ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 918/779/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 у справі
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна"
про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 583 984,90 грн.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У вересні 2023 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Міськрада та/або позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" (далі - Підприємство та/або відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 583 984,90 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначив, що відповідач у період, зокрема з 01.10.2019 по 30.09.2022, користувався земельною ділянкою площею 0,0739 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098, розташованою на АДРЕСА_1 у м. Рівному, не оформлюючи права користування цією земельною ділянкою і не сплачуючи коштів за таке користування, внаслідок чого відповідач безпідставно зберіг кошти за рахунок Міськради як власника земельної ділянки у розмірі орендної плати, що підлягають стягненню на користь позивача згідно з положеннями статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.12.2022 у справі № 918/779/22 (суддя Політика Н. А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 (Філіпова Т. Л. - головуючий, судді Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) позов задоволено повністю; стягнуто зі Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" на користь Міськради безпідставно збережені кошти в розмірі 583 984,90 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у період з 20.12.2012 по теперішній час користується земельною ділянкою площею 0,0739 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098, однак плату за землю не вносив, тим самим безпідставно збільшивши свої доходи, а позивач, в свою чергу, втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), а тому, перевіривши поданий розрахунок, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Міськради 583 984,90 грн безпідставно збережених коштів у виді плати за землю за період з 01.10.2019 по 30.09.2022.
Апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції в цілому, водночас відхилив доводи відповідача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 не використовується для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови із кодом КВЦПЗ 03.15 зазначивши при цьому, що відповідно до інформації Державної податкової служби у Рівненській області (далі - ДПС у Рівненській області) від 20.07.2022 № 3792/5/17-00-04-01-07 відповідач протягом 2019-2022 років декларує земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098, що перебуває у постійному користуванні платника з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Тобто Підприємство такими діями підтверджує факт віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 до земель з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування будівлі адміністративно-офісного центру з приміщеннями банку та готелю), а також використання її саме за таким цільовим призначенням. З огляду на викладене загальна сума неотриманого доходу у виді орендної плати у межах строку позовної давності до моменту пред`явлення даної позовної заяви становить 583 984,90 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.12.2022 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 у справі № 918/779/22, Підприємство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).
Скаржник зауважує, що в цьому разі застосуванню підлягали спеціальні нормативні акти, які регулюють питання визначення розміру орендної плати, а саме Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777 (далі - Порядок № 489), положення якого безпідставно не застосовано судами попередніх інстанцій. У Порядку № 489 передбачено, що у разі якщо у відомостях відсутній код Класифікації видів цільового призначення земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0.
Разом з цим скаржник під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій доводив, що в ситуації, коли у нормативно-грошовій оцінці відсутня інформація про цільове призначення земельної ділянки, віднести таку до земель із цільовим призначенням 3.15 та в подальшому збільшити розмір оренди до 5 %, як зробив це суд першої інстанції, є неправильним та незаконним.
Неодноразово в судових засіданнях представник відповідача пояснював, що поза увагою судів залишилися правові висновки касаційного суду, в яких детально розкрито відповідь на питання: чому використання класифікації видів цільового призначення земель до моменту їх внесення у відомості Державного земельного кадастру (у минулому) є незаконним. Скаржник звертав увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 у справі № 160/2366/19. У наведеній постанові суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки при оформленні даних про нормативно грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), є обов`язковим і розмір цього коефіцієнта має відповідати Порядку № 489. При цьому Верховний Суд погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що застосування Кф, що відповідає коду цільового призначення земель 3.10, може мати місце лише з дати внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру щодо коду Класифікації видів цільового призначення земель відносно земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача. Одночасно з викладеним у наведеній справі Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що до 08.05.2018 відомості Державного земельного кадастру не містили інформації про код Класифікації видів цільового призначення земель відносно земельної ділянки, а тому він погодився з висновком апеляційного суду про те, що за минулий час використання класифікації земельної ділянки 3.10 не передбачено нормами чинного законодавства та є протиправним. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 808/995/18, від 10.11.2020 у справі № 826/9340/17, від 21.10.2021 у справі № 804/4835/17, від 23.06.2022 у справі № 826/2254/18.
