Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 947/7430/20
провадження № 61-13210св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Луняченка В. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Гірняк Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому просив відшкодувати матеріальну шкоди, завдану незаконним кримінальним переслідуванням, що полягає в заподіянні збитків у вигляді втраченої вигоди у розмірі 9 941 400,50 грн із-за завідомо незаконного арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року у справі № 344/4147/16-к.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував:
- незаконністю ухвали слідчого суді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року у справі № 344/4147/16-кпро накладення арешту на його майно, що встановлено як судовим рішенням апеляційної інстанції, яким скасована ця ухвала, так і постановою суду про повернення обвинувального акта з підстав відсутності у ОСОБА_1 статусу підозрюваного;
- неможливістю використання нерухомого майна, а саме: 1) складових частин нерухомого майна: розчинно-бетонний вузол, "А"; деревообробний цех, "Б"; цех металоконструкцій, "В"; склад паливо-мастильних матеріалів, "Г", прирельсова площадка, "І", загальною площею 1 066,9 кв. м, які розміщені на земельних ділянках кадастрові номери: 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/6 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; яке є власністю позивача, під час дії ухвали про накладення арешту, у тому числі укладання відносно цього майна правочинів;
- доведеністю розміру майнової шкоди завданої внаслідок неможливості отримання доходу від використання зазначеного в ухвалі слідчого судді майна під час дії ухвали про накладення арешту.
У якості правового обгунтування, позивач послався на положення статті 56 Конституції України, статті 15, 16, 22, 170, 174, 393, 623, 1166, 1167, 1169, 1170, 1171, 1173, 1176, 1187, 1192, 1193 ЦК України, статтю 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", статтю 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", пункт 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що предметом розгляду цієї справи є вимоги про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного рішення суду (ухвали про арешт нерухомого майна позивача), ухваленого у рамках кримінального провадження.
Розглядаючи питання доведеності наявної матеріальної шкоди (збитків) та її розміру, суд проаналізував правовий характер правочинів, невиконання яких у зв`язку із неможливістю їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації привело, на думку позивача, до втрати доходів, які він міг отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено відповідним арештом майна (втрачена вигода).
Пославшись на положення статей 210, 220 ЦК України, суд вказав, що договори оренди з викупом від 04 травня 2016 року № 347/2016 та від 15 жовтня 2019 року № 226/2019, які залишилися неукладеними, не породжують правових наслідків, оскільки за умови обов`язковості нотаріального посвідчення таких договорів та їх державної реєстрації, укладені у простій письмовій формі. Однак, враховуючи що предметом доведеності позовних вимог є саме факт неможливості нотаріального посвідчення даних договорів та їх державної реєстрації внаслідок обтяження цього майна ухвалою слідчого судді, суд надав оцінку цим договорам як таким, що могли бути укладені та зареєстровані за звичайних обставинах, врахував умови договорів та те, що дохід від подібного правочину власник майна має можливість отримати лише протягом дії одного договору, оскільки після виконання взаємних зобов`язань сторонами договору, орендодавець втрачає право власності на об`єкт і не може продовжувати у подальшому отримувати дохід від цього об`єкту. Тому суд першої інстанції не взяв до уваги обґрунтування позивачем втрати доходу за декількома правочинами протягом дії арешту майна.
Спростовуючи доводи позивача щодо розміру не отриманої ним (власником майна) орендної плати за користування майном, суд врахував умови договорів від 04 травня 2016 року та від 15 жовтня 2019 року, пояснення позивача про те, що новий договір оренди із викупом, укладений після того, як обтяження було знято, має умови, схожі із договором від 15 жовтня 2019 року, дійшов висновку про те, що після виконання цього договору, власник майнового комплексу (позивач) протягом трьох років отримає дохід від орендної плати, який перевищує розмір доходу, який він мав отримати за умовами договору від 04 травня 2016 року.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважає недоведеною під час розгляду справи наявність матеріальної шкоди у вигляді доходів, не отриманих у зв`язку із неможливістю укладення та неможливістю виконання договорів оренди від 2016 року та від 2019 року, а тому вважав, що у позовних вимогах в цілому повинно бути відмовлено без аналізу наявності інших складових предмету спору.
При цьому вказав, що посилання позивача на те, що неотримання ним зазначеного доходу саме в той час вплинуло на його матеріальне положення та у зв`язку із цим він не мав змоги використати гроші у той час, коли вони були вкрай необхідні, не стосується предмету розгляду наявності матеріальної шкоди, а може бути предметом доказування у справі при стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
28 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Київського районного суду м. Одеси.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
13 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неправильним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд розглянув справу за відсутності позивача, якого належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року Івано-Франківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
У січні 2023 року Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі, складовим частинами яких є: розчинно-бетонний вузол, деревообробний цех, цех металоконструкцій, склад пально-мастильних матеріалів загальної площею 1 066,9 кв. м та прирельсова площадка площею 4 200 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договорами оренди землі від 17 серпня 2015 року б/н, укладених з Городенківською міською радою Івано-Франківської області, ОСОБА_1 є орендатором земельних ділянки площею 0,42 га та площею 1,838 га.
З матеріалів судового провадження у справі № 344/4147/16к, направленого на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси, встановлено:
- 17 лютого 2015 року у Єдиному реєстрі досудового розслідування зареєстровано кримінальне провадження № 12015090150000043, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України;
- 10 березня 2015 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України;
- 05 квітня 2016 року ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області накладено арешт на: 1) складові частини нерухомого майна: розчинно-бетонний вузол, "А"; деревообробний цех, "Б"; цех металоконструкцій, "В"; склад паливо-мастильних матеріалів, "Г", прирельсова площадка, "І", загальною площею 1 066,9 кв. м, які розміщені на земельних ділянках кадастрові номери: 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/6 квартири за адресою: АДРЕСА_2 - які на праві приватної власності належать ОСОБА_1, заборонивши розпоряджатися таким майном.
Згідно з договором оренди нежитлових приміщень та об`єкта нерухомості з викупом від 04 травня 2016 року № 347/2016, укладеного у простій письмовій формі, ОСОБА_1 як орендодавець взяв на себе зобов`язання передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у строкове оплатне користування з викупом наявний у орендодавця та розміщений на земельних ділянках із кадастровими номерами 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 єдиний майновий комплекс, який складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій, складу паливно-мастильних матеріалів та прирельсової площадки за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість комплексу визначена згідно з незалежною оцінкою у розмірі 4 056 068 грн та 1 111 569 грн, та протягом трьох років орендар взяв на себе зобов`язання сплачувати орендодавцю щомісячну орендну плату у розмірі 96 021 грн (з розрахунку 90 грн за оренду одного квадратного метру нерухомого майна яке складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій і складу паливо-мастильних матеріалів та у розмірі 126 000 грн (з розрахунку 30 грн за один квадратний метр прирельсової площадки), а також податкові платежі і податок на земельні ділянки. Після закінчення строку дії договору, за умови сплати всіх платежів, згідно умов договору, орендар набуває право власності на увесь єдиний майновий комплекс - об`єкти орендованого нерухомого майна.
06 травня 2016 року сторони уклали додаткову угоду до договору № 347/2016 у зв`язку з неможливістю зареєструвати договір через внесення до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомостей про арешт майна на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року.
Листом від 16 травня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відмовився від подальшого виконання договору від 04 травня 2016 року № 347/2016 у зв`язку із наявністю арешту майнового комплексу та небажання чекати можливості реєстрації договору у відповідності до вимог закону.
15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 як орендатором у простій письмовій формі укладено договір оренди № 226/2019 нежитлових приміщень та об`єкта нерухомості з викупом, згідно з умовами якого орендодавець взяв на себе зобов`язання передати орендатору в строкове оплатне користування з викупом наявний у орендодавця та розміщений на земельних ділянках із кадастровими номерами 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 єдиний майновий комплекс, який складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій, складу паливно-мастильних матеріалів та прирельсової площадки за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість комплексу визначена згідно незалежної оцінки, у розмірі 4 056 068 грн та 1 111 569 грн, та протягом трьох років орендар взяв на себе зобов`язання сплачувати орендодавцю щомісячну орендну плату у розмірі 128 028 грн (з розрахунку 120 грн за оренду одного квадратного метру нерухомого майна, яке складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій і складу паливо-мастильних матеріалів та у розмірі 210 000 грн (з розрахунку 50 грн за один квадратний метр прирельсової площадки), а також податкові платежі і податок на земельні ділянки. Після закінчення строку дії договору, за умови сплати всіх платежів, згідно умов договору, орендар набуває право власності на весь єдиний майновий комплекс - об`єкти орендованого нерухомого майна.
Згідно копії рішення від 16 жовтня 2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у державної реєстрації договору оренди від 15 жовтня 2019 року у зв`язку із наявністю обтяження на вказане майно (арешт нерухомого майна ). Аналогічна відмова у державній реєстрації була зроблена 30 жовтня 2019 року.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2019 року у справі №342/994/16к повернуто обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України.
28 січня 2020 року приватним нотаріусом відмовив у вчиненні нотаріальних дій - посвідчення договору оренди у зв`язку із наявністю обтяжень (арешту майна).
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2020 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1, скасована ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року про накладення арешту на: 1) складові частини нерухомого майна: розчинно-бетонний вузол, "А"; деревообробний цех, "Б"; цех металоконструкцій, "В"; склад паливо-мастильних матеріалів, "Г"; прирельсова площадка, "І"; загальною площею 1 066,9 кв. м, які розміщені на земельних ділянках кадастрові номери: 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/6 квартири за адресою: АДРЕСА_2 - які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 .
У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що вимоги стосовно матеріальної шкоди не пов`язані із зміною вартості нерухомого майна, а після скасування ухвали про накладення арешту він уклав новий договір оренди із викупом з третьою особою на умовах, схожих із договором оренди від 15 жовтня 2019 року, але це до справи не відноситься, тому документів про даний договір він не надавав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, зокрема, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо суті спору
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вважали недоведеною під час розгляду справи наявність матеріальної шкоди у вигляді доходів, не отриманих у зв`язку із неможливістю укладення та неможливістю виконання договорів оренди від 2016 року та від 2019 року.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.