П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 553/1501/15-ц
Провадження № 14-50цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Чумаченко Т. А.
розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-банк" на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі колегії суддів Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - ПАТ "Альфа-банк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 08 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1608/0808/45-012, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 33 000,00 дол. США для придбання квартири зі сплатою 11,90 % річних з кінцевим строком повернення до 08 серпня 2038 року.
08 серпня 2008 року на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1608/0808/45-012-Р-1, а з ОСОБА_1 - договір іпотеки.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта банк" та ПАТ "Альфа-банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальними договорами.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 10 вересня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 40 469,46 дол. США та 67 058,57 грн, з яких: 30 266,51 дол. США - заборгованість за кредитом, 10 202,95 дол. США - заборгованість за відсотками, 67 058,57 грн - пеня за останній календарний рік.
ПАТ "Альфа-банк" просило стягнути солідарно з відповідачів указану заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
25 жовтня 2018 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ "Альфа-банк" заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1608/0808/45-012 станом на 10 вересня 2017 року в розмірі 40 469,46 дол. США та 67 058,57 грн (у валюті кредиту - 2 578,86 дол. США), з яких: заборгованість за кредитом - 30 266,51 дол. США (еквівалент у національній валюті - 787 025,60 грн), заборгованість за відсотками - 10 202,95 дол. США (еквівалент у національній валюті - 265 309,18 грн), пеня за останній календарний рік - 67 058,57 грн (еквівалент у валюті кредиту - 2 578,86 дол. США). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що на порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.
26 лютого 2019 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2018 року змінено в частині розміру стягнених сум заборгованості за кредитом та посилання на еквівалент суми заборгованості за кредитом і відсотками у національній валюті та еквівалент суми пені у валюті кредиту. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-банк" заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1608/0808/45-012, яка станом на 15 квітня 2015 року склала: 30 266,51 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 089,41 дол. США - заборгованість за відсотками та 2 698,50 грн - пеня за останній календарний рік. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
24 березня 2021 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином умов кредитного договору та не з`ясував, чи дотримався банк передбаченого договором досудового порядку дострокового повернення коштів, який не може погіршувати порівняно із Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII) становище позичальника як споживача. Встановлення зазначених обставин має важливе правове значення, оскільки за відсутності доказів одержання досудової вимоги у позичальника як споживача відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду немає підстав для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19)).
20 грудня 2021 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що за відсутності доказів одержання відповідачами досудової вимоги та за умови недотримання банком строку на добровільне погашення боргу відповідачами у позичальника як споживача та поручителя відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту. Апеляційний суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) та від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
24 січня 2022 року Акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - АТ "Альфа-банк") звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду, зокрема, у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 2-4430/09 про те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а, як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - шляхом виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.
Встановлення законом можливості досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відмовляючи в задоволенні позову повністю, апеляційний суд не врахував вимог процесуального законодавства щодо виконання обов`язку належним чином дослідити поданий стороною доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю або частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести в рішенні свій розрахунок (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15 та від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15).
Факт отримання кредиту відповідачем підтверджено виписками з рахунків позичальника, копією заяви про видачу готівки, укладенням додаткової угоди від 14 серпня 2008 року, виконанням позичальником своїх зобов`язань з повернення кредиту до 25 листопада 2014 року.
Позиція інших учасників справи
28 квітня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що за відсутності доказів одержання досудової вимоги відповідачами та за недодержання банком строку на добровільне погашення боргу відповідачами у позичальника як споживача та поручителя відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту.
Просив урахувати, що 11 липня 2019 року АТ "Альфа-банк" перереєстрував належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на АТ "Альфа-банк", яка була предметом іпотеки від 08 серпня 2008 року і в якій зареєстровані та проживають неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
17 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду.
22 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
Відповідно до частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування" (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, правовідносини банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року регулювались з урахуванням норм Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а в частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що частина десята статті 11 Закону № 1023-XII у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, недотримання якого зумовлює відсутність зобов`язань зі сплати боргу.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку вдруге, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ПАТ "Альфа-банк" 28 березня 2015 року направило відповідачам вимогу від 26 березня 2015 року про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів з моменту її направлення, а 15 квітня 2015 року - звернулося до суду із цим позовом про дострокове стягнення кредитних коштів, зробив висновок про недотримання банком досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, передбаченого частиною десятою статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та про відсутність права вимагати від відповідачів дострокового повернення кредиту.
Апеляційний суд застосував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), та відмовив у задоволенні позову, вказавши, що у позичальника і поручителя не виник обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, оскільки банк, направивши досудові вимоги на адреси відповідачів, не дотримався строку на їх виконання та звернувся до суду із цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала про те, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом № 1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимог частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавшись передбаченого зазначеним договором порядку, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а суд не має підстави для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правову позицію, викладену в її постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), а саме зазначила, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Порушення банком визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факту отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Разом з тим у справі № 521/21255/13-ц суди встановили недотримання кредитодавцем норм Закону № 1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, оскільки, звертаючись до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту, позивач не направляв вимоги про дострокове повернення кредиту.
Однак у справі, що переглядається, апеляційний суд установив обставини направлення банком такої вимоги, проте позов подано раніше, ніж закінчився строк для її виконання, передбачений договором та Законом № 1023-XII.
Аналіз частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.
Колегія суддів вважає, що у цій справі постає питання про дотримання судом норм статті 2 ЦПК України з урахуванням строків розгляду цієї справи судами та кінцевого результату вирішення спору, адже на момент ухвалення рішення строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив. Під час розгляду справи споживач не був позбавлений права усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, а вимога кредитодавця втратила б чинність, що було б підставою для відмови в задоволенні позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитом. Якщо ж цього не сталося, не можна вважати, що на момент ухвалення судом рішення існували підстави для відмови в позові.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що з огляду на обставини саме цієї справи є підстави відступити (конкретизувати) від висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) і зазначити про те, що направлення відповідно до частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності.
27 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
Фактичні обставини справи
08 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1608/0808/45-012, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 33 000,00 дол. США зі сплатою 11,90 % річних з кінцевим строком повернення до 08 серпня 2038 року.
Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
У пункті 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов`язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначеного в пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених у пунктах 3.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов`язаний виконати зазначене зобов`язання в порядку, передбаченому у пунктах 9.2, 9.3 цього договору.
14 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, згідно з якою сторони дійшли згоди викласти пункт 2.2 кредитного договору в такій редакції: позичальник зобов`язаний у строк до 12 вересня 2008 року здійснити реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості (квартиру) відповідно до вимог чинного законодавства України та надати банку для ознайомлення оригінал витягу про реєстрацію права власності.
08 серпня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1608/0808/45-012-Р-1.
08 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким на забезпечення виконання основного зобов`язання ОСОБА_1 передав в іпотеку іпотекодержателю ВАТ "Сведбанк" нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що була придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2008 року за згодою дружини ОСОБА_2
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта банк" та ПАТ "Альфа-банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитом та забезпечувальними договорами.
Установлено, що свої зобов`язання за кредитним договором відповідачі належним чином не виконували.
26 березня 2015 року ПАТ "Альфа-банк" направило відповідачам вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30-ти календарних днів з моменту надіслання цієї вимоги.
15 квітня 2015 року банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредитних коштів, зазначаючи, що згідно з розрахунком станом на 01 березня 2015 року розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить: за кредитом - 30 266,51 дол. США, за відсотками - 1 089,41 дол. США та 2 698,58 грн - пеня.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Розглядаючи підстави для відступу від висновку (конкретизації висновку) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому нею рішенні, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).
У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону № 1023-XII зі змінами, передбаченими Законом Українивід 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).