Постанова
Іменем України
25 липня 2023 року
місто Київ
справа № 307/913/20
провадження № 61-945св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Бедевлянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Прокурор Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Бедевлянської сільської ради (далі - прокурор) у березні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просила стягнути з відповідача на користь Бедевлянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області безпідставно збережені грошові кошти за використання земельної ділянки у розмірі 259 106, 99 грн.
Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що у 2007 році ОСОБА_1 набув у власність будівлю цеху залізобетонних виробів та будівлю кочегарки в АДРЕСА_1, яку в 2012 році реконструював під торгово-виробничий комплекс.
18 грудня 2008 року Бедевлянська сільська рада та відповідач уклали договір оренди земельної ділянки № 2124480401-0408070900001, за умовами якого останній отримав у строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 2124480401:03:002:0027, площею 1, 6369 га, цільове призначення - для здійснення підприємницької діяльності (обслуговування колишнього цеху залізобетонних виробів) в АДРЕСА_1 .
Прокурор наполягав, що на підставі укладеної між Бедевлянською сільською радою та ОСОБА_1 додаткової угоди від 18 грудня 2014 року припинено договір оренди земельної ділянки. Після припинення договору та без правовстановлюючих документів відповідач продовжував користуватися земельною ділянкою, кадастровий номер 2124480401:03:002:0027, зв`язку із знаходженням на цій ділянці належної йому нежитлової будівлі. Втім, ОСОБА_1 протягом 2015-2019 років не сплачував земельний податок чи орендну плату за користування ділянкою.
Загальна сума недоотриманих Бедевлянською сільською радою коштів у виді орендної плати за користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою в період з 01 січня 2018 року до 31 серпня 2019 року становить 259 106, 99 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 20 липня 2020 року Тячівський районний суд Закарпатської області задовольнив позов прокурора Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Бедевлянської сільської ради безпідставно збережені грошові кошти за використання земельної ділянки у розмірі 259 106, 99 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов переконання, що відповідач у період з 18 грудня 2014 року до 10 вересня 2019 року користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повинен відшкодувати сільській раді всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.
Постановою від 12 грудня 2022 року Закарпатський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2020 року скасував, закрив провадження у справі № 307/913/20.
Суд роз`яснив прокурору Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області, який подав позов в інтересах Бедевлянської сільської ради, право на звернення із таким позовом до відповідного господарського суду.
Роз`яснив позивачеві право протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Апеляційний суд врахував, що у спірних правовідносинах одна сторона є суб`єктом владних повноважень, а інша - фізична особа-підприємець. Ці правовідносини виникли на підставі договору оренди земельної ділянки, за умовами якого приватний підприємець ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності. Отже, за змістом спірних правовідносин, їх суб`єктним складом, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, пред`явлений прокурором позов має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури (далі - прокурор) 13 січня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2020 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 12 червня 2018 року у справі № 922/3204/17 (провадження № 12-133гс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 904/1182/17 (провадження № 12-195гс18), від 21 вересня 2022 року у справі № 644/6381/19 (провадження № 61-1323св21), відповідно до яких для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач мав довести суду факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку); наявність у фізичної особи статусу підприємця не доводить те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 14 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою прокурора.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником будівлі цеху залізобетонних виробів та будівлі кочегарки в АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право приватної власності на нерухоме майно від 15 серпня 2007 року № 11, виданим Виконавчим комітетом Бедевлянської сільської ради.
Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 29 листопада 2012 року № ЗК14312232771, зареєстрованою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області, ОСОБА_1 реконструював цех залізобетонних виробів та будівлю кочегарки під торгово-виробничий комплекс.
18 грудня 2008 року Бедевлянська сільська рада та приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець Бедевлянська сільська рада надала підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку комунальної власності, кадастровий номер 2124480401:03:002:0027, площею 1, 6369 га, на якій знаходиться будівля цеху залізобетонних виробів та будівлі кочегарки. Договір укладено на 49 років. Розмір орендної плати становить 3 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, тобто 13 897, 28 грн на рік.
18 грудня 2014 року ці ж сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої Бедевлянська сільська рада та приватний підприємець ОСОБА_1 вирішили припинити дію договору від 18 грудня 2008 року за взаємною згодою з 18 грудня 2014 року.
Також суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 2001 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, серія ААВ, № 214929.
Тож на момент укладення договорів відповідач мав статус фізичної особи-підприємця.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.