ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/7662/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 (суддя Пукшин Л. Г.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 (головуючий суддя Михальська Ю. Б., судді Тищенко А. І., Скрипка І. М.)
у справі № 910/7662/17
за позовом першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1) Кабінету Міністрів України, 2) Міністерства оборони України і 3) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України
до 1) Київської міської ради і 2) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - 1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради і 2) Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій",
про визнання недійсною реєстрації права комунальної власності, визнання права власності та права користування земельною ділянкою,
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Косенко Д. В., представники позивача-1 - Мартинюк К. Е., позивача-2 - ОСОБА_1., позивача-2, 3 - ОСОБА_2., відповідача-1 - Дем`яненко С. О., відповідача-2 - Котовський В. М., третьої особи-1 - Гончаров О. В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. У травні 2017 року Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1, КМУ), Міністерства оборони України (далі - позивч-2, МОУ) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач-3, Київське КЕУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1, Рада) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-2, ЦМУМЮ) про визнання недійсною реєстрації права комунальної власності, визнання права власності та права користування земельною ділянкою.
2. Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка, загальною площею 2,8388 га, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, є військовим майном та вибула з власності держави в особі КМУ без волі останнього, оскільки передана у комунальну власність територіальній громаді без відповідного рішення КМУ або МОУ, у зв`язку з чим прокурор просив:
- визнати недійсною реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Ради від 01.04.2015 на земельну ділянку площею 2,8388 га, яка розташована у м. Києві, АДРЕСА_4 (кадастровий номер 8000000000:69:254:0100);
- визнати за державою в особі КМУ право власності на земельну ділянку площею 2,8388 га по проспекту Відрадному, 42 у м. Києві (кадастровий номер 8000000000:69:254:0100);
- визнати право користування зазначеною земельною ділянкою за МОУ в особі Київського КЕУ.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
3. Справа розглядалася судами неодноразово. Під час останнього нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
4. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.
5. Так, суди дослідили, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.07.1978 № 1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини ІНФОРМАЦІЯ_2" надано у користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, правонаступником якої є Київське КЕУ, земельні ділянки площею близько 70 га, на яких розміщені військові частини та організації ІНФОРМАЦІЯ_2, у тому числі: ІНФОРМАЦІЯ_1 площею біля 17 га по АДРЕСА_2; військова частина НОМЕР_1 площею біля АДРЕСА_1 резервів; військове містечко НОМЕР_3 площею біля 39 га по АДРЕСА_3).
6. З урахуванням приписів частини 1 статті 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", пункту 2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, який затверджено постановою КМУ від 29.07.2002 №1282, суди дійшли висновку, що передана військовому містечку НОМЕР_3 земельна ділянка площею біля 39 га по АДРЕСА_4 (наразі адреса - АДРЕСА_4) відноситься до земель оборони.
7. Рішенням Ради від 26.07.2007 № 134/1968 "Про передачу земельної ділянки Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_4 у Солом`янському районі міста Києва" (далі - рішення № 134/1968) вирішено:
- припинити Київському КЕУ, як правонаступнику квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу, право користування земельною ділянкою площею 2,85 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 17.07.78 № 1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини ІНФОРМАЦІЯ_2", та віднести її до земель запасу житлової та громадської забудови;
- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_4 у Солом`янському районі м. Києва;
- передати ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 2,85 га для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_4 у Солом`янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.
8. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (долучена прокурором до позовної заяви) право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, загальною площею 2,8388 га, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4; цільове призначення - для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 615542780000) зареєстровано за територіальною громадою в особі Ради; форма власності - комунальна; дата державної реєстрації - 01.04.2015; підстава виникнення права власності - пункт 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
9. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.05.2017 №НВ-8000554422017, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, загальною площею 2,8388 га, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, зареєстровано за територіальною громадою в особі Ради; у розділі "відомості про оренду, суборенду" вказано, що орендарем є ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" (дата державної реєстрації речового права - 26.11.2007, строк дії речового права - 5 років).
