Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 570/5553/19
провадження № 61-20213 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Курганська Олена Вікторівна,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В.,
Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності
на домоволодіння, свідоцтва про право на спадщину за законом, договору дарування, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та витребування майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він постійно проживав
у житловому будинку АДРЕСА_1 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_4, він та його мати - ОСОБА_3, 22 червня
2007 року отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме
по 1/2 частині зазначеного житлового будинку. У свідоцтві вказано,
що право власності на будинок належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння, виданого виконавчим комітетом Рівненської районної ради народних депутатів Рівненської області від 30 листопада 1987 року (далі - свідоцтво про право особистої власності від 30 листопада 1987 року).
Влітку 2018 року він дізнався, що ОСОБА_3 подарувала належну
їй 1/2 частину будинку його брату - ОСОБА_2, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 24 жовтня 2012 року № 1007.
Разом із цим, він продовжував утримувати будинок, брат участі
в утриманні будинку не брав і не проживав у ньому.
Крім того, у подальшому, ОСОБА_3 без його відома приватизувала частину земельної ділянки, на якій розташовані приміщення будинку, якими він користується, що стало предметом судового спору у справі
№ 570/4030/18.
Згідно з архівного витягу архівного відділу Рівненського району Рівненської області від 03 червня 2019 року № 354/04-01 йому стало відомо про те,
що свідоцтво про право особистої власності від 30 листопада 1987 року було видане ОСОБА_4 відповідно до рішення виконавчого комітету Рівненської районної ради народних депутатів Рівненської області
від 11 листопада 1987 року № 339 (далі - рішення виконавчого комітету районної ради від 11 листопада 1987 року № 339).
Разом із цим, згідно з інформацією погосподарської книги по селу Малий Олексин за 1974-1976 роки 1/2 частина спірного житлового будинку належала його бабі - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
24 жовтня 1969 року вона залишила заповіт, яким усе належне їй майно заповіла на його користь. Проте, про вказаний факт він дізнався лише
07 листопада 2019 року. З віднайденого листа виконавчого комітету Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області
(далі - Шпанівська сільська рада) від 08 серпня 1978 року № 626 він дізнався, що своєчасно прийняв спадщину після смерті своєї баби.
Вважав, що батьки приховали від нього зазначену інформацію, свідоцтво про спадщину на його ім`я не отримували.
Посилаючись на відповідні положення ЦК Української РСР, зазначав,
що на час прийняття рішення виконавчого комітету районної ради
від 11 листопада 1987 року № 339, на підставі якого його батько став власником спірного будинку, 1/2 частина спірного житлового будинку належала його батьку, а інша 1/2 частина - йому, так як він фактично прийняв спадщину після смерті баби. Тому вважав частково недійсними рішення виконавчого комітету районної ради від 11 листопада 1987 року
№ 339 та свідоцтво про право особистої власності від 30 листопада
1987 року щодо 1/2 частини.
Позивач уважав частково недійсними свідоцтво про право на спадщину
за законом від 22 червня 2007 року № 2-441, видане державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори (далі - державний нотаріус) Дацюк С. Г. йому та матері після смерті батька, по 1/2 частині кожному (далі - свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 червня 2007 року № 2-441), у розмірі часток по 1/4 кожному на спірний житловий будинок, а також договір дарування 1/2 частини спірного житлового будинку, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 24 жовтня 2012 року № 1007, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус)
Самсонюком Ф. П. (далі - договір дарування від 24 жовтня 2012 року
№ 1007), у розмірі 1/4 частини.
