ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2023 року
м. Київ
справа № 806/5212/14
касаційне провадження № К/9901/31052/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (правонаступник Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 (суддя - Шимонович Р.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Охрімчук І.Г., судді - Жизневська А.В., Котік Т.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива експо" до Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива експо" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної Фіскальної служби (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2014 №0000872200, №0000862200.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Еккоплюс", ТОВ "Виател", ТОВ "Немирів ойл".
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 02.03.2015 позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12.08.2014 №0000872200, №0000862200.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.07.2015 скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові.
Вищий адміністративний суду України ухвалою від 13.04.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій не надано повної оцінки спірним господарським операціям, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судом самих договорів укладених між позивачем та контрагентами, наявність або відсутність всіх первинних документів, які відповідно до специфіки наданих послуг підтверджують їх реальність, встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст, перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін, наявність трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання. Крім того необхідно дослідити обставини, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановити наявність зв`язку між фактом придбання товарів і послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та їх використання у власній господарській діяльності позивача.
За наслідками нового розгляду справи, Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 26.10.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12.08.2014 №0000872200, №0000862200.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав відсутності деяких первинних документів, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності необхідної кількості трудових ресурсів, матеріальних активів, основних засобів.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 24.07.2023 касаційну скаргу Інспекції прийняв до провадження, визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні 25.07.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість з період з 01.01.2013 по 31.03.2014, за результатами якої складно акт від 23.07.2014 №31/22/22-07/32578852 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4 статті 135, підпункту 146.14 статті 146, підпункту 138.2, пункту 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 391749,00 грн, у тому числі за 2013 рік в сумі 323949,00 грн, за І квартал 2014 року в сумі 67800,00 грн;
підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 541939,00 грн, в тому числі за листопад 2013 року в сумі 89834,00 грн, грудень 2013 року в сумі 376772,00 грн, січень 2014 року в сумі 15333,00 грн, лютий 2014 року в сумі 60000,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.08.2014:
№0000862200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 587 624,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 391 749,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 195 875,00 грн.
№0000872200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість розміром 812 909,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 541 939,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 270 970,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, рішеннями Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 11.09.2014 №12745/Р-С/10-205 та Державної фіскальної служби України від 10.11.2014 №6485/6/99-99-10-01-25, скарги Товариства залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Інспекції від 12.08.2014 №0000862200 та №0000872200 - без змін.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).