10. Суди встановили, що з наявних матеріалів справи вбачається, що також не заперечується сторонами, що земельна ділянка, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 площею 2,8388 га, перебуває в межах земельної ділянки на якій було розміщене військове містечко НОМЕР_3 площею біля 39 га по вул. Качалова, 3 (АДРЕСА_4), а відтак дійшли висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.
11. Приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони, за висновками судів, також установлена у справі №910/4266/16, предметом оскарження в якій було рішення №134/1968. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2017, яке набрало законної сили, у задоволенні позову першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави про скасування рішення №134/1968 відмовлено. Суди у наведеній справі дійшли висновку щодо обґрунтованості доводів прокурора про прийняття Радою рішення № 134/1968 з порушенням вимог законодавства щодо порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони. Водночас, судами у справі № 910/4266/16 встановлено пропуск позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.
12. Окрім того, суди дослідили, що відомостями технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу 8000000000:69:254 обмеженого просп. Відрадний, вул. Качалова, кв. 69251, кв. 69252, та Київ-Петрівське ДМ ППЗТ, розробленому в 2003 році ТОВ "Топос" та узгодженому начальником відділу землевпорядкування Солом`янського району, підтверджується, що в межах військового містечка № НОМЕР_3 на земельній ділянці площею 2,9314 га (в межах якої перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 площею 2,8388 га) розташований гарнізонний паливний склад районної КЕЧ.
13. За даними обліку Київського КЕУ (копіями інвентаризацій казарменно-житлового фонду станом на 01.01.2016 та 01.01.2020) встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, площею 2,8388 га, за місцем розташування у м. Києві, АДРЕСА_4 розташовані п`ять будівель і споруд, що мають статус нерухомого військового майна, перебувають у власності держави, а саме: Управління №116 площею 100 кв.м., туалет №35 площею 4 кв.м, гараж №129 площею 110 кв.м, вагова №33 площею 72 кв.м та навіс №159 площею 250 кв.м.
14. Факт наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна державної форми власності (вагової площею 72 кв.м, туалета площею 4 кв.м, управління площею 100 кв.м, гаража площею 110 кв.м, навісу площею 250 кв.м) підтверджується також актом від 29.07.2019 звірки нерухомого військового майна (будівлі та споруди), яка перебуває у користуванні та на балансі ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" та на загальному обліку ККЕУ станом на 01.08.2019, витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданим ФДМУ, та відомістю за формою №2б (д) станом на 01.07.2022 про нерухоме державне майно ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", наданою Головним управлінням майна та ресурсів МОУ. Відповідно до наявної у витязі та відомості інформації МОУ про відношенню до вищезазначеного майна є суб`єктом управління, а ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" - його балансоутримувачем.
15. За таких обставин, суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджуються доводи прокурора та позивачів стосовно того, що на спірній земельній ділянці як станом на дату вчинення спірної реєстраційної дії, так і станом на дату подання позовної заяви та розгляду справи розташовані будівлі і споруди, що мають статус нерухомого військового майна, перебувають у власності держави, уповноваженим органом управління якого є МОУ, на обліку Київського КЕУ та на балансі ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", та що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.
16. Ураховуючи встановлені у справі обставини, а також доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що рішення КМР №134/1968 від 26.07.2007 прийняте з порушенням земельного законодавства щодо порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони, а реєстрація за територіальною громадою міста Києва в особі Ради права комунальної власності на спірну земельну ділянку здійснена із порушенням приписів підпункту "б" пункту 3 і підпункту "а" пункту 4 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Касаційні скарги
17. Не погодившись із прийнятими рішеннями, відповідачі-1 та 2 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, у якій просять рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача-2
18. В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 зазначає, що у відповідності та на підставі пунктів 5, 10, 13 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" територіальна громада в особі Ради звернулась із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на земельну ділянку 8000000000:69:254:0100, площею 2,8388 га, за місцем розташування у м. Києві, АДРЕСА_4, надавши витяг із названого Закону України від 06.09.2012 №5245-VI, який підтверджує виникнення права власності на цей об`єкт нерухомого майна (пункт 10 Прикінцевих та Перехідних положень) та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2015 №НВ-8000164512015, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності та зареєстрована на праві власності за територіальною громадою міста Києва в особі Ради, а третя особа-2 є орендарем відповідно до рішення органу місцевого самоврядування від 26.07.2007 №134/1968.
