1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10685/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Губенко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ягічевої Н. І.

від 04 листопада 2021 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гаврилюка О. М., Ткаченка Б. О., Суліма В. В.

від 27 квітня 2023 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",

про стягнення 700 191, 78 дол. США та 1 727 246,91 грн,

за участю представників:

від позивача: Гончарук М. П., Грибенко А. Л.

від відповідача: Штронда А. М.

від третьої особи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 700 191, 78 дол. США та 1 727 246,91 грн, з яких: 700 000,00 доларів США - основний борг (сума вкладу), 191,78 доларів США - відсотки на вклад за період з 11 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року, 1 727 246,91 грн- три відсотки річних за період з 02 липня 2018 року по 02 липня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору № 1997790 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" не виконав свої зобов`язання в частині повернення позивачу банківського вкладу.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

13 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (Клієнт) та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (Банк) був укладений договір про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" № 197790 (далі по тексту - договір, депозитний договір) та додаткова угода № 1 від 13 червня 2013 року до цього договору, предметом якого (з урахуванням додаткової угоди № 1 до договору) є внесення Клієнтом на депозитний рахунок тимчасово вільних коштів (далі - вклад, кошти) у сумі 700 000,00 доларів США на строк, зазначений в пункті 3.1. цієї додаткової угоди. Датою внесення вкладу вважається дата надходження коштів на депозитний рахунок.

Відповідно до пункту 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 до договору строк розміщення коштів на депозитному рахунку встановлюється до 14 червня 2014 року.

Згідно з пунктом 3.12. договору в редакції додаткової угоди № 1 проценти за вкладом виплачуються Клієнту в день закінчення строку розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1. додаткової угоди, або щомісяця кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем. Проценти, що залишалися невиплаченими, підлягають виплаті одночасно з сумою вкладу або за письмовою заявою Клієнта перераховуються на поповнення вкладу з подальшим продовженням терміну дії цього договору (або без продовження терміну дії договору) на підставі укладання додаткової угоди з урахуванням цих змін.

Відповідно до пункту 3.3. договору нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів, починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок, що зазначено в пункті 2.5. договору в редакції додаткової угоди до цього. День повернення Банком вкладу і інтервал розрахунку процентів не включається.

Нарахування процентів за договором здійснюється щодня з розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році (пункт 3.4. договору).

Відповідно до пункту 3.5. договору у випадку невитребування Клієнтом коштів вкладу у визначений пунктом 3.1. цього договору строк, з урахуванням умов пункту 3.2. договору, договір вважається продовженим зі сплатою процентів у розмірі, який передбачено за вкладами на вимогу Банку, починаючи з дня закінчення строку розміщення вкладу відповідно до пункту 3.1. цього договору. Повернення Клієнту невитребуваного за строком вкладу та нарахованих процентів здійснюється Банком на підставі письмової заяви Клієнта з урахуванням умов пункту 3.2. цього договору.

На виконання умов договору Банк відкрив Клієнту рахунок № НОМЕР_5 для розміщення грошових коштів, а Клієнт згідно з платіжним дорученням № 843 від 13 червня 2013 року вніс 700 000 доларів США на зазначений рахунок.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" платіжним дорученням № Е0528L0KDZ від 28 травня 2014 року здійснило переказ грошових коштів у сумі 700 000 USD з рахунку № НОМЕР_1 (платник - Підприємство Таврида Електрик Укр., ООО, банк платника Сев. Ф. ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Севастополь) на рахунок № НОМЕР_2 (отримувач - Підприємство Тавріда Електрик Укр., ООО, банк отримувача ПАТ КБ "ПриватБанк").

02 вересня 2014 року Клієнт звернувся до Банку із заявою № 0039, в якій, посилаючись на свої неодноразові попередні звернення (листи № 019 від 19 березня 2014 року, № 0019 від 22 квітня 2014 року, № 39 від 19 травня 2014 року, № 49 від 03 липня 2014 року, № 0037 від 05 серпня 2014 року), просив надати йому детальну інформацію щодо порядку доступу до коштів, розміщених на його рахунках у Севастопольській філії ПАТ КБ "ПриватБанк" та посприяти у перерахуванні коштів на рахунки позивача у філії "Київ сіті" ПАТ КБ "ПриватБанк".

Банк 06 жовтня 2014 року надіслав Клієнту лист №20.1.0.0.0/7-20140430/4017, в якому повідомив про вимушене припинення своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя відповідно до вимог постанови Національного банку України № 2602 від 06 травня 2014 року.

