Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 302/1286/20
провадження № 61-3177св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діана Василівна, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, яка подана його представником - адвокатом Орбан Наталією Леонідівною, та ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Орбан Наталією Леонідівною, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2021 року у складі судді Кривка В. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2023 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., Готри Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В., ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А., про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності, витребування частини житлового будинку, стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 08 вересня 2017 року між нею (обдарованою) та ОСОБА_6 (дарувальником) укладено договір дарування 531/1000 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки біля даного будинку площею 0,0976 га. Зазначені договори посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1748, 1749.
08 вересня 2017 року між нею (обдарованою) та ОСОБА_6 (дарувальником) було укладено договір позики, згідно з яким вона зобов`язалася повернути до 08 вересня 2024 року ОСОБА_6 780 000 грн, що на день передачі коштів відповідало 25 000 євро за комерційним курсом Акціонерного товариства (далі - АТ) "Комінвестбанк".
У забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 08 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку ОСОБА_6 531/1000 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
31 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_6 укладено додатковий договір позики до договору від 08 вересня 2017 року, відповідно до якого сума позики становила 310 000 грн, яка на момент їх передачі було еквівалентн 10 000 євро. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 2131.
На виконання умов договору вона відправила ОСОБА_6 за домовленістю з останнім безготівковим платежем 400 євро.
Посилалася на те, що надалі ОСОБА_6 повідомив її про те, що умови договору позики від 08 вересня 2017 року його не влаштовують, зокрема, що він не хоче чекати повернення позики до 2024 року і їй слід повернути всю суму відразу. На зазначене вона повідомила ОСОБА_6, що у неї відсутня можливість виплатити відразу всю суму позики, оскільки вона такими коштами не володіє.
У листопаді 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування зазначеного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2018 року у справі № 302/955/17 у задоволення позову ОСОБА_6 відмовлено. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2018 року залишено без змін постановами Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2019 року і Верховного Суду від 15 квітня 2020 року (провадження № 61-11264св19).
Влітку 2019 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом про розірвання договору позики від 08 вересня 2017 року із додатковим договором позики від 31 жовтня 2017 року та про стягнення з неї на його користь 1 077 600 грн заборгованості за договором позики (справа № 308/4964/19).
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 308/4964/19 позов ОСОБА_6 задоволено, розірвано укладені між нею та ОСОБА_6 договір позики від 08 вересня 2017 року та додатковий договір позики до нього від 31 жовтня 2017 року.
11 вересня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав за договором позики від 08 вересня 2017 року та додатковим договором позики до нього від 31 жовтня 2017 року, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1678.
Також, 11 вересня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 08 вересня 2017 року № 1752, який виступив в якості забезпечення договору позики від 08 вересня 2017 року № 1751 та додаткового договору позики від 31 жовтня 2017 року № 2131, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1679.
Згідно з інформаційною довідкою з реєстру № 230346539 від 30 жовтня 2020 року власником 531/1000 частини будинку АДРЕСА_1 з 11 вересня 2020 року є ОСОБА_2 і реєстрацію права власності за останнім здійснила державний реєстратор Тячівської міської ради Лазар Д. В .
Посилалася на те, що станом на 11 вересня 2020 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 308/4964/19 ще не набрало законної сили, тому умисного факту невиконання нею умов договору позики № 1751 від 08 вересня 2017 року не встановлено.
Надалі з набранням рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 3 08/4964/19 законної сили та відкриття на підставі виконавчого листа суду від 30 вересня 2020 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 02 листопада 2020 року, після отримання відповідних реквізитів для сплати суми позики від приватного виконавця, нею невідкладно було погашено заборгованість та в повній мірі було виконане рішення суду.
04 листопада 2020 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_10 договір дарування, відповідно до якого подарував останньому спір 531/1000 частини будинку АДРЕСА_1 .
Позивач вважала вищезазначені дії протиправними, такими, що суперечать вимогам закону, порушують її права, так як відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок № 1127 від 25 грудня 2015 року), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
У даному випадку майно вибуло з її власності поза її волі, протиправно, незаконним шляхом у зв`язку із незаконними діями ОСОБА_2 та державного реєстратора Лазар Д. В. і таке підлягає витребуванню на підставі частини третьої статті 388 ЦК України.