19. При цьому документом, який є підставою виникнення права власності у витязі з Державного земельного кадастру зазначено рішення №134/1968, яке на сьогоднішній день є чинним.
20. Державний реєстратор, у свою чергу, згідно пункту 10 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 №1142, здійснивши пошук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за кадастровим номером земельної ділянки, встановив, що об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 не зареєстровано за жодною особою.
21. Отже державний реєстратор, встановивши, що подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності, а також відсутні підстави для відмови, визначені статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.05.2015 №20577308.
22. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач-2 зазначає, що суди застосували частину другу статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.
23. Окрім того, з огляду на чинність рішення № 134/1968 скаржник зазначає про застосування судами статті 77 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 134/1968) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.
Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача-1
24. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Рада зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 267 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2020 у справі № 191/1169/16-а, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21. Зокрема зазначає, що 06.06.2018 Рада прийняла рішення про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування Комунальному підприємству з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - КП "Житлоінвестбуд-УКБ"), однак суд апеляційної інстанції всупереч наведеної норми процесуального закону не залучив відповідну особу до участі у справі, як таку на права і обов`язки якої може вплинути рішення у цій справі.
25. Суди застосували статті 328, 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц. Рада зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами спростовується наявність військового майна на спірній земельній ділянці. Разом з тим, суди не дослідили правову природу виникнення (у разі наявності) об`єктів на спірній земельній ділянці, дату формування, та актуальності інформації щодо об`єктів державного майна.
26. Суди застосували статтю 77 ЗК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.02.2021 у справі № 910/8502/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20. Рада зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони, (зокрема рішення відповідного органу виконавчої влади, або органу місцевого самоврядування на підставі розробленого і погодженого проєкту відведення земельної ділянки), а також посилається на суперечливу поведінку Київського КЕУ в частині розпорядження спірною земельною ділянкою.
27. В частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Рада зазначає про недослідження судом апеляційної інстанції листа ДП "УКБ-Інвест" від 06.10.2006 № 6/673 з додатками щодо визначення правової природи будівель та споруд, що мало наслідком застосування приписів статті 77 ЗК України.
Узагальнені доводи інших учасників справи
28. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону подав 10.07.2023 до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу відповідача-2 із пропуском строку, встановленого в ухвалу Верховного Суду від 22.06.2023 та без клопотання про його продовження, у зв`язку з чим на підставі частини другої статті 118 ГПК України відзив залишається без розгляду.
29. У відзиві на касаційну скаргу відповідача-2 КМУ вказує про її безпідставність та необґрунтованість. Вказує про надання судами належної правової оцінки доводам позивачів щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель державної власності. З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується, а тому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін.
30. МОУ у своєму відзиві наголошує на необґрунтованості поданої касаційної скарги відповідача-2. Звертає увагу на безпідставності посилань Позивача на постанови Верховного Суду у справах № 917/553/17, № 910/8502/17. Просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, в іншому випадку - оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити.
31. У відзиві на касаційну скарги Ради МОУ також посилається на неподібність правовідносин у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, з тими правовідносинами, що склалися в цій справі, та вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій. Просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, в іншому випадку - оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити.
32. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у своєму відзиві на касаційну скаргу Ради також заперечує проти задоволення касаційної скарги. Наполягає на її необґрунтованості. Вважає, що судами попередніх інстанцій ухвалені правильні і законні рішення, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
33. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо касаційної скарги відповідача-2.
35. Касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-2 у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
36. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
37. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
38. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
39. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
40. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
41. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
42. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
43. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається відповідача-2 у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому і підстави для проведення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за касаційною скаргою відповідача-2 відсутні з огляду на таке.
44. Так, у справі № 917/553/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Порцелак-Агро" подало позовну заяву про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.09.2009, видане Виконавчим комітетом Остапівської сільської ради щодо права власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на критий тік № 2, що розташований у селі Остапівка по вул. Гагаріна, 17в Лубенського району Полтавської області.
45. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником нерухомого майна - критого току № 2, однак Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" незаконно набув право власності на вказане нерухоме майно на підставі оспорюваного свідоцтва, оскільки рішення відповідача від 27.03.2007 № 12, яким вирішено оформити право власності СТОВ "НИВА" з видачею відповідного свідоцтва на зазначене нерухоме майно, за результатами розгляду протесту прокурора, скасовано рішенням шістнадцятої (позачергової) сесії шостого скликання Остапівської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 24.01.2012.
46. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі № 917/553/17 у задоволенні позову відмовлено. Рішення судів аргументовані тим, що згідно з установленими у справі обставинами власником нерухомого майна, визначеним в оспорюваному свідоцтві, є третя особа у справі - з підтвердженням права власності належними доказами у відповідності до норм закону. А правовстановлюючі документи на це нерухоме майно позивача скасовані в судовому порядку, у зв`язку із чим позивач не довів наявність порушення його прав, свобод і інтересів, які потребують судового захисту. При цьому суди вказали, що звернення позивача із даним позовом є неефективним, оскільки не призведе до відновлення його порушених прав. До викладеного суди додали, що підставою оформлення на позивача права власності на визначене в спірному свідоцтві нерухоме майно стало рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 22.01.2009 у справі № 43/94. Однак таке рішення скасовано згідно з рішенням Ленінського районного суду міста Полтава від 19.01.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23.06.2010.
47. Верховний Суд у своїй постанові від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, на яку посилається відповідач-2 у касаційній скарзі, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, врахував що правовстановлюючі документи, якими позивач обґрунтовує набуття права власності на нерухоме майно скасовані, а відтак погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що записи щодо реєстрації за позивачем у 2009 році права власності на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документу, який згодом скасовано, не свідчить про набуття позивачем права власності на зазначене майно.
48. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявність у нього права власності на спірне нерухоме майно як на час подання позову, так і на час видачі спірного свідоцтва про право власності, а тому не довів наявність у нього прав та охоронюваних законом інтересів, які порушено внаслідок видачі такого свідоцтва, у зв`язку з чим відхилив аргументи скаржника, які стосуються чинності оспорюваного свідоцтва.
49. Аналіз наведеного переконливо свідчить про те, що правовідносини у справі № 917/553/17 є неподібними тим, що склалися у справі № 910/7662/17, адже відмінними у них є предмети і підстави позовних вимог, суть спірних відносин, фактичні обставини, правове регулювання. Спір у справі № 917/553/17 виник у зв`язку з оскарженням особою, яка вважає себе власником нерухомого майна, правовстановлюючих документів на це ж майно за іншою особою. Підставою для відмови в позові у справі № 917/553/17 слугували, зокрема, обставини скасування / недійсності правовстановлюючих документів позивача на майно щодо якого виник спір. У цьому ж контексті Верховний Суд сформував висновок стосовно застосування приписів частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на який посилається скаржник у касаційній скарзі. Разом з тим, спору у справі № 910/7662/17 у такому контексті не виникало. У справі № 910/7662/17 оскаржується державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку, яка за доводами позивачів належить до державної форми власності та є землею оборони, що в свою чергу свідчить також про очевидно різне правове регулювання правовідносин у цих двох справах.
50. За таких обставин, посилання відповідача-2 в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України при оскарженні судових рішень у справі № № 910/7662/17 на постанову Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються безпідставними і відхиляються.
51. У справі № 910/8502/17 судами розглядався позов МОУ до Ради і Гаражно-будівельного кооперативу "Акація" про визнання недійсним рішення Ради "Про передачу гаражно-будівельному кооперативу "АКАЦІЯ" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів без права будівництва будь-яких будівель і споруд на АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва" від 20.11.2014 № 405/405; скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.01.2015 індексний номер - 32483432, про реєстрацію права власності за Гаражно-будівельним кооперативом "АКАЦІЯ" земельної ділянки площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) для колективного гаражного будівництва, для експлуатації та обслуговування гаражів по АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва; зобов`язання Гаражно-будівельного кооперативу "АКАЦІЯ" повернути МОУ земельну ділянку площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) по АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва та забезпечити можливість МОУ користуватися вказаною земельною ділянкою.