22 липня 2015 року Клієнт звернувся до Банку з листом № 0042 від 17 липня 2015 року, до якого додав, зокрема платіжне доручення № 11 від 20 липня 2015 року щодо перерахування депозитного вкладу в сумі 700 000,00 доларів США з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок Клієнта № НОМЕР_4, відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у місті Києві. Зазначене платіжне доручення було отримане Банком 24 липня 2015 року та залишене без виконання.

17 лютого 2017 року Клієнт звернувся до Банку з вимогою (лист № 9 від 17 лютого 2017 року) про виконання платіжних доручень, зокрема платіжного доручення № 7 від 17 лютого 2017 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 700 000,00 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок Клієнта № НОМЕР_4 . Зазначені лист та платіжне доручення були отримані Банком 20 лютого 2017 року та залишені без виконання.

Зазначені вище обставини були також встановлені господарськими судами в іншій господарській справі № 904/1569/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання виконати умови договору № 426753 від 03 березня 2003 року шляхом списання грошових коштів з рахунків позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" на його інші рахунки в цьому банку, а також про стягнення процентів за доларовими депозитами, штрафних санкцій (пені за договором та пені за законом), трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 13 вересня 2017 року у справі № 904/1569/15 змінив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року, виклав резолютивну частину рішення у новій редакції, відповідно до якої позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задовольнив частково: зобов`язав Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" виконати платіжні доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно з наведеним судом у постанові переліком, зокрема і платіжне доручення № 7 від 17 лютого 2017 року на суму 700 000 доларів США щодо перерахування грошових коштів у зазначеній сумі з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" № НОМЕР_4, відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.

Однак, судове рішення у справі № 904/1569/15 не було виконане, про що свідчить постанова Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про закінчення виконавчого провадження № 55374350 від 10 вересня 2019 року (після повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення не може бути виконано без участі боржника).

З огляду на те, що Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" не повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" грошові кошти у сумі 700 000,00 доларів США, розміщені на рахунку, відкритому у відповідача, як банківський вклад згідно з умовами договору № 197790 від 13 червня 2013 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у липні 2021 року звернулося до суду з позовом про стягнення 700 191,78 дол. США та 1 727 246,91 грн, з яких: 700 000,00 доларів США - основний борг (сума вкладу), 191,78 доларів США - відсотки на вклад за період з 11 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року, 1 727 246,91 грн- три відсотки річних за період з 02 липня 2018 року по 02 липня 2021 року.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 04 листопада 2021 року у справі № 910/10685/21 позовні вимоги задовольнив повністю: стягнув з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" грошові кошти у сумі 700 191,78 доларів США, 3% річних у розмірі 1 727 246,91 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 313 520,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що:

- відповідно до частини першої статті 530, статей 598, 599, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України та пункту 3.5. укладеного між сторонами у справі депозитного договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу депозитний вклад та виплатити нараховані на вклад відсотки;

- заміна відповідача (боржника) у цьому зобов`язанні за договором переведення боргу від 17 листопада 2014 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" не відбулася, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів надання позивачем як кредитором згоди на переведення боргу з відповідача на зазначену особу;

- обов`язок з повернення позивачу депозитного вкладу та нарахованих на вклад відсотків виник у відповідача 20 лютого 2017 року - з моменту отримання банком від позивача платіжних доручень щодо перерахування депозитного вкладу за договором № 197790 від 13 червня 2013 року, що було встановлено господарськими судами в іншій господарській справі № 904/1569/15, однак, відповідач не виконав зазначені зобов`язання, не надав суду належних та допустимих доказів виконання ним цих своїх зобов`язань або доказів, які б свідчили про відсутність у нього такого обов`язку;

- проведений позивачем розрахунок відсотків по вкладу є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства;

- позовна вимога про стягнення трьох відсотків річних заявлена в межах строку позовної давності та є обґрунтованою, оскільки відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання з повернення позивачу суми його вкладу, а проведений позивачем розрахунок трьох відсотків є арифметично правильним, обґрунтованим та здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.

- заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума його витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн встановлена в укладеному між позивачем та Адвокатським бюро "Гончарук та партнери" договорі про надання правничої допомоги у фіксованому розмірі та не залежить від обсягу наданих послуг та витрат часу на їх надання, підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає усім критеріям, передбачених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України; відповідач не довів наявності підстав для зменшення цієї суми витрат позивача.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 27 квітня 2023 року резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2021 року у справі № 910/10685/21 залишив без змін, змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2021 року, виклавши мотивувальну частину в редакції зазначеної постанови, судовий збір за розгляд апеляційної скарги поклав на відповідача.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського, однак змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2021 року в частині висновків про виконання рішення у справі № 904/1569/15 у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд за результатом розгляду справи встановив та зазначив про це в своєму рішенні, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 904/1569/15 була виконана у повному обсязі, однак, зазначене не відповідає дійсності, зазначене судове рішення виконане не було, з огляду на що змінив мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" як між первісним та новим боржниками, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року за відсутності згоди позивача, як кредитора, на заміну боржника у зобов`язанні не породив для позивача як кредитора правових наслідків. У спірних правовідносинах саме Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" є належним відповідачем у цій справі, який у порушення статті 1066 Цивільного кодексу України обмежив право позивача на розпорядження грошовими коштами, порушив його майнові права та інтереси.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Судові рішення у цій справі оскаржені позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням відповідача суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статті 205, 520, 521 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм стосовно "мовчання" як форми виразу волі кредитора на заміну боржника у зобов`язанні, викладені у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18;

- неправильно застосували статті 213, 629, 637 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм стосовно тлумачення та обов`язковості договору, викладені у постановах від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17;

- дійшли помилкового висновку про те, що Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" є належним відповідачем у цій справі, не врахували висновки Верховного Суду щодо належності відповідача, викладені у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18;

- неправильно застосували статті 653, 1061, 1070 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм стосовно відсутності підстав для стягнення нарахованих на депозитний вклад відсотків після розірвання депозитного договору, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17ц та у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17, від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18;

- порушили пункт 3 частини першої статті 231 та пункт 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, залишили поза увагою наявність підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки існує рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1569/15, що набрало законної сили, яким уже вирішений спір між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, що у цій справі, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права, викладені у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18-ц;

- порушили статті 45, 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідили належним чином зібрані у справі докази;

- порушили та неправильно застосували статті 123, 126 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання щодо розподілу витрат позивача, понесених на професійну правничу допомогу, залишили поза увагою те, що заявлений до стягнення розмір цих витрат є необґрунтованим, нереальним та є завищеним, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, викладені у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.

Також відповідач зазначив про те, що суд апеляційної інстанції порушив статтю 269 Господарського процесуального кодексу України, помилково не прийняв в якості доказів надані відповідачем документи, що підтверджують пов`язаність позивача з російською федерацією - країною агресором та підсанкційною особою, залишив поза увагою існування таких доказів на момент розгляду справи судом першої інстанції. У зв`язку з цим скаржник послався на окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Ткачук О. С., висловлену на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Верховний Суд ухвалою від 05 липня 2023 року встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу - до 21 липня 2023 року.

Проте, позивач подав до Верховного Суду засобами електронного зв`язку відзив на касаційну скаргу відповідача 25 липня 2023 року, тобто з пропуском встановленого Верховним Судом строку для надання відзиву на касаційну скаргу.

За змістом частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу не просить продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу, проте, враховуючи те, що відзив на касаційну скаргу був поданий позивачем за два дні до призначеної Верховним Судом дати судового засідання, що є достатнім для ознайомлення з відзивом на касаційну скаргу, Верховний Суд, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, на продовження встановленого судом строку за ініціативою суду, продовжує позивачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу за власною ініціативою до 25 липня 2023 року та приймає поданий ним відзив на касаційну скаргу.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити відповідачу у задоволенні касаційної скарги повністю, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону, а оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та узгоджуються з висновками Верховного Суду, зробленими у справах з подібними правовідносинами.

Також позивач у відзиві на касаційну скаргу просить покласти на відповідача у справі усі судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу, у зв`язку зі здійсненням касаційного провадження у цій справі, наводить розрахунок суми цих витрат, який становить 40 000,00 грн.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 700 000,00 доларів США основного боргу, що є сумою депозитного вкладу позивача, розміщеного у відповідача, 191,78 доларів США відсотків, нарахованих на депозитний вклад за період з 11 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року, та 1 727 246,91 грн трьох відсотків річних за період з 02 липня 2018 року по 02 липня 2021 року.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, спірні правовідносин виникли між сторонами у цій справі на підставі укладеного між ними договору про розміщення коштів на строковому депозиті № 197790 від 13 червня 2013 року, який за своєю правовою природою є договором банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно зі статтею 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, за договором банківського вкладу банк є зобов`язаним видати вкладнику його вклад на умовах, встановлених у договорі. Момент настання у банка цього обов`язку залежить від виду банківського вкладу, погодженого в договорі: строковий вклад чи вклад на вимогу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за умовами укладеного між сторонами у справі договору розміщений позивачем на депозитному рахунку у відповідача вклад мав строковий характер, згідно з пунктом 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 до договору вклад був внесений позивачем на строк до 14 червня 2014 року. Проте, у пункті 3.5. договору сторони погодили, що у випадку не витребування позивачем коштів вкладу у визначений пунктом 3.1. договору строк, договір вважається продовженим із сплатою процентів у розмірі, передбаченому за вкладами на вимогу Банку (відповідача). Повернення позивачу не витребуваного за строком вкладу та нарахованих процентів здійснюється відповідачем на підставі письмової заяви позивача.

