Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 458/413/18
провадження № 61-9106св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Дуда Петро Володимирович, на рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 серпня 2021 року у складі судді Кшик О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 29 березня 2007 року він видав на ім`я ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність, на підставі якої уповноважив останнього проводити зазначені в довіреності банківські операції щодо його грошових коштів.
На підставі цієї довіреності ОСОБА_2 протягом 2007-2008 років, без його відома, зняв з його поточних рахунків, відкритих в Акціонерному товаристві "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк"), грошові кошти у розмірі 24 645,00 Євро та у розмірі 50 085,00 дол. США. Зазначені грошові кошти не повернуті, про їх зняття йому не було відомо, оскільки ОСОБА_2 про це не повідомляв ні усно, ні письмово.
Про факти зняття коштів він дізнався у вересні 2008 року, коли прибув до відділення АТ "ОТП Банк" і йому повідомили, що всі перелічені поточні рахунки пусті, а кошти зняв ОСОБА_2 на підставі довіреності.
У вересні 2008 року він звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою про злочин.
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року, у справі № 465/4009/14-к ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаних злочинів.
Виходячи з того, що між сторонами існували цивільно-правові відносини, які виникли на підставі договору доручення, ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 зобов`язаний повернути йому зняті з його рахунків кошти.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 1006 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 24 645,00 Євро та 50 085,00 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів укладення сторонами договору доручення, оскільки довіреність від 29 березня 2007 року не містить обов`язку відповідача, як повіреного, передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя, натомість його лише уповноважено (надано право) розпоряджатися усіма відкритими на ім`я довірителя рахунками у будь-якому банку на території України без покладення на нього будь-яких обов`язків, у зв`язку з чим не можна вважати, що діями або бездіяльністю відповідача були порушені права та інтереси позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дуди П. В. залишено без задоволення.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 серпня 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами на час виникнення спірних правовідносин не було укладено письмового договору доручення, водночас, сама лише довіреність від 29 березня 2007 року, виходячи з її змісту, не є підтвердженням досягнення згоди щодо мети, предмета договору доручення, його істотних умов, не встановлено, що відповідача було уповноважено на створення реальних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків позивача, як довірителя та відповідно не є підтвердженням укладенням договору доручення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Дуда П. В., на рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 320/4274/16-ц (провадження № 61-25696св18), від 01 липня 2020 року у справі № 313/558/17 (провадження № 61-42545св18), від 28 вересня 2020 року у справі № 755/17383/18 (провадження № 61-13686св19), від 16 лютого 2021 року у справі № 726/2211/18 (провадження № 61-16407св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 463/1444/18 (провадження № 61-17534св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували вимоги частини третьої статті 238 ЦК України до спірних правовідносин, відповідно до якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Отже, представник завжди повинен діяти тільки в інтересах повіреного та відповідно до його вказівок, а не в своїх особистих інтересах та в користь третіх осіб інтереси яких він одночасно представляє.
Таким чином, відсутність в довіреності вимоги передати довірителеві все одержане за довіреністю не звільняє повіреного від даного обов`язку в силу імперативної норми пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України. При цьому цей обов`язок у повіреного виникає негайно в момент отримання коштів чи майна за довіреністю.
З огляду на зазначені норми є безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про те, що у змісті довіреності від 29 березня 2007 року відсутня умова щодо повернення довірителю отриманих з його банківських рахунків коштів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 серпня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Дуда П. В., на рішення Турківського районного суду Львівської області від 26 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року і витребувано із Турківського районного суду Львівської області цивільну справу № 458/413/18.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 поповнюючи свої банківські рахунки та знаючи про зміст виданої на ім`я ОСОБА_2 довіреності знав і усвідомлював про подальше розпорядження грошовими коштами, які надходили, і перебували на рахунках, які відкриті на його ім`я.
Крім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості перевіряти стан своїх банківських рахунків, здійснювати контроль, мав вільний доступ до банку в якому були відкритті такі рахунки, зазначені обставини також встановлені під час розгляду кримінальної справи № 465/4009/14-к.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 березня 2007 року громадянин Італійської Республіки ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А., уповноважив ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, розпоряджатись усіма відкритим на його ім`я рахунками у будь-якому банку на території України. Для цього надав йому право подавати від його імені заяви, одержувати будь-які суми з його рахунків (в тому числі нараховані на суму вкладу відсотки) без обмежень їх розміру, а в разі необхідності - закрити рахунок, розписуватись за нього, отримувати довідки або інші документи про наявність грошових сум, поповнювати вказані рахунки, здійснювати будь-які валютні операції, а також виконувати всі інші дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.
На підставі цієї довіреності, ОСОБА_2, як повірений, протягом 2007-2008 років зняв з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (EUR), відкритому в АТ "ОТП Банк" у м. Львові, наступні суми грошових коштів: 17 травня 2007 року 1 500,00 Євро; 18 травня 2007 року 2 300,00 Євро; 27 липня 2007 року 45,00 Євро; 06 вересня 2007 року 3 000,00 Євро; 18 вересня 2007 року 4 900,00 Євро; 08 листопада 2007 року 2 000,00 Євро; 15 листопада 2007 року 5 000,00 Євро; 19 листопада 2007 року 5 900,00 Євро, а всього разом 24 645,00 Євро, що підтверджують квитанції № № 37, 25, 35, 19, 25, 39, 22, 8.
Також, на підставі зазначеної довіреності, ОСОБА_2, як повірений, зняв з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (USD), відкритому в АТ "ОТП Банк" такі кошти: 30 березня 2007 року 6 000,00 дол. США; 02 квітня 2007 року 3 000,00 дол. США та 3 000,00 дол. США; 05 квітня 2007 року 3 000,00 дол. США; 12 квітня 2007 року 200,00 дол. США; 07 травня 2007 року 3 000,00 дол. США; 08 травня 2007 року 6 000,00 дол. США; 27 липня 2007 року 85,00 дол. США; 13 грудня 2007року 13 300,00 дол. США; 19 грудня 2007 року 10 000,00 дол. США; 30 січня 2008 року 2 500,00 дол. США, а всього 50 085,00 дол. США, що підтверджують квитанції № № 3, 26, 4, 12, 14, 10, 25, 36, 15, 35, 35.
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року та ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року, у справі № 465/4009/14-к ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 КК України, частиною другою статті 190 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів та виправдано. Провадження у справі закрито. Цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Дуда П. В., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо обґрунтованості позовних вимог
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що сторонами на час виникнення спірних правовідносин не було укладено письмового договору доручення, водночас, сама лише довіреність від 29 березня 2007 року, виходячи з її змісту, не є підтвердженням досягнення згоди щодо мети, предмета договору доручення, його істотних умов, не встановлено, що відповідача було уповноважено на створення реальних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків позивача, як довірителя та відповідно не є підтвердженням укладенням договору доручення.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції, з огляду на таке.