ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2023 року
м. Київ
справа № 640/4216/19
адміністративне провадження № К/9901/27731/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №640/4216/19 за позовом громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року (головуючий суддя Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Костюк Л.О., суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У березні 2019 року, Громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, у якому, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення не поцікавився актуальною ситуацією у країні походження позивача та не врахував той факт, що позивач має об`єктивні причини побоюватись за своє життя та здоров`я у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями, а саме зміною релігії з Ісламу на Християнство.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди установили, що Іран не відноситься до країн із загальнопоширеним насильством. У цій країні відсутній міжнародний або внутрішній збройний конфлікт та не установлено фактів порушення прав людини, які носять саме систематичний характер. Отже загальна загроза населенню Ірану взагалі та особисто для заявника відсутня.
5. Побоювання позивача щодо застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару не містять під собою підґрунтя, оскільки, відповідно до інформації по країні, жодна особа в Ірані за останні 5-7 років не була страчена за релігійні погляди.
6. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач перетнув кордон з Україною 07 вересня 2012 року, однак за захистом звернувся лише 07 серпня 2018 року, тобто через шість років після в`їзду в Україну. Дійшли висновку про те, що тривалий строк між виїздом заявника з країни громадянської належності та датою звернення за захистом може свідчити про відсутність обґрунтованих побоювань переслідування чи серйозної шкоди.
7. Суди установили, що позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтувались лише на суб`єктивних твердженнях, не підкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними.
8. З огляду на викладене вирішили, що відсутні підстави вважати, що у разі повернення до Ісламської Республіки Іран буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території країни походження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у жовтні 2020 року громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року та задовольнити позовні вимоги.
10. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
11. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указує на відсутність висновку Верховного Суду у правовідносинах стосовно наявності обґрунтованих побоювань переслідування позивача через зміну релігії з Ісламу на Християнство.
12. Указує, що судами не досліджено інформації про країну походження, проігноровано безліч інформації з загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема зі звітів міжнародних організацій.
13. Вважає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, зокрема, резолюцій Ради Безпеки ООН, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
14. Переконує, що позивач не повинен доводити, що точно зазнає фізичних або душевних страждань на території країни походження.
15. Вважає, що він надав усі відомості, які він мав у своєму розпорядженні, але суди неправомірно поклали обов`язок доказування повністю на заявника.
16. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання скаржника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позиція інших учасників справи
17. 07 грудня 2020 року від представника Державної міграційної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
18. 26 жовтня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .
19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 жовтня 2020 року для розгляду справи №640/4216/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
20. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №640/4216/19 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
21. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року адміністративну справу №640/4216/19 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
22. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач - громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Ірану, народився у місті Ісфаган, Іран, за національністю перс, за віросповіданням християнин, одружений, прибув в Україну 07 вересня 2012 року з метою навчання.
23. У 2012 році навчався на підготовчому факультеті Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП) відділення для іноземців (м. Київ).
24. У 2014 році вступив до Київського інституту музики ім.Р.М.Глієра. По закінченню, у 2018 році здобув кваліфікацію бакалавр спеціальність "Музичне мистецтво".
25. 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до УДМС в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Основною причиною звернення за захистом зазначав побоювання зазнати переслідувань з релігійними причинами.
26. Відповідно до матеріалів особової справи, у заяві-анкеті від 07 серпня 2018 року та під час проведених співбесід від 22 серпня 2018 року (а.с. 90-94) та 21 листопада 2018 року (а.с. 109-116) позивач повідомляв, що причиною звернення за захистом є побоювання за своє життя, через сповідування християнства. За інформацією наданою позивачем, за час проживання в Ірані, він погроз не отримував, переслідувань чи фізичному насиллю за ознаками раси, релігії, національності, громадянства чи політичних поглядів не піддавався. У заяві та під час співбесід позивач указував на існування загрози його життю в країні громадянської належності, обґрунтовуючи це тим, що він змінив віросповідання.
27. Рішенням Державної міграційної служби України від 25 лютого 2019 року №62-19 (а.с.140) відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (належним чином засвідчені копії в матеріалах справи).
28. Відмову було вмотивовано необґрунтованістю поданої заяви та підтримано висновок Головного управління ДМС в Київській області від 28 грудня 2018 року у справі №2018KV0166 (а.с.125-137). Також у рішенні ДМС України від 25 лютого 2019 року №62-19 зазначено, що стосовно заявника умови передбачені пунктом 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні.
29. Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 23 листопада 2020 року слідує, що провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
32. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
35. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
36. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
38. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
39. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
40. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
41. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.