Посилаючись на відповідні норми ЦК України, вказував, що належним способом захисту його порушених прав буде як визнання частково недійсними указаних документів, так і визнання за ним права власності
на 1/2 частину спірного житлового будинку та витребування 1/4 частини спірного будинку у ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати частково недійсними та скасувати рішення виконавчого комітету районної ради від 11 листопада 1987 року № 339 у частині видачі свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_4 з розміром долі - 1,
у частині 1/2 частки, а також свідоцтво про право особистої власності
від 30 листопада 1987 року;
- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 червня 2007 року № 2-441 після смерті ОСОБА_4, померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1, видане йому та ОСОБА_3, по 1/2 частині кожному, у розмірі часток по 1/4 частині кожному на спірний житловий будинок;
- визнати частково недійсним договір дарування від 24 жовтня 2012 року
№ 1007, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Самсонюком Ф. П., у розмірі частки 1/4 частини;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку з надвірними будівлями у порядку спадкування за заповітом після смерті баби - ОСОБА_6 ;
- витребувати у ОСОБА_2 на його користь 1/4 частину цього житлового будинку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року у складі судді Штогуна О. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення виконавчого комітету районної ради від 11 листопада 1987 року № 339 й видане на його підставі свідоцтво про право особистої власності від 30 листопада
1987 року, а також свідоцтво про право на спадщину за законом
від 22 червня 2007 року № 2-441 порушують право позивача, як власника 1/2 частини спірного будинку, який він фактично прийняв у спадщину після смерті баби - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом із цим, районний суд зробив висновок про те, що позивач за захистом свого порушеного права звернувся після спливу позовної давності,
про застосування якої заявлено відповідачами у відзиві на позов.
Позивачем долучено до позовної заяви копію довідки від 08 серпня
1978 року № 626 та копію дубліката заповіту ОСОБА_6, виданого
26 грудня 1978 року виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради, оригінали яких нібито знайдені ним у 2019 році.
З урахуванням положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня
1976 року № 1/5 (далі - Інструкція), суд першої інстанції вказав, що службові особи виконавчого комітету Шпанівської сільської ради відповідну довідку
та дублікат заповіту не могли видати іншій особі, окрім спадкоємця,
щодо якого вчинялася вказана нотаріальна дія, тобто ОСОБА_1,
який на момент видачі дубліката заповіту, 26 грудня 1978 року,
був повнолітнім. Тому позивачу було відомо про існування заповіту,
він не надав суду доказів, які б могли підтвердити ту обставину, що довідка від 08 серпня 1978 року № 626 та дублікат заповіту від 26 грудня 1978 року отримані у виконавчому комітеті Шпанівської сільської ради не ним,
а іншою особою. На момент отримання дубліката заповіту 26 грудня
1978 року він знав, що є спадкоємцем майна своєї баби - ОСОБА_6,
та успадкував належну їй 1/2 частину вищевказаного житлового будинку.
Крім того, ОСОБА_1 22 червня 2007 року у заяві до Рівненської районної державної нотаріальної контори вказав, що спірний житловий будинок належить його покійному батьку - ОСОБА_4, а тому саме з цього часу позивач повинен був усвідомлювати, що його право власності
на 1/2 частину вказаного будинку порушене, він міг дізнатися ким та коли воно порушене. Указана дата є початком перебігу строку позовної давності для позовних вимог ОСОБА_1 . До дня звернення з позовною заявою до суду - листопад 2019 року, пройшло більше трьох років. Причини пропуску такого строку, на які посилався позивач, судом поважними
не визнані.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, прийнятою у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано частково недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету районної ради від 11 листопада 1987 року у частині видачі свідоцтва ОСОБА_4 з розміром долі - 1, у частині 1/2 частки та свідоцтво
про право особистої власності від 30 листопада 1987 року, видане
ОСОБА_4 .
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 червня 2007 року № 2-441 після смерті ОСОБА_4, померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1, видане ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожному, у розмірі часток по 1/4 частині кожному на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнано частково недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений
24 жовтня 2012 року № 1007, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Самсонюком Ф. П., у розмірі частки - 1/4.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування
за заповітом після смерті ОСОБА_6 та витребувано 1/4 частину цього житлового будинку у ОСОБА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки районного суду про те, що довідку та дублікат заповіту виконавчий
комітет Шпанівської сільської ради не міг видати нікому іншому,
крім ОСОБА_1, який на час видачі дубліката заповіту уже був повнолітнім, а тому в його інтересах уже не могли діяти його батьки
як законні представники є помилковими.
