Постанова
Іменем України
27 липня 2023 року
місто Київ
справа № 500/3332/17
провадження № 61-3378св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, Комунальне підприємство "Ізмаїльське міське бюро технічної інвентаризації",
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у червні 2017 року звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, Комунального підприємства "Ізмаїльське міське бюро технічної інвентаризації"
(далі - КП "Ізмаїльське МБТІ"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської областівід 22 липня 2010 року № 994 "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1";
- скасувати свідоцтво про право власності від 03 вересня 2010 року № 665, серія НОМЕР_1 ;
- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію прав від 16 серпня 2010 року № 27027426, яка проведена КП "Ізмаїльське МБТІ" щодо права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що 25 червня 1991 року отримав дозвіл ОСОБА_4 як власника житлового будинку АДРЕСА_1 на будівництво гаража зі сплатою компенсації за пошкоджені зелені насадження.
Зазначеним гаражем позивач користувався, допоки нові власники житлового будинку АДРЕСА_1 не розпочали поділ майна подружжя, а у 2016 році ОСОБА_3 звернулася до нього з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Після цього йому стало відомо, що 25 березня 2010 року Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області надав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозвіл на будівництво гаража, а 22 липня 2010 року, не маючи на те відповідних повноважень, визнав за ними право власності на будинковолодіння, в тому числі й на гараж, та зобов`язав КП "Ізмаїльське МБТІ" видати свідоцтво про право власності.
ОСОБА_1 наполягав на тому, що набуття третіми особами права власності на спірний гараж позбавляє його права отримати компенсацію за будівельні матеріали та витрати, понесені на будівництво гаража.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, КП "Ізмаїльське МБТІ" та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 26 травня 2021 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції врахував, що судовим рішенням в порядку поділу майна подружжя визнано право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований на АДРЕСА_1, до складу якого входить гараж літ. Ж. Господарсько-побутова будівля літ. Ж, якою є гараж, за своїми характеристиками є складовою садиби та ця будівля не може бути вилучена окремо у межах єдиної земельної ділянки.
Суд першої інстанції вважав, що захист права на гараж пов`язаний передусім із правом власності на цю споруду, що відповідно може бути підставою для застосування статей 388-390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проте позивач не надав доказів на підтвердження його права власності на ту будову, яка у технічній документації КП "Ізмаїльське МБТІ" зазначена як гараж літ. Ж.
Постановою від 24 січня 2023 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, змінив рішення Ізмаїльського районного суду Одеської області від 26 травня 2021 року, виклав його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не надавалася земельна ділянка на АДРЕСА_1 для будівництва, не надавалися дозволи на будівництво гаража, а ОСОБА_4 не міг передати позивачу у користування земельну ділянку, оскільки не був її власником. З огляду на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності у нього права власності та/або користування гаражем літ. Ж, який входить до складу будинковолодіння на АДРЕСА_1, тому оскаржуваними рішенням, свідоцтвом та державною реєстрацією не порушені права та інтереси ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд звернула увагу на те, що питання щодо захисту прав ОСОБА_1 на будівельні матеріали та витрати на будівельні роботи не є предметом розгляду справи і ці обставини не можуть бути підставою для скасування законного права власності третіх осіб на належне їм майно. Позивач не позбавлений права на захист порушених прав та інтересів в ефективний спосіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 06 березня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 2-64/11
(провадження № 61-18194св18), від 04 липня 2018 року
у справі № 590/479/16-ц (провадження № 61-11832св18), у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, щодо вибору ефективного та правомірного способу захисту порушеного права;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 у травні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 05 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 червня 1958 року Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області ухвалив рішення № 331/23, згідно з яким ОСОБА_4 відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку, площею 490, 00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується архівною випискою Комунальної установи "Ізмаїльський архів" від 24 вересня 2015 року № 25-Б.
У подальшому відбулася зміна адреси з " АДРЕСА_1" на " АДРЕСА_1".
25 червня 1991 року ОСОБА_4 дозволив ОСОБА_1 розташувати гараж на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні ОСОБА_4 . У той же день позивач сплатив 1 000, 00 карбованців ОСОБА_4 за вирубку зелених насаджень на земельній ділянці. На підтвердження зазначеного позивач надав розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
04 липня 1996 року спадкоємці ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_2 біржовий договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .
03 серпня 2010 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво, серія НОМЕР_1, про право власності на будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1 .
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 лютого 2013 року у справі № 1510/3370/12, яке набрало законної сили, за ОСОБА_3 визнано право власності на частку у розмірі 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1, до складу якого також увійшов гараж літ. Ж, вартістю 14 875, 00 грн.
У подальшому, заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2015 року у справі № 500/6365/15-ц зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_3 у користуванні гаражем літ. Ж, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, та зобов`язано його звільнити цей гараж.
Втім, ухвалою від 24 лютого 2016 року у справі № 500/6365/15-ц Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області скасував заочне рішення цього суду від 25 грудня 2015 року.
Ухвалою від 19 листопада 2018 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області зупинив провадження у справі № 500/6365/15-ц до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 500/3332/17, що переглядається.
Іншим рішенням від 08 липня 2019 року у справі № 500/2258/19 Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області виділив ОСОБА_3 в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна частку у розмірі 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з частини житлового будинку літ. А та прибудови літ. а в складі таких приміщень: 1 - коридор, площею 3, 90 кв. м,
4 - житлова кімната, площею 16, 40 кв. м, 5 - їдальня, площею 8, 10 кв. м,
6 - кухня, площею 5, 90 кв. м, 7 - коридор, площею 5, 30 кв. м, загальною площею 39, 60 кв. м; в складі господарської будівлі - гаража літ. Ж; а також у складі таких господарських споруд: № 1 хвіртка, № 2 ворота, № 3 паркан, № 4 паркан, № 5 паркан, № 7 мостіння, № 8 мостіння, № 9 водопровід. Також суд визнав за ОСОБА_3 право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, зокрема і на гараж літ. Ж. Припинив між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на цей об`єкт нерухомого майна.
Зазначене судове рішення оскаржене в апеляційному порядку та ухвалою від 29 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд зупинив провадження у справі № 500/2258/19 до закінчення перегляду в апеляційному порядку справи № 500/3332/17-ц, що переглядається. Ухвалою від 10 березня 2023 року Одеський апеляційний суд відновив апеляційне провадження, проте на цей час судове рішення по суті спору у справі № 500/2258/19 не ухвалив.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.