ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Воробйової І. А., Мартєва С. Ю.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 906/1330/21 (провадження № 12-38гс23)
за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної Церкви (Православної церкви України) (далі - Релігійна громада) про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2022 року (суддя Соловей Л. А.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Мельник О. В., Гудак А. В.)
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними протокол № 2 загальних зборів від 06 липня 2019 року та статут Релігійної громади у новій редакції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що загальні збори від 06 липня 2019 року скликані неуповноваженими особами, без повідомлення позивача - настоятеля Релігійної громади та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості Релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної громади, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів.
Збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом Релігійної громади та Законом України від 23 квітня 1991 року№ 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII), внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол № 2 від 06 липня 2019 року та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.
20 вересня 2022 року рішенням Господарського суду Житомирської області, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення обґрунтовані тим, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України» при вирішенні спору по суті національні суди мають дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на прецедентне право ЄСПЛ, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
Оскільки на загальних зборах членів Релігійної громади 06 липня 2019 року приймалося рішення лише про зміну підлеглості територіальної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї Релігійної громади у новій редакції та не приймалося жодного рішення про відвідування церкви, то немає підстав вважати, що відбулося втручання у право позивача на свободу віросповідання.
У статуті Релігійної громади (у редакції від 1991 року) не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у Релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів Релігійної громади.
На загальних зборах 06 липня 2019 року були присутніми 10 парафіян, на зборах 20 січня 2019 року - 28 членів релігійної громади, однак ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідної кількості присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умов правомочності парафіяльних зборів.
Водночас особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійної громади, можуть бути членами релігійної громади.
Частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідання, необхідне в демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може обмежуватись особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача, а відтак він не довів порушення своїх прав оскаржуваним рішенням та неправомірності його прийняття.
10 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що прийняття рішення про перереєстрацію Релігійної громади відбулось за участю неповноважних осіб, які не були членами Релігійної громади.
Суди помилково ототожнили поняття «територіальна громада» та «релігійна громада», правильним є застосування, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях, тому врахуванню не підлягають рішення, ухвалені не членами релігійної громади.
14 березня 2023 року своєю ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, вважаючи за необхідне уточнити висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 924/173/22, щодо застосування статті 8 Закону № 987-XII, оскільки зазначений Закон виходить з автономії релігійних організацій (об`єднань) і їх безумовного права визначати порядок членства, але містить прогалину щодо порядку прийняття рішення про зміну підлеглості у разі відсутності у статуті положень, які регулюють питання членства (або їх неясності, невиконуваності тощо).
20 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, судді палати зазначили, що у цій справі необхідно перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону України від 17 січня 2019 року № 2673-VIІI «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» на гарантовані Конституцією України та Конвенцією права позивача, у зв`язку із чим необхідно вирішити такі питання:
- Яким чином має визначатися членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?
- Яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?
- Чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?
- Чи є рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з таким рішенням, сповідувати свою релігію спільно з іншими в розумінні статті 11 цього Закону у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?
Керівник Релігійної громади зазначає, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було ухвалено неуповноваженими членами Релігійної громади. Тому питання членства в Релігійній громаді є одним з ключових у цьому спорі.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту по суті є рішенням про припинення діяльності Релігійної громади, настоятелем (священослужителем) якої був позивач, оскільки його наслідком є необхідність створення нової громади для продовження діяльності.
Таке рішення фактично призвело до позбавлення Релігійної громади, очолюваної позивачем, правоздатності юридичної особи, оскільки статут релігійної організації у новій редакції був затверджений розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації і були внесені відповідні зміни до держаного реєстру. Наведене унеможливило здійснення Релігійною громадою прав, пов`язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад, права володіти та орендувати об`єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав ЄСПЛ послідовно визнавав невід`ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року у справі «Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії» (Religionsgen meinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria)).
Релігійна громада в селі Калинівка фактично перестала бути зареєстрованою організацією, тому позивач - священнослужитель та інші громадяни, які були її членами, були позбавлені права сповідувати свою релігію спільно з іншими. Наявність у них права утворити нову релігійну громаду (частина восьма статті 8 Закону № 987-XII) має оцінюватися в контексті дотримання принципу пропорційності, але не впливає і не виключає висновку про наявність втручання у право.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого Релігійна громада втратила правоздатність, є обмеженням прав позивача сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції та тлумачиться у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення та на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону № 987-XII).
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону № 987-XII).
Водночас, на думку суддів палати, в законі існує прогалина щодо вирішення питання, якщо релігійна громада не визначила у статуті порядок обліку членів громади. Так само Закон № 987-XII не регламентує порядок правового статусу вірян (прихожан) церкви, що ототожнюють себе як члени релігійної громади, але не визнаються такими її керівником, тощо.
Подолання цієї законодавчої прогалини у спосіб, сумісний зі статтями 9, 11 Конвенції, на думку суддів палати, є завданням суду.
Беручи до уваги наявність прогалини в законодавчому регулюванні питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту у разі, коли загальна кількість членів не визначена, ураховуючи необхідність вирішення питання застосування аналогії закону чи права у цій справі, а також зважаючи на те, що питання у справі стосується захисту прав людини і основоположних свобод, що гарантуються Конституцією України та Конвенцією, і вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, у межах цієї справи наявні ознаки якісного критерію виключної правової проблеми у справі, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У своїй ухвалі судді палати також вказали, що аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що значна кількість справ у спорах, що пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади (у тому числі з «колишніми» керівниками релігійних громад щодо усунення їх від користування будівлями після здійснення зміни підлеглості), розглядаються як у судах господарської (зокрема, справи № 910/12018/22, 910/14722/22, 924/356/23, 924/278/23, 906/820/22, 902/1043/21, 911/1900/22, 903/511/22, 910/13963/21, 727/5571/19, 902/1283/21, 918/74/22, 910/18406/21, 727/5575/19, 910/4517/22 та інші), так і цивільної юрисдикції (справи № 359/1946/23, 567/1464/22, 167/439/22 та інші), що ілюструє наявність кількісного критерію у цій справі.