Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 754/5333/18
провадження № 61-4094св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ;
третя особа - Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року у складі судді Клочко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до ордеру на жиле приміщення від 09 січня 1984 року, виданого виконавчим комітетом Ватутінської районної Ради народних депутатів м. Києва, він разом зі своєю сім`єю, а саме: колишньої дружини - ОСОБА_1 (наразі - ОСОБА_1 ) та сина - ОСОБА_3, отримали право на зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира не приватизована та складається з двох жилих кімнат, загальною площею 53,2 кв. м.
Вказував, що у вказаній квартирі, де він зареєстрований та проживає, також зареєстровані: його колишня дружина - ОСОБА_1, їх спільний син - ОСОБА_3, які не проживають у квартирі з 1994 року, а також син ОСОБА_1 від іншого шлюбу - ОСОБА_4, який ніколи не проживав у квартирі та був зареєстрований у ній у 1997 році.
Вказані особи добровільно залишили житло, а він вимушений самостійно нести тягар утримання квартири та сплачувати за надання житлово-комунальних послуг. Наявність у спірній квартирі зареєстрованих осіб, які фактично у ній не проживають, перешкоджає йому оформити субсидію на оплату комунальних послуг.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року заяви ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року задоволено.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, в якій просили суд вселити їх до квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкоди у користуванні вказаною квартири, надавши дублікат ключів від спірної квартири.
Зустрічний позов мотивований тим, що їх непроживання у спірній квартирі зумовлено наступними поважними причинами, зокрема:
- ОСОБА_1 постійно перешкоджав їм у користуванні квартирою, про що свідчать як рішення Ватутінського районного суду від 22 березня 1999 року та від 12 травня 1998 року, так і їх звернення до відділення міліції від 21 лютого 2003 року та від 05 березня 2003 року;
- ОСОБА_1 з 1992 року проживав у квартирі з іншою жінкою, а також замінив вхідні двері разом із замками на них, ключі від замків їм не надав;
- вони були вимушені доглядали за своєю матір`ю (бабою) - ОСОБА_5, яка хворіла та потребувала постійного стороннього догляду, у зв`язку з нездатністю до самообслуговування, що підтверджується довідками від 15 лютого 2016 року № 88, від 09 серпня 2017 року № 265.
При цьому ними здійснювалася оплата житлово-комунальних послуг у вказаній квартирі за період з 1986 року по квітень 2019 року включно, а тому просили зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про вселення об`єднано в одне провадження за позовом ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили користування спірною квартирою, а також відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх вселення до спірного житла, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність у них перешкод у користуванні спірною квартирою у період з 2017 року, а звернення до суду із зустрічним позовом про вселення свідчить лише про намір останніх зберегти за собою місце реєстрації за адресою спірної квартири.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року
у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення задоволено. Вселено ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підставою для тимчасового непроживання відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слугувало те, що у 1992 році позивач одружився з ОСОБА_6, вони стали проживати у спірній двокімнатній квартирі та у них народилося двоє дітей, які з народження і до часу звернення з цим позовом до суду також проживають у спірній квартирі. ОСОБА_7 у подальшому також створила нову сім`ю і з 1996 року почала проживати за місцем реєстрації нового чоловіка, так як спільне проживання колишнього подружжя після утворення нових сімей у двокімнатній спірній квартирі було неможливим. Зазначені обставини підтверджуються зверненнями до правоохоронних органів, заміною ОСОБА_1 замків до квартири, а також наявністю позовної заяви про звернення останнього до суду в1998 році про визнання вказаних відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом, у задоволенні якого рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 22 березня 1999 року було відмовлено.
Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її непроживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Позбавлення дитини права користування житлом не відповідає інтересам дитини.
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, протягом значного проміжку часу, який входить до періоду, вказаного позивачем непроживання відповідачів з поважних причин у спірному житлі, відповідачі не мали достатнього обсягу дієздатності для самостійного обрання свого місця проживання. При цьому спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які до нього не втратили інтересу, а іншого житла вони не мають й наряду з позивачем мають право на приватизацію квартири. Тому обставин, які є підставою для визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою, та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про вселення. ОСОБА_1 посилалась, серед іншого, на те, що поважною причиною, з яких вона не проживала у спірній квартирі, була необхідність здійснення нею догляду за матір`ю - ОСОБА_5, яка хворіла і потребувала постійного стороннього догляду у зв`язку з нездатністю до самообслуговування. Проте мати ОСОБА_1 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, а ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду у квітні 2018 року. ОСОБА_1 успадкувала після смерті своєї матері частину належного останній нерухомого майна, де і продовжує наразі проживати, як у своєму власному житлі. За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою, та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про вселення, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та відмови у задоволенні її зустрічних вимог скасувати. Ухвали в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічні позовні вимоги задовольнити.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі.
У зазначених ухвалах Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі зазначено підставу касаційного оскарження пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселенняпризначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставини справи, не врахували, що вона не мала можливості проживати у спірному житловому приміщенні у зв`язку із тим, що позивач без її згоди вселив до квартири іншу жінку, постійно проживав із нею у квартирі, змінив вхідні двері та замки, ключі від замків не надав. Її спроби мирним шляхом вирішити спір щодо користування житловим приміщенням виявилася безрезультатними. Пізніше вона не мала можливості проживати у спірній квартирі, так як доглядала за своєю немічною матір`ю, а також у зв`язку з тим, що позивач постійно чинив перешкоди у користуванні квартирою. При цьому вона не втратила інтересу до спірного житла, щомісячно сплачувала квартирну плату та комунальні послуги.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх вселення у квартиру. Він надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують обставини втрати відповідачами за період більше шести місяців без поважних причин права користування житловим приміщенням, хоча останні у квартирі не проживають з 1994 року. Натомість, відповідачами не надано доказів чинення їм перешкод у користуванні квартирою, а також поважності причин їх непроживання у спірній квартирі протягом багатьох років. ОСОБА_8 інтересу до цього житла відповідачі не проявляли. За весь час непроживання у квартирі відповідачі не зверталися до суду з позовом щодо чинення їм перешкод у користуванні квартирою, а із зустрічним позовом звернулися лише після того, як він послався на ці обставини у своєму позові. Відповідачі свої зустрічні позовні вимоги щодо поважності причин непроживання у квартирі обґрунтовували доказами, які стосувалися лише їх матері - ОСОБА_1 та відносилися періоду 90-х років, які вже були предметом розгляду Ватутінського районного суду м. Києва у 1998 році. Окремих обґрунтувань своєї позиції ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суду не надали, а обґрунтовували свої зустрічні позовні вимогами доводами своєї матері - ОСОБА_1, у задоволенні вимог якої судом першої та апеляційної інстанції було відмовлено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині задоволених зустрічних позовних вимог є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Вони неодноразово намагалися вселитися у квартиру, проте позивач чинив їм перешкоди, влаштовував конфліктні ситуації, а у подальшому змінив замки від вхідних дверей.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до ордера на жиле приміщення серії від 09 січня 1984 року, виданого Ватутінською районною Радою народних депутатів м. Києва, ОСОБА_1 із сім`єю у складі трьох осіб, а саме: ОСОБА_1 (дружина) та сина - ОСОБА_3, отримали право на зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Вказана квартира не приватизована та складається з двох жилих кімнат.
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (наразі - ОСОБА_1 ) розірвали шлюб, згідно з даних свідоцтва про розірвання шлюбу від 07 червня 1988 року, актовий запис № 132.
Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки форми № 3 від 03 квітня 2015 року у спірній квартирі (квартирі АДРЕСА_1 ) зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та її син від іншого шлюбу - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .