Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 760/28272/17
провадження № 61-11876св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Глівінський Анатолій Іванович, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 а до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір позики, за яким останній позичив (взяв у борг) у позикодавця грошові кошти в сумі 2 102 880,00 грн, із визначенням у договорі еквіваленту в іноземній валюті на день укладення цього договору за курсом Національного банку України у розмірі 80 000,00 дол. США. Відповідач зобов`язався повернути позивачу зазначений борг до дванадцятої години ранку 23 березня 2017 року.
Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Позичальник, у разі прострочення ним виконання грошового зобов`язання, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми (абзац 2 пункту 4 договору).
23 грудня 2016 року між вказаними сторонами було укладено додатковий договір до договору позики від 23 грудня 2016 року, відповідно до пункту 3.1 якого позикодавець має право на отримання від позичальника процентів, що становить 5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.
Згідно із пунктом 2.1 додаткового договору вказано, що позичальник зобовʼязується повернути позику готівкою, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 3.4 додаткового договору до договору позики, погашення позики та процентів у такій черговості: 1) у першу чергу сплаті підлягає неустойка (штраф, пеня), 2) у другу чергу сплачуються проценти за користування позикою, 3) у третю чергу сплачується основна сума позики.
Пунктом 7.3 додаткового договору до договору позики передбачено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого графіком розрахунків позикодавець нараховує, а позичальник зобовʼязується сплатити пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.
У разі прийняття позикодавцем рішення про стягнення процентів за користування позикою та суми позики в примусовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобовʼязань, встановлених пунктами 2.3, 5.1, до позичальника застосовується штраф у розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики на дату прийняття позикодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку.
23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (поручитель), за участю ОСОБА_2 (позичальник), укладено договір поруки, за яким поручитель поручився перед позикодавцем за виконання позичальником обов`язку за зобов`язаннями ОСОБА_2 за договором позики та додаткового договору до договору позики від 23 грудня 2016 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики укладено договір іпотеки від 23 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О. Л., реєстровий № 1779, за умовами якого ОСОБА_3 (що діє як майновий поручитель), за нотаріально посвідченою згодою дружини - ОСОБА_4, переданий об`єкт житлової нерухомості (квартира) загальною площею 162,5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Українською міською радою Обухівського району Київської області 31 липня 2008 року на підставі рішення виконкому Української міської ради Обухівського району Київської області від 29 травня 2008 року за № 195, зареєстрованого КП Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" в Державному реєстрі прав власності
від 31 липня 2008 року за № 21606922, номер запису 445/8.
23 грудня 2016 року право власності на квартиру за іпотекодавцем зареєстровано приватним нотаріусом КМНО Іванченко О. Л. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 18253308, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1130205232231.
Відповідачам неодноразово предʼявлялись претензії та вимоги про усунення порушень, що виникли за договором позики від 23 грудня 2016 року.
Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02 липня 2018 року, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором позики від 23 грудня 2016 року станом
на 20 липня 2018 року у загальному розмірі 24 495 986,42 грн, з яких: 2 102 880,00 грн - основний борг; 22 111 320,50 грн - борг по відсоткам; 281 785,92 грн - інфляційні втрати (т. 1 а. с. 97, 98).
29 травня 2019 року позивач надав суду деталізований розрахунок нарахування суми боргу, відповідно до якого борг за відсотками у розмірі 22 111 320,50 грн включає в себе: 1 984 408,99 грн (сума відсотків згідно із пунктом 3.1 додаткового договору); 20 355 878,40 грн (сума відсотків згідно із пунктом 4 договору); 83 652,50 грн (сума відсотків згідно із абзацом 2 пункту 4 договору), за вирахуванням суми сплачених відсотків 417 763,40 грн (т. 1 а. с. 181-183).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 6 137 844,01 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання та суму боргу у розмірі 2 102 880,00 грн у визначений строк позивачу не повернув, тому позовні вимоги про стягнення вказаної суми є обґрунтованими.
Також суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення відсотків за період із 03 січня 2017 року до 20 липня 2018 року, які передбачені пунктом 3.1 додаткового договору до договору позики, що згідно із розрахунком позивача та урахуванням сплачених відповідачем грошових коштів у розмірі 417 763,40 грн, становлять 1 566 645,59 грн.
Крім того, суд вказував, що нарахування пені, згідно із абзацом 1 пункту 4 договору позики, у значному розмірі, а саме 20 355 878,40 грн, може тлумачитись як виявлення ознак недобросовісності, тому суд вважав за потрібне зменшити пеню до суми основного боргу, тобто до 2 102 880,00 грн.
Також відповідач допустив прострочення виконання взятих на себе зобовʼязань перед позивачем, а тому із ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню інфляційні витрати за період з квітня 2017 року до травня 2018 року, що становлять 281 785,92 грн, а також 3 % річних у розмірі 83 652,50 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 суд виходив із того, що порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, який спрямований на забезпечення виконання основного зобовʼязання, а обсяг зобовʼязань поручителя визначається, як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначений обсяг зобовʼязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, не предʼявлення вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобовʼязання, свідчить про припинення поруки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Глівінський А. І., подав до суду апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 859 103,64 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Глівінський А. І., залишено без задоволення. Рішення Соломʼянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року залишено без змін. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 2 102 880,00 грн та відсотків відповідно до пункту 3.1 договору за період з 03 січня 2017 року до 20 липня 2018 року в сумі 1 566 645,59 грн, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вказаних позовних вимог та часткового повернення грошових коштів в сумі 417 763,40 грн. Зменшуючи розмір неустойки, нарахованої відповідно до пункту 4 договору позики, до суми основного боргу - 2 102 880,00 грн, суд виходив із положень частини третьої статті 551 ЦК України та засад справедливості. З огляду на те, що відповідач допустив прострочення виконання взятих на себе зобов`язань, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення інфляційних втрат за період з квітня 2017 року до травня 2018 року, що становить 281 785,92 грн, а також 3 % річних у розмірі 83 652,50 грн.
Рішення щодо відмови в задоволенні позову до відповідача ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Глівінський А. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що позивач безпідставно вказав у позовній заяві суму боргу до стягнення за тілом позики у розмірі 2 102 800,00 грн, оскільки борг, з урахуванням частково повернутої суми позики, яка була сплачена позивачу 21 березня 2017 року, становить 76 000,00 дол. США, що в еквіваленті в гривнях за курсом НБУ на день подання відповідачем апеляційної скарги становить 1 859 103,64 грн.
Щодо безпідставності стягнення суми боргу за відсотками зазначав, що із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 23 березня 2017 року заборгованість за відсотками відсутня, тобто відповідач виплатив позивачу визначені договором позики відсотки, що були нараховані за час дії договору позики.
Нарахування відсотків після 23 березня 2017 року, тобто після закінчення строку дії договору позики, не грунтуються на вимогах чинного законодавства, а підстави для їх стягнення відсутні.
Щодо стягнення суми інфляційних витрат зазначав, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Крім того, позиція судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір позики був укладений у національній валюті, тому позивач має право на стягнення інфляційних витрат, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до розписки (яка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми) позичальник отримав у борг кошти саме в іноземній валюті, а судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позика та проценти також сплачувались у доларах.
Також вказував, що позивачем не заявлялися позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних, а тому доводи суду першої інстанції в цій частині не можуть бути прийняті до уваги, є незаконними та неоґрунтованими.
Крім того, заявник вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 754/16773/17 (провадження № 61-18824св19), від 04 червня 2020 року у справі № 369/5393/15-ц (провадження № 61-21713св18), від 05 червня 2019 року у справі № 367/5899/15-ц (провадження
№ 61-13768св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 486/6/17-ц,
від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц (провадження
№ 61-2404св18), постановах Великої Палати Верховного Суду
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження
№ 14-10цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), постановах Верховного Суду України
від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог щодо поручителя ОСОБА_2 не оскаржувалося.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Соломʼянського районного суду м. Києва.
01 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 (провадження
№ 12-16гс22).
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого останній позичив (взяв у борг) у позикодавця грошові кошти в розмірі 2 102 880,00 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 80 000,00 дол. США, та зобов`язується повернути позикодавцеві зазначений борг до дванадцятої години ранку 23 березня 2017 року (т. 1 а. с. 9-13).
Відповідно до пункту 4 вказаного договору у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Позичальник, у разі прострочення ним виконання грошового зобов`язання, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до додаткового договору до договору позики від 23 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2, позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 2 102 880,00 грн, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору (пункт 1.1).
Позичальник зобов`язується повернути позику готівкою, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, та сплатити проценти в строк до 23 березня 2017 року (пункт 2.1).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів, що становить 5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення (пункт 3.1).
Погашення позики та процентів відбувається в такому порядку: в першу чергу сплаті підлягає неустойка (штраф або пеня), в другу чергу проценти за користування позикою, а в третю чергу - сума позики (пункт 3.4).
Прострочення сплати позики та/або процентів за користування позикою (згідно із графіком розрахунків) не зупиняє нарахування процентів, як протягом строку надання позики, визначеного пунктом 2.1 цього договору, так й після закінчення цього строку протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами.
У випадку прострочення сплати частини або всієї суми позики сплатити нараховані проценти за користування позикою, виходячи з фактичного строку користування позикою, включаючи день погашення (пункт 5.1.6).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо стягнення тіла позики
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Згідно із додатковим договором до договору позики від 23 грудня 2016 року ОСОБА_2 було отримано кошти у розмірі 70 000,00 дол. США, про що засвідчено в самому договорі його особистим підписом.
Крім того, на підставі заяви ОСОБА_2 від 01 січня 2017 року йому було видано 263 656,00 грн, що еквівалентно 10 000,00 дол. США, про що свідчить заява та розписка про отримання коштів.
Згідно із пунктом 2.1 додаткового договору вказано, що позичальник зобовʼязується повернути позику готівкою, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, та сплатити проценти.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення із відповідача ОСОБА_2 основної суми позики у розмірі 2 102 880,00 грн, оскільки встановили, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов?язання за договором позики від 23 грудня 2016 року не виконав, взяті в борг кошти в установлений у борговій розписці строк не повернув, а тому заявлена позивачем сума боргу підлягає стягненню.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проти повернення позики не заперечує, проте не погоджується із визначеним позивачем її розміром, стверджуючи, що 21 березня 2017 року він частково погасив суму позики та сплатив у рахунок погашення тіла позики 4 000,00 дол. США. Проте відповідно до пункту 3.4 додаткового договору до договору позики, погашення позики та процентів у такій черговості: 1) у першу чергу сплаті підлягає неустойка (штраф, пеня), 2) у другу чергу сплачуються проценти за користування позикою, 3) у третю чергу сплачується основна сума позики. Тому, як вбачається з власноручного тексту, вчиненого позивачем на графіку розрахунків, 23 березня 2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 4 000,00 дол. США, що були зараховані на погашення неустойки згідно із пунктом 3.4 додаткового договору до договору позики.