Постанова
Іменем України
24 липня 2023 року
м. Київ
справа № 947/23913/20
провадження № 61-12860св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Лукинюк Володимир Васильович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В. В. (далі - приватний нотаріус Гарська В. В.), про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
У липні 2020 року вона звернулася до Київської державної нотаріальної контори м. Одеси із заявою про прийняття спадщини, де їй повідомили, що за життя її батько склав заповіт від 26 травня 2020 року, яким все своє майно заповів ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що за життя її батько був особою з інвалідністю 2 групи, страждав психічним розладом, зловживав спиртними напоями, а отже, на момент складання вказаного заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачка просила визнати недійсним заповіт від 26 травня 2020 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Гарською В. В., зареєстрований у реєстрі за № 269.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт від 26 травня 2020 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Гарською В. В., зареєстрований у реєстрі за № 269.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, урахувавши висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 та показання допитаних у судовому засіданні свідків, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивачки про те, що під час складання заповіту ОСОБА_3 абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.
Суд першої інстанції додатково зазначив, що висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами. Результати експертизи містять чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповіту (26 травня 2020 року), відповідно до яких в момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2022 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, помилково взяв до уваги висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, який не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності.
При проведенні експертизи не забезпечено належну повноту досліджуваних матеріалів, зокрема експертам не надана медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_3 з Комунального некомерційного підприємства "Міський психіатричний диспансер" Одеської міської ради (далі - КНП "Міський психіатричний диспансер"). Водночас саме у цьому закладі він ( ОСОБА_3 ) перебував під наглядом лікаря психіатра з 2018 року з приводу органічного емоційно-лабільного розладу, а в травні 2020 року був оглянутий лікарем-психіатром, який встановив, що ОСОБА_3 здатний адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан та поведінку. Також експертам не надано відомостей про перебування ОСОБА_3 на наркологічному обліку.
Висновки експертів, викладені у мотивувальній частині висновку судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, є суперечливими.
Зважаючи на низку хронічних захворювань, ОСОБА_3 постійно перебував під наглядом різних лікарів, неодноразово проходив стаціонарне лікування і ніхто з лікарів не вказував на наявність у нього виражених порушень психологічного стану. Питання про визнання його недієздатним чи обмежено дієздатним ніколи не виникало.
Обґрунтовуючи наявність у ОСОБА_3 виражених психопатологічних змін, експерти основним аргументом вважали наявність тяжких соматичних захворювань. У висновку від 07 липня 2021 року № 374 експерти зазначили загальнотеоретичні відомості про вплив цих захворювань на психічну діяльність, водночас вони мали встановити, які розлади фактично були у спадкодавця на час вчинення оспорюваного заповіту.
Крім того, висновок від 07 липня 2021 року № 374 не узгоджується з іншими зібраним у справі доказами, зокрема: довідкою КНП "Міський психіатричний диспансер" від 22 травня 2020 року; власноруч написаною ОСОБА_3 заявою від 26 травня 2020 року; характеристикою ОСОБА_3, яка надана Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Невський 43" від 23 грудня 2020 року; листом Київського відділу поліції від 20 листопада 2020 року; пенсійними відомостями за період з грудня 2019 року до травня 2020 року, а також показаннями свідків.
Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують, що на час складання оспорюваного заповіту (26 травня 2020 року) ОСОБА_3 мав хронічний, стійкий психічний розлад, тобто не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Встановлений експертами діагноз не повністю відповідає чинній міжнародній класифікації хвороб 10 перегляду.
Зважаючи на наявність суттєвих недоліків висновку від 07 липня 2021 року № 374, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання відповідачки про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Слободяник О. І., у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши на підставі висновку судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 та медичних документів наявність у спадкодавця стійкого психологічного розладу, дійшов обґрунтованого висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 у момент складення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.
ОСОБА_2 не надала належних доказів на підтвердження її доводів про те, що висновок судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374 є необґрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи, а отже, не довела наявності підстав для призначення повторної судової посмертної психіатричної експертизи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Лукинюк В. В., на підставі пункту 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2023 року заяву ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Лукинюк В. В., задоволено. Дію постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року запинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 26 травня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Гарською В. В., зареєстрований у реєстрі за № 269, згідно з яким він заповів все його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті належатиме йому та на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями КНП "Міський психіатричний диспансер" (лист від 02 лютого 2021 року № 01-01-10/159) ОСОБА_3 перебував на обліку у лікаря-психіатра з 2018 року з психічним діагнозом "органічний емоційно-лабільний розлад".
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 07 липня 2021 року № 374, складеного за результатами проведення комісійної експертизи, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 рік, за своїм психічним станом на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 (26 травня 2020 року), виявляв клінічні ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді вираженого психоорганічного синдрому, складного генезу (судинного, метаболічного, інтоксикаційного внаслідок важкої анемії), із суттєвим зниженням вольових та критичних функцій" (що відповідав діагностичним стандартам рубриці "F07.9" за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), який абсолютно позбавляв ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, на час укладення заповіту 26 травня 2020 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:
1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.