Зазначала, що протиправними діями відповідачів їй була заподіяна моральна шкода, так як її незаконно було позбавлено майна, яке на законних підставах перебувало в її приватній власності. У зв`язку із цим вона зазнала душевних страждань, між протиправними діями ОСОБА_2 та Лазар Д. В. і заподіяною шкодою існує причинно-наслідковий зв`язок.
Ураховуючи зазначене просила стягнути солідарно моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. по 50 000 грн. з кожного на свою користь.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Відділу реєстрації речових прав Тячівської міської ради Лазар Д. В. № 54061633 від 15 вересня 2020 року щодо державної реєстрації 11 вересня 2020 року права власності на 531/1000 частину будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
- витребувати від ОСОБА_3 на її користь 531/1000 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 і державного реєстратора Відділу реєстрації речових прав Тячівської міської ради Лазар Д. В. на її користь моральну шкоду в сумі 100 000 грн рівними частинами по 50 000 грн з кожного;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Лазар Д. В. від 15 вересня 2020 року № 5461633 щодо державної реєстрації 11 вересня 2020 року права власності на 531/1000 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (номер запису про власність 38180750) за ОСОБА_2 .
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 531/1000 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Лазар Д. В. моральної шкоди у розмірі 50 000 грн відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 проведена державним реєстратором Лазар Л. В. з порушенням положень законодавства, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора.
Оскільки право власності ОСОБА_1 на спірний житловий будинок вибуло поза її волею у протиправний спосіб у зв`язку із неправомірним переоформленням права власності від ОСОБА_2 за договором дарування на ОСОБА_3, отже, обґрунтованими є позовні вимоги про витребування спірного майна на користь позивача.
Районний суд застосував положення частини першої статті 321, частини першої статті 328, статті 346, частини другої статті 386, статті 387, частини другої статті 388 ЦК України, відповідно до яких власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної підстави заволоділа ним, а також якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужити. Також суд посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, за яким захист права позивача на власність слід здійснити внесенням запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Суд вважав, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 підлягають задоволенню, оскільки саме він був ініціатором протиправних дій, спрямованих на заволодіння майном позивача. Крім того, позбавлення права власності ОСОБА_1 нанесли їй моральних страждань, що проявились у переживаннях за втрату житла, необхідності докладати значних зусиль для відновлення свого права і пов`язаними із цим емоційними переживаннями та хвилюваннями, стресовими ситуаціями.
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з державного реєстратора Лазар Д. В., оскільки державний реєстратор є працівником органу місцевого самоврядування Тячівської міської ради Закарпатської області, а тому відповідно до положень статті закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ці вимоги слід було поставити перед цим органом, як юридичною особою, яка надає послуги з питань державної реєстрації нерухомого майна.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Міжгірського районного суду від 12 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у іпотекодержателя ОСОБА_2 станом на 11 вересня 2020 року не було законних підстав для звернення стягнення за договором № 1752 від 08 вересня 2017 року на предмет іпотеки - 531/1000 частини спірного будинку та, відповідно, переоформлення вказаного майна на себе, оскільки нотаріусом не було вчинено виконавчого напису.
ОСОБА_2 і державний реєстратор Лазар Д. В. не дотрималися положень статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку № 1127 від 25 грудня 2015 року, здійснили переоформлення права власності на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, на підставі недостатніх і неналежних документів, без підтвердження про надсилання вимоги, здійснення виконавчого напису на виконання пункту 2.8 договору іпотеки.
Тобто, всупереч вимогам статті 35 Закону України "Про іпотеку" ні іпотекодержатель ОСОБА_12, ні його представник ОСОБА_2, не надіслали іпотекодавцеві ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання або умов іпотечного договору № 1752 від 08 вересня 2020 року.
