ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2023 року
м. Київ
cправа № № 910/7826/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: не з`явились,
відповідача: Князєв С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022
у справі № 910/7826/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго"
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго", з урахуванням заяви про зміну предмету позову, про: визнання неправомірними дій відповідача щодо поставки позивачу товару (лісопродукції) за договором поставки №01/08/18 від 01.08.2018 без узгоджених додатків (специфікацій) (п.1.1. договору), які є невід`ємною частиною договору, та поставці партій товару (лісопродукції) без товаросупровідних документів щодо їх поставки (п.п.5.5., 5.5.1.) у період з червня 2019 року по лютий місяць 2020 року; зобов`язання відповідач вчинити дії по наданню позивачу нарочно або поштою додатків (специфікацій) (п.1.1. договору), які є невід`ємною частиною договору поставки партій товару по договору поставки №01/08/18 від 01.08.2018 та товаросупровідних документів на поставку товару (лісопродукції) (п.п.5.5., 5.5.1.) за період з червня 2019 року по лютий місяць 2020 року, які підтверджують поставку позивачу товару(лісопродукції) на суму 11 914 022,97 грн з ПДВ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Аспектенерго" (продавцем) не було надано разом з партіями відвантаженого товару за договором оригіналів додатків (специфікацій), товаросупровідних документів (карантинних сертифікатів, податкових накладних, актів прийому-передачі, товарних накладних), що, за твердженням позивача, унеможливило виконання ним своїх обов`язків як покупця з проведення повного розрахунку за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 (суддя Приходько І.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 (колегія суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий, Іоннікова А.І., Михальська Ю.Б.), у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що 01.08.2018 між ТОВ "Аспектенерго" (продавець) та ТОВ "Лісовий регіон" (покупець) укладено договір № 01/08/18, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити лісопродукцію (товар), найменування, ціна, кількість, якісні показники і терміни поставки якого визначені у додатках (специфікаціях).
Згідно з п.3.1. договору загальна кількість товару, що поставляється продавцем, складається з суми усіх кількостей товару, зазначених у додатках (специфікаціях) до даного договору.
Загальна сума договору складається з суми усіх додатках (специфікаціях), які є невід`ємними частинами цього договору. Умови оплати зазначаються додатках (специфікаціях), які є невід`ємними частинами цього договору (пункти 4.1., 4.4. договору).
Згідно з п. 5.1. договору поставка товару проводиться партіями в асортименті, кількості, по цінам, з якісними характеристиками та у строки, погоджені сторонами в додатках (специфікаціях) до даного договору. Під партією товару сторони приймають різну кількість товару однорідного по своїм якісним показникам, який супроводжується одним документом про якість і/або одним товаросупроводжуючим документом.
Умови поставки узгоджуються окремо в кожному додатку (специфікації) з урахуванням умов і застережень, які містяться в даному договорі (п.5.2. договору).
Відповідно до п. 5.5. договору по кожній партії товару продавець спрямовує покупцеві наступні товаросупровідні документи: карантинний сертифікат, податкову накладну, акт прийому-передачі, товарну накладну.
Допускається передача перерахованих вище документів факсимільним зв`язком з подальшим наданням оригіналів (нарочно або поштою).
Покупець зобов`язаний протягом 10 днів з моменту отримання повернути продавцю к оформлений акт прийому-передачі товару та товарну накладну. У разі неповернення акта прийому-передачі товару та товарної накладної продавцю та/або ненаданні заперечень по акту та накладній у встановлений для оформлення строк, акт прийому-передачі товару та товарна накладна вважаються оформленими з боку покупця (п.5.5.1. договору).
За твердженням позивача, спір у справі виник у зв`язку тим, що ТОВ "Аспектенерго" не було надано разом з партіями відвантаженого товару за договором оригіналів додатків (специфікацій), товаросупровідних документів (карантинних сертифікатів, податкових накладних, актів прийому-передачі, товарних накладних), що унеможливило виконання своїх обов`язків покупцем з проведення повного розрахунку за поставлений товар.
За вказаних обставин, позивач звернувся з позовом до суду у даній справі.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що належним чином виконав всі свої зобов`язання за договором щодо надання відповідних документів, а тому позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої та апеляційної інстанції у судових рішеннях не надали належної правової оцінки фактичним обставинам справи щодо належності чи неналежності виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором та доводам позивача про те, чи відповідає поставлена лісопродукція умовам поставки, які були визначені умовами договору №01/08/18 від 01.08.2018. Разом з тим, подаючи позов до суду позивач не заявляв вимоги про встановлення юридичних фактів та не мав на меті досягти такого наслідку за зверненням до суду зі своїми вимогами, що в свою чергу, спростовує відповідні висновки суду апеляційної інстанції про неналежність способу захисту.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 25.02.2020 у справі № 910/7546/19, щодо застосування ст. 5 ГПК України та ст.ст. 11, 509 ЦК України за якою зобов`язання мають виконуватися належним чином і відповідно мають бути захищені від будь яких порушень в судовому порядку.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.07.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 14.07.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 28.06.2023 строк.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.