Скаржник наголошує на тому, що наведені правові висновки є важливими для розгляду спору у цій справі № 918/779/22, оскільки з них вбачається, що: до моменту внесення до Державного земельного кадастру інформації про цільове призначення земельної ділянки використовується коефіцієнт 3; використання будь-яких інших коефіцієнтів допускається лише з дня внесення до Державного земельного кадастру інформації про цільове призначення земельної ділянки.
З огляду на викладене, на думку скаржника, у спірній ситуації необхідно дійти таких висновків: по-перше, самовільне визначення позивачем коду Класифікації видів цільового призначення земель (коду цільового призначення земельної ділянки) до моменту внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру суперечить приписам Порядку № 489; по-друге, застосування коду цільового призначення 3.15 під час вирішення цього спору за спірний період (у минулому) до внесення такої інформації в Державний земельний кадастр є протиправним та суперечить порядку № 489; по-третє, у ситуації, коли у нормативно-грошовій оцінці відсутній код цільового призначення земельної ділянки, і така не віднесена до класифікації 3.15, застосування Положення № 342 та збільшення вартості орендної плати за спірний період (у минулому) до 5 % є помилковим та суперечить наведеній судовій практиці.
Більше того, скаржник пояснює, що з аналізу судової практики та обставин справи необхідно дійти висновку, що внесення до Державного земельного кадастру інформації про код цільового призначення земельної ділянки відбувається за заявою її власника, а в даному випадку позивача. Саме Міськрада наділена правом та була зобов`язана звернутися до контролюючого органу із заявою про внесення інформації про код цільового призначення спірної земельної ділянки, проте за спірний період з невідомих для відповідача причин цього не зробила.
На думку скаржника, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не навели жодного нормативного обґрунтування своїм висновкам у частині законодавчого врегулювання порядку збільшення розміру орендної плати до 8 % в спірній ситуації. Суди попередніх інстанцій взагалі не надали жодної правової оцінки доводам скаржника, які висловлювалися у заявах по суті спору, під час розгляду справи. Мотиви ухвалених рішень є тотожними.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на незастосуванні судами попередніх інстанцій Порядку № 489 як спеціального акта для визначення розміру безпідставно збережених грошових коштів (застосування статті 1212 ЦК України), що призвело до помилкового застосування приписів розділу 2 рішення Міськради від 19.10.2017 № 3427, хибного висновку щодо можливості віднесення спірної земельної ділянки до земель із кодом цільового призначенням - 3.15 та збільшення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яка підлягає стягненню з відповідача з 3 % до 8 %.
Неведені порушення вимог матеріального права є наслідком урахування судами попередніх інстанцій як доказу інформації ДПС у Рівненській області від 20.07.2022 за № 3792/5/17-00-04-01-07, який є недопустимим доказом у силу положень статті 77 ГПК України, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства (Порядку № 489) в спірній ситуації, визначаючи розмір орендної плати, яку реально міг отримати позивач, необхідно виходити з інформації, що міститься в нормативно грошовій оцінці. Разом з тим скаржник наголошує та тому, що у нормативно грошовій оцінці спірної земельної ділянки відсутня її класифікація, а саме код цільового призначення, що згідно з положеннями Порядку № 489 зумовлює застосування при визначенні розміру орендної плати код класифікації 3, а не 3.15, як це зроблено місцевим та апеляційним судом.
У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомо майна Підприємство є власником нерухомого майна - будівлі, готелю, загальною площею 2284,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Рівне.
Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2012 № 1322.
Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу від 2012.2012 № 1322, укладеного між ОСОБА_1 та Підприємством, цегляна будівля адміністративно-офісного центру з приміщенням банку загальною площею 2372,8 кв. м розташована на земельній ділянці площею 739 кв. м, наданій в оренду, відповідно до договору оренди від 08.02.2008 № 040858300040, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098.
З матеріалів справи вбачається, що 08.02.2008 за № 040858300040 між Міськрадою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га терміном на 49 років з правом пролонгації.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначений договір оренди припинено 25.12.2015 на підставі рішення Рівненського міського суду від 24.11.2015 у справі № 569/14170/15-ц.