При цьому рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором № 1752 від 08 вересня 2017 року, яке б набрало законної сили, станом на 11 вересня 2020 року не було. Окремий договір між іпотекодавцем про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до договору № 1752 від 08 вересня 2017 року не укладався.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що право власності ОСОБА_1 на спірний будинок вибуло поза її волею у протиправний спосіб, має місце неправомірне переоформлення права власності від ОСОБА_2 за договором дарування на ОСОБА_3 і таке майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача.
Щодо позовних вимог про відшкодування на користь позивача моральної шкоди, апеляційний суд погодився із висновком районного суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки під час розгляду справи встановлено протиправність дій відповідачів щодо позбавлення права власності позивача, такі дії мають ознаки недобросовісності, нанесли моральних страждань позивачу, що виявились у переживаннях за втрату житла, необхідності докладати значних зусиль для відновлення свого права і пов`язаними з ним емоціями переживаннями та хвилюваннями, стресовими ситуаціями.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2023 року скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2023 року скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2023 року касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2, надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л., та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2023 року справу у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_14 на підставі повідомлень судді Лідовця Р. А. від 25 липня 2023 року призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д.Д., Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Гулько Б. І.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_3, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л., мотивована тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а саме витребування майна в добросовісного набувача, оскільки між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця на підставі укладеного з власником договору, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій не встановлювали та не досліджували, чи ОСОБА_1 є носієм речового права власності на спірне майно, коли саме це право нею набуто, на підставі яких первинних документів, оскільки відсутність у особи, яка звернулася до суду, відповідного права або інтересу є безумовним наслідком відмови в задоволенні позову за недоведеністю.
Вважає неналежною вимогу позивача про скасування рішення державного реєстратора.
Звертає увагу на те, що в договорі іпотеки міститься іпотечне застереження, відповідно до якого у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язання іпотекодержатель на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення на заставне майно реалізує його самостійно або через третіх осіб за власним розсудом. При цьому ОСОБА_1 свідомо ухилялася від отримання повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, а ОСОБА_6 вчиняв дії, спрямовані на отримання нею зазначеного повідомлення.
Вважає безпідставним стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, оскільки завдання такої шкоди позивачем не доведено.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/33877/16-ц (провадження № 61-40854св18), від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц (провадження № 61-10082св18), від 17 червня 2020 року у справі № 758/545/17-ц (провадження № 61-34952св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л., мотивована обранням позивачем неефективного способу захисту її прав, що виключає можливість задоволення позову.
Посилається на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою його доводи про надсилання ОСОБА_1 повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу, що підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_15, ОСОБА_16, направленням ОСОБА_2 ОСОБА_1 засобами зв`язку "viber" повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу.
Крім того, вважає безпідставним стягнення з нього на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, оскільки завдання такої шкоди позивачем не доведено.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 317цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) та постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17), від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім того, ОСОБА_2 зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гримут Д. Ю. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л., у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не містять підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.
Посилається на те, що ОСОБА_1 обрала ефективний спосіб захисту своїх прав, зокрема, рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння буде підставою для внесення змін про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 202/2752/20 зазначив, що визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора поряд з витребуванням майна з чужого незаконного володіння є допустимим.
Вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно визнали недостатніми і неналежними надані ОСОБА_2 документи щодо відправлення ОСОБА_1 повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу, оскільки такі не свідчать про виконання іпотекодержателем вимог статей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку № 1127 від 25 грудня 2015 року.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив
У травні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Орбан Н. Л. подала відповідь ОСОБА_1 на відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що всупереч вимогам процесуального закону суди попередніх інстанцій не встановлювали та не досліджували, чи ОСОБА_1 є носієм речового права власності на спірне майно, коли саме це право нею набуто, на підставі яких первинних документів, оскільки відсутність у особи, яка звернулася до суду, відповідного права або інтересу є безумовним наслідком відмови в задоволенні позову за недоведеністю.
Вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та державного реєстратора Лазар Д. В. про визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права власності на спірну частину будинку за ОСОБА_2 суперечить позовній вимозі володільця нерухомого майна ОСОБА_1 до ОСОБА_3, який не володіє цим майном, про витребування нерухомого майна.
