Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
місто Київ
справа № 523/16981/20
провадження № 61-11844св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ),
відповідачка - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду
м. Одеси від 17 червня 2021 року, постановлене суддею Сувертак І. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Клас Фредріксон у листопаді 2020 року звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь основну суму боргу у розмірі 17 597, 00 дол. США та 3 % річних в розмірі 510, 55 дол. США.
Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що 21 вересня та 12 листопада 2015 року він уклав з ОСОБА_3 договір позики, за умовами якого 15 жовтня 2015 року перерахував відповідачці із використанням системи SWIFT грошові кошти в розмірі 17 412, 00 дол. США та 14 листопада 2015 року перерахував відповідачці із використанням системи Western Union грошові кошти в розмірі 4 000, 00 дол. США. Відповідачка ОСОБА_3 зобов`язалася повернути ці грошові кошти протягом чотирьох років із дня отримання позики.
Протягом 2016-2018 років відповідачка повернула частину позики на загальну суму 3 815, 00 дол. США, проте іншу частину грошових коштів не повернула, незважаючи на те, що строк повернення коштів сплинув.
Позивач зазначив, що на початку квітня 2020 року він надіслав вимогу про повернення грошових коштів, проте відповідачка цю вимогу не виконала та ігнорує його телефонні дзвінки.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 17 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 18 107, 55 дол. США, що складається з основного боргу у розмірі 17 597, 00 дол. США та 3 % річних у розмірі 510, 55 дол. США.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості пред`явлених вимог.
Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, керувався тим, що зміст листування сторін стосується намагання відповідачки придбати квартиру за кошти, які позивач погодився їй перерахувати в обумовленій сумі у доларах США, а також домовленості сторін щодо повернення відповідачкою грошових коштів позивачу частинами щомісячно протягом періоду у чотири роки. Листування узгоджується з фактичним перерахунком позивачем грошових коштів у доларах США та їх частковим поверненням відповідачкою, тому існують підстави для задоволення позову про стягнення частини неповернутої позики та процентів на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за прострочення виконання грошового зобов`язання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Відповідачка ОСОБА_3 у листопаді 2022 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_3, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Клас Фредріксон у лютому 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 16 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, задовольнив клопотання ОСОБА_3 та зупинив дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою від 15 травня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою від 24 травня 2023 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі № 523/16981/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), а ухвалою від 12 липня 2023 року поновив касаційне провадження у справі № 523/16981/20.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) із використанням системи SWIFT перерахував ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 17 412, 00 дол. США та 14 листопада 2015 року із використанням системи Western Union - 4 000, 00 дол. США.
Сторони домовилися, що відповідачка буде повертати отримані грошові кошти протягом чотирьох років із дня отримання цієї позики.
Протягом 2016-2018 років ОСОБА_3 повернула частину позики на загальну суму 3 815, 00 дол. США.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звертався до відповідачки із вимогою про повернення позики, проте вона ухиляється від виконання своїх зобов`язань, борг у розмірі 17 597, 00 дол. США не повернула.
Право, застосоване судом
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.
Факт отримання грошових коштів у борг підтверджує не будь-який документ, а саме документ, зі змісту якого можливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Досліджуючи боргові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен з`ясувати дійсну правову природу відносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, з`ясувавши обставини справи та оцінивши докази, подані учасниками справи, зробили висновки про те, що між сторонами виникли цивільні відносини позики, зобов`язання за якою відповідачка належно не виконала, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача.
ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилається на те, що в матеріалах справи немає договору позики, укладеного в письмовій формі, а листування сторін у месенджері (мобільному застосунку) не може вважатися конклюдентними діями на укладення договору з огляду на незазначення істотних умов договору позики, а саме: строку повернення позики, штрафних санкцій тощо, а також з огляду на відсутність підпису сторін.
Договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини перша та третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 і статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Стаття 207 ЦК України визначає загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
За приписами статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
У справі, що переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо дійсної правової природи відносин сторін та факту укладення ними саме договору позики з таких підстав.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).