Так, у рішенні Рівненського міського суду від 24.11.2015 у справі № 569/14170/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Міськради про розірвання договору оренди землі від 08.12.2008 встановлено, що 20.12.2012 між ОСОБА_1 та Спільним українсько-бельгійським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" укладено договір купівлі-продажу будівлі адміністративно-офісного центру з приміщенням банку, що знаходиться на АДРЕСА_1 у м. Рівному.
Рішенням Міськради від 15.05.2014 № 3998 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1" надано Підприємству дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 739 кв. м на АДРЕСА_1 в оренду на сорок дев`ять років для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ і для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування будівлі адміністративно-офісного центру з приміщеннями банку та готелю), з використанням земельної ділянки тільки за цільовим призначенням.
Зазначене рішення прийняте на підставі заяви директора Підприємства від 04.10.2013.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Словацького, 9 в м. Рівному відкликаний Підприємством на доопрацювання.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки площею 0,0739 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, м. Рівне, є Міськрада.
Відомості про реєстрацію іншого речового права, про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень щодо спірної земельної ділянки відсутні.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Прокурор вказував, що відповідно до інформації позивача, договір оренди земельної ділянки з відповідачем не укладався, орендна плата останнім не сплачувалася. При цьому відповідач продовжує використовувати спірну земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої відповідач є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці.
Згідно з інформацією ДПС у Рівненській області від 20.07.2022 № 3792/5/17-00-04-01-07 Підприємство декларує земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га, що перебуває у постійному користуванні платника, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
За даними податкового обліку сума нарахованого та сплаченого земельного податку становить: 2019 рік - 24 096,42 грн, 2020 рік - 22 088,38 грн 38, 2021 рік - 32 159,34 грн, 2022 рік - 35 375,27 грн нараховано, станом на 01.09.2022 сплачено в сумі 23 315,53 грн.
Розрахунок земельного податку за період з 2019 по 2022 роки здійснюється платником за ставкою, яка встановлена для вказаної категорії земель рішеннями Міськради від 08.06.2015 № 5254 (із змінами) та від 24.06.2021 № 780 "Про встановлення податку на майно в частині плати за землю" у розмірі 1 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У той же час, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 21.07.2022 №10-17-0.2-2474/2-22 на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га відповідно до відомостей Державного земельного кадастру є не наданою у власність, користування та перебуває у землях запасу комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Міськради.
З урахуванням викладеного, з часу набуття нерухомого майна, що знаходиться на АДРЕСА_1 в м. Рівному на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2012 Підприємство за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га сплачувало тільки 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки як постійний користувач земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет Міськради недоотримував кошти у виді орендної плати за використання цієї земельної ділянки, чим заподіяно значну шкоду інтересам територіальної громади. Окрім того, на спірній земельній ділянці розміщене майно, яке перебуває у власності відповідача, що унеможливлювало вільне розпорядження Міськрадою вказаною земельною ділянкою з метою отримання доходу у виді орендної плати та наповнення місцевого бюджету.
Отже, Підприємством без достатньої правової підстави, знаючи про необхідність укладення договору та сплати орендної плати, за рахунок позивача збережено у себе майно (кошти) у виді орендної плати, яку повинне було сплатити за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га за період з моменту набуття права власності на розміщений на ній об`єкт нерухомості до теперішнього часу, оскільки Міськрадою рішення про надання її в оренду Підприємству не приймалося.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 01.01.2019 та 01.01.2020 складала 2 409 642,44 грн, станом на 01.01.2021 по 09.11.2021 - 3 215 934,09 грн, станом на 10.11.2021 - 2 679 945,07 грн, станом на 01.01.2022 - 2 947 939,58 грн.
Судами також установлено, що відповідно до декларації про введення об`єкта в експлуатацію від 12.12.2014 РВ 143150280676 код будівлі ДК 018:1211.1.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, код 1211.1 - Готелі.
За розрахунком Прокурора, розмір недоотриманих доходів за використання спірної земельної ділянки за період з 01.10.2019 по 30.09.2022 становить 583 984,90 грн.
Позиція Верховного Суду
Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди. Підставою позову є користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке користування.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України; тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).