2010 року у справі № 21-1547во09 та від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06 в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами, не були на момент розгляду цієї справи обов`язковими для врахування судами.
Ухвалою від 24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів (далі - Судова палата) на підставі статей 346, 347 КАС України.
Ухвалою від 12 липня 2023 року Верховний Суд призначив справу до касаційного розгляду Судовою палатою в порядку письмового провадження з 25 липня 2023 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, судова палата вважає, що відсутні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, застосованої судом першої інстанції, а касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Ключовими питаннями, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є: правильність застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, якими визначено порядок застосування наслідків недійсності правочину і строк накладення адміністративно-господарських санкцій (як наслідок, перевірці підлягає питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину у випадку, якщо така вимога заявлена не одночасно із вимогою про визнання правочину недійсним); правильність застосування статті 208 ГК України та частини третьої статті 228 ЦК України за умови наявності вини лише однієї із сторін та встановленого в межах іншої адміністративної справи факту відсутності поставки товару невинуватій стороні.
Вирішуючи питання щодо правильності застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, Судова палата враховує, що Верховний Суд України (постанови від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06, від 09 лютого 2010 року у справі №21-1547во09) спрямував практику вирішення подібних спорів шляхом висловлення правової позиції про те, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частині першій статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.
У подальшому в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 16 жовтня 2019 року у справі №2а-1670/8497/11, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670 викладено аналогічний висновок. Суд зазначав, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 і частиною першою статті 238 ГК України можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним, а пропуск річного строку з дня вчинення спірних правочинів виключає можливість застосування судом адміністративно-господарських санкцій, шляхом стягнення в доход держави отриманого за нікчемними правочинами.