У визначений пунктом 3.1. договору строк (до 14 червня 2014 року - до закінчення строку дії депозиту) депозитний вклад не був витребуваний позивачем, з огляду на що згідно з умовами договору дія строкового депозиту скінчилась, а відповідно до умов пункту 3.5. договору останній був продовжений на умовах повернення банком вкладу (депозиту) на вимогу вкладника, що має бути пред`явлена вкладником (позивачем) Банку у письмовій формі.

17 лютого 2017 року Клієнт звернувся до Банку з листом № 9 та, зокрема з платіжним дорученням № 7 від 17 лютого 2017 року щодо перерахування депозитного вкладу в сумі 700 000,00 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок Клієнта № НОМЕР_4, відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у місті Києві. Зазначені лист та платіжне доручення були отримані Банком 20 лютого 2017 року та залишені без виконання.

З огляду на пред`явлення позивачем як вкладником для виконання банку (відповідачу) зазначеного платіжного доручення про повернення депозитного вкладу, який є вимогою про повернення вкладу за депозитним договором, укладений між ними договір № 197790 від 13 червня 2013 року припинив свою дію з 20 лютого 2017 року - з дати отримання банком цього платіжного доручення.

Зазначені обставини були встановлені господарськими судами в іншій господарській справі № 904/1569/15 (зокрема в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 904/1569/15, що набрала законної сили), в якій брали участь ті самі особи, що є сторонами спору у цій справі № 910/10685/21, що переглядається. Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України ці обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Суди попередніх інстанцій у цій справі № 910/10685/21 правильно врахували зазначені встановлені господарськими судами у справі № 904/1569/15 обставини та дійшли правильного висновку про те, що обов`язок з повернення позивачу депозитного вкладу та нарахованих на вклад відсотків за укладеним між договором № 197790 від 13 червня 2013 року виник у відповідача з 20 лютого 2017 року - з моменту отримання банком від позивача платіжних доручень щодо перерахування депозитних вкладів.

Як вбачається з матеріалів справи та з доводів касаційної скарги відповідач заперечує наявність у нього обов`язку перед позивачем з повернення депозитного вкладу та нарахованих на вклад відсотків за укладеним між ними договором № 197790 від 13 червня 2013 року, зазначає про те, що він є неналежним відповідачем у цій справі № 910/10685/21, оскільки між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" був укладений договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, за яким відбулася заміна боржника у зобов`язанні з повернення депозитного вкладу за депозитним договором № 197790 від 13 червня 2013 року.

Відповідно до частин першої та третьої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частиною другою статті 45 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27).

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 910/12047/21 з подібними до цієї справи правовідносинами, які, як вбачається з оскаржуваної постанови у цій справі № 910/10685/21, були правильно враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні (як кредитора (статті 512 - 519 Цивільного кодексу України, так і боржника (статті 520 - 523 Цивільного кодексу України)), однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516, Цивільного кодексу України).

Натомість заміна боржника у зобов`язанні відповідно до вимог закону пов`язується з волею кредитора.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, заміна боржника у зобов`язанні не може бути здійснена поза волею кредитора, така заміна здійснюється лише за згодою кредитора.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з вимогами статті 520 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 922/1029/16 (провадження № 3-300гс17)).

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем як кредитором своєї згоди на заміну боржника (Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк") у зобов`язанні з повернення депозитного вкладу та сплати нарахованих на вклад відсотків на іншу особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон".

Відповідно до частини третьої статті 205 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у спірних правовідносинах ні укладеним між сторонами у цій справі договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені статтею 205 Цивільного кодексу України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин щодо заміни боржника (АТ КБ "Приватбанк") іншою особою (ТОВ ФК "Фінілон") у зобов`язанні з повернення депозиту (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02 листопада 2021 року № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) та інші, а також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2022 року у справі № 910/6807/21, від 29 вересня 2022 року у справі № 910/12047/21).


................
Перейти до повного тексту