ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2023 року
м. Київ
справа №640/13721/19
адміністративне провадження № К/9901/25162/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №640/13721/19 за позовом громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року (головуючий суддя Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Горяйнова А.М., суддів - Костюк Л.О., Чаку Є.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У липні 2019 року громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління ДМС України в Київській області від 29 грудня 2018 року №566 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27 травня 2019 року №82-19 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про визнання її та її неповнолітніх дітей біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до вимог податкового законодавства.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що оскаржуване рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту є протиправним, оскільки відповідачем не враховані об`єктивні причини побоювання позивача за своє життя та здоров`я своїх дітей, а також переслідувань через діяльність позивача. Указала, що влада Афганістану не здатна забезпечити захист позивачу від переслідувань та убезпечити від систематичного порушення прав людини по всій країні.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди установили, що зі слів позивача вона ніколи не переслідувалася за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства або наявності певних політичних поглядів. Під час проведення бесіди позивач не змогла чітко обґрунтувати, яка небезпека може очікувати її та доньок у випадку повернення до країни громадянської належності.
5. Суди урахували складну ситуацію, яка спостерігається на території Афганістану, що є загальновідомим фактом, підтвердженим міжнародним товариством, однак зазначили, що це не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
6. Суди попередніх інстанцій установили, що підставою для прийняття наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стала очевидна необґрунтованість заяви, а саме - відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
7. У зв`язку з розглядом скарги ОСОБА_1 головний спеціаліст відділу про роботі з шукачами захисту ДМС України підготував висновок від 27 травня 2019 року, у якому зазначив, що з великою вірогідністю можна стверджувати, що заявниця працювала у міжнародній організації. Разом з тим, суди дійшли висновку про те, що територіальний орган ДМС вірно оцінив саме факт відсутності ризиків для заявниці стати об`єктом переслідувань чи серйозної шкоди у разі повернення до Афганістану, що у цьому випадку є основоположним.
8. Дослідивши висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтерпретації Управління ДМС України в Київській області від 29 грудня 2018 року та висновок головного спеціаліста відділу про роботі з шукачами захисту ДМС України від 27 травня 2019 року, суди попередніх інстанцій вирішили, що відповідачами було забезпечено повний та всебічний аналіз усіх обставин, повідомлених ОСОБА_1 під час розгляду її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додатково захисту, а також об`єктивно оцінено потенційну загрозу для позивача та її неповнолітніх дітей з огляду на перебування Республіки Афганістан.
9. З огляду на викладене дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у жовтні 2020 року громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року та задовольнити позовні вимоги.
11. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
12. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указує на відсутність висновку Верховного Суду у правовідносинах стосовно наявності обґрунтованих побоювань переслідування позивача через належність її до соціальної групи - жінки, що приймають участь у громадському житті, а також побоювань за життя і безпеку щодо себе та своїх дітей через загальнопоширене насильство в Афганістані.
13. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо незастосування судами при вирішенні спору наступних нормативних актів: Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу до Конвенції 1967 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пунктів 43, 51 196 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, окремих положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішень Європейського суду з прав людини.
14. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №826/13636/17 зазначає, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і не має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статус біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
15. Указує, що судами не досліджено інформації про країну походження, проігноровано безліч інформації з загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема зі звітів міжнародних організацій, доданих до позову.
16. Вважає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, зокрема, резолюцій Ради Безпеки ООН, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
17. Зазначає, що позивачка, а також її діти належали до соціальної групи - жінки, що приймають участь у громадському житті, через що вони зазнавали побоїв та залякувань. Підтвердження вразливості цієї соціальної групи можна знайти шляхом пошуку інформації по країні походження, зокрема, у Керівництві УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисту шукачів притулку з Афганістану від 30 серпня 2018 року.
18. Так, позивачка обґрунтувала свої побоювання переслідування за ознакою належності до соціальної групи та побоювання загрози її життю і безпеці через загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
19. Звертає увагу на те, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за результатами попередньої перевірки, а тому таке рішення не є розглядом заяви по суті, а є лише підготовчим етапом, який потребує вчинення певних формальних дій та проведення загальної перевірки обґрунтувань заявника, тому наявність мінімальних сумнівів у тому, що хоча б один з доводів позивача може відповідати конвенційним ознакам, указує на необхідність продовження процедури та здійснення всебічної і повної перевірки.
20. Переконує, що заява позивачки не є зловживанням, позивачка не видає себе за іншу особу, вона звертається до міграційної служби вперше, заява не є очевидно необґрунтованою, оскільки документальні докази, зокрема, інформація по країні походження, а також доказ її роботи в міжнародному проекті, свідчать про обґрунтованість її побоювань переслідування за ознакою належності до соціальної групи та побоювань за життя і безпеку щодо себе та своїх дітей через загальнопоширене насильство в Афганістану.
21. З огляду на викладене вважає, що підстави відмовляти в оформленні документів відсутні.
Позиція інших учасників справи
22. 07 грудня 2020 року від представника Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
23. 02 жовтня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 .
24. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2020 року для розгляду справи №640/13721/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
25. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу позивачки залишено без руху з підстав пропуску строку на касаційне оскарження.
26. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі №640/13721/19 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
27. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року адміністративну справу №640/13721/19 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
28. Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Управління Державної міграційної служби у Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 40-41).
29. Також 06 грудня 2018 року позивач заповнила анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка зареєстрована за №334 (а.с.42-43).
30. Із ОСОБА_1 було проведено співбесіду, за підсумками якої складено протокол від 27 грудня 2018 року №2018 КV 0334 (а.с. 60-64).
31. Головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції 29 грудня 2018 року склав висновок про наявність підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.65-69).
32. На підставі вказаного висновку прийняло наказ від 29 грудня 2018 року №566 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 (а.с.70).
33. Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 29 грудня 2018 року №221 (а.с.71).
34. Позивач звернулася до ДМС України зі скаргою від 18 січня 2019 року №ОП-С-55-19 на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.72).
35. Рішенням ДМС України від 27 травня 2019 року №82-19 скаргу громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відхилено (а.с.80).
36. Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 04 червня 2019 року №158 (а.с.82).
37. Не погоджуючись із указаними рішеннями Управління ДМС України в Київській області та ДМС України, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 23 листопада 2020 року слідує, що провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
40. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
41. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Конвенція і Протокол, відповідно), поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
43. У пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
44. Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.