Доводи особи, яка подала заперечення на відповідь на відзив
У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гримут Д. Ю. подав заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_3, у якому зазначив, що доводи представника ОСОБА_3 - одвоката Орбан Н. Л. про вихід суду за межі позовних вимог є необґрунтованими, що підтверджується змістом резолютивної частини рішення районного суду, відповідно до якого позов задоволено частково в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Вважає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається представник відповідача, не є подібними до цієї справи, оскільки вони відрізняється за фактичними обставинами, предметом спору та суб`єктним складом.
При цьому безпідставними вважає доводи про неефективний спосіб захисту прав позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 вересня 2017 року між ОСОБА_1 (обдарованою) та ОСОБА_6 (дарувальником) укладено договір дарування 531/1000 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1748 (том 1, а. с. 31-32).
08 вересня 2017 року між ОСОБА_1 (обдарованою) та ОСОБА_6 (дарувальником) укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0976 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1749 (том 1, а. с. 33-34).
08 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 взяла в борг та зобов`язалася повернути ОСОБА_6 780 000 грн, що на день передачі коштів відповідало 25 000 євро за комерційним курсом Акціонерного товариства (далі - АТ) "Комінвестбанк". Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1751 (том 1, а. с. 35-36).
08 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку ОСОБА_6 531/1000 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1752 (том 1, а. с. 37-39).
31 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено додатковий договір позики до договору від 08 вересня 2017 року, відповідно до якого сума позики становить 310 000 грн, що на момент їх передачі становило 10 000 євро. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 2131 (том 1, а. с. 40-41).
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2018 року у справі № 302/955/17 у задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_18 про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2018 року залишено без змін постановами Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2019 року і Верховного Суду від 15 квітня 2020 року (провадження № 61-11264св19) (том 1, а. с. 44-53).
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 308/4964/19 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та розірвання договору позики задоволено.
Розірвано укладені між ОСОБА_6 до ОСОБА_1 договір позики від 08 вересня 2017 року та додатковий договір позики до нього від 31 жовтня 2017 року (том 1, а. с. 54-56). Рішення набуло законної сили 18 вересня 2020 року.
11 вересня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав за договором позики від 08 вересня 2017 року та додатковим договором позики до нього від 31 жовтня 2017 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1678 (том 1, а. с. 58-60).
11 вересня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 08 вересня 2017 року № 1752, який виступив в якості забезпечення договору позики від 08 вересня 2017 року № 1751, та додаткового договору позики від 31 жовтня 2017 року № 2131. Договір посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 1679 (том 1, а. с. 61-64).
30 вересня 2020 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області ОСОБА_6 видано виконавчий лист у справі № 308/4964 про стягнення з ОСОБА_1 1 077 600 грн заборгованості за договором позики, 20 000 грн витрат на правничу допомогу, 9 605 грн судових витрат (том 1, а. с. 67-68).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 230346539 від 30 жовтня 2020 року власником 531/1000 частини будинку АДРЕСА_1 з 11 вересня 2020 року є ОСОБА_2 і реєстрацію права власності за останнім здійснила державний реєстратор Тячівської міської ради Лазар Д. В. (том 1, а. с. 74-77).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкана В. Л. від 02 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 308/4964/19 від 30 вересня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 1 077 600 грн заборгованості за договором позики, 20 000 грн витрат на правничу допомогу, 9 605 грн судових витрат (том 1, а. с. 69-70).
04 листопада 2020 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_10 договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_2 подарував останньому спірну 531/1000 частину будинку АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. за № 2015 (том 1, а. с. 118-119).
Відповідно до квитанції № ПН 1874821 від 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкана В. Л. 1 221 828,50 грн, як погашення заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (том 1, а. с. 71).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкана В. Л. від 10 грудня 2020 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 308/4964/19 від 30 вересня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 1 077 600 грн заборгованості за договором позики, 20 000 грн витрат на правничу допомогу, 9 605 грн судових витрат (том 1, а. с. 72-73).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л., підлягає частковому задоволенню.
Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Орбан Н. Л., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним;
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.