У журналі реєстрації нотаріальних дій за 1977-1979 роки Шпанівської сільської ради відсутній будь-який підпис одержувача в графі "Розписка
в одержанні документа" з приводу видачі дубліката заповіту ОСОБА_6 . Тому відсутні підстави для висновку про обізнаність позивача щодо існування заповіту ще у 1978 році.
Оскільки позивач не знав про існування заповіту, складеного ОСОБА_6 на його користь, помилковими є висновки районного суду про те,
що при зверненні 22 червня 2007 року до Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_1 зазначав про факт належності усього спірного житлового будинку його батькові - ОСОБА_4, і саме з цього моменту він повинен був усвідомлювати, що його право на успадковану
1/2 частину цього будинку є порушеним, а тому з 22 червня 2007 року розпочався перебіг позовної давності.
Апеляційний суд зазначив, що відповідачами не спростовано доводи позивача про те, що лише 07 листопада 2019 року, отримавши дублікат заповіту, він був обізнаний з його існуванням. Тому з наступного дня після цієї дати, розпочався перебіг позовної давності. Позов пред`явлено
28 листопада 2019 року, тобто у межах позовної давності.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, застосував відповідні положення ЦК Української РСР, у тому числі норми,
що регулюють питання позовної давності, а також виходив із того,
що справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 28 грудня
2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Курганської О. В., задоволено. Здійснено перерозподіл судових витрат у справі. Стягнуто
з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 2 452,80 грн судового збору з кожного.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішеннязаявник зазначає
те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, апеляційний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу,
що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 22 грудня 2021 року визнано наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_2
на судове рішення апеляційного суду залишено без руху та надано строк
на усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року клопотання
ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншому учаснику справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2022 року відмовлено
у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів
від 16 травня 2022 року справу передано судді-доповідачеві
Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,
Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року з підстав, передбачених пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі для вирішення заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2021 року у справі № 570/5553/19 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року з підстав, передбачених пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
У зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній
з вагітністю та пологами, на підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року № 851/0/226-23 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії:
Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Хопта С. Ф.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Курганської О. В., про поновлення касаційного провадження задоволено. Касаційне провадження у справі поновлено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки не можуть розглядатися у спрощеному позовному провадженні справи у спорах про спадкування. Позивачем не залучено до участі у справі орган місцевого самоврядування, рішення якого та видані документи він просив визнати недійсними. При цьому позивач не довів, що йому вчинялися перешкоди в отриманні спадщини, у тому числі, за заповітом ОСОБА_6, він не отримав відмову нотаріуса в отриманні спадщини,
а в матеріалах справи відсутні допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог.
Крім того, 22 червня 2007 року позивач отримав свідоцтво про право
на спадщину на 1/2 частину спірного житлового будинку після смерті
батька - ОСОБА_4, яке фактично почав оспорювати у 2019 році, тобто пропустив позовну давність, що й стало підставою для відмови
у задоволенні його позову у суді першої інстанції.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника
ОСОБА_1 - адвоката Курганської О. В., в якому вказується, що судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У квітні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу (заперечення)
від ОСОБА_2, в якій вказується про необґрунтованість поданого представником позивача відзиву.
Фактичні обставини справи
24 жовтня 1969 року ОСОБА_6 склала заповіт, який посвідчено виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради та зареєстровано в книзі для запису нотаріальних дій під № 46, що підтверджується копією дубліката заповіту, виданого 26 грудня 1978 року, та копією дубліката заповіту, виданого 31 жовтня 2019 року (а. с. 22, 23, т. 1).
За змістом указаного заповіту ОСОБА_6 заповіла все своє майно ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого повторно Рівненським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану 06 червня 2019 року (а. с. 10, т. 1).
На день смерті ОСОБА_6 на праві приватної власності належала
1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями за адресою:
АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частина вказаного будинку належала ОСОБА_4, який мав склад сім`ї: ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - сини. Вказане підтверджується: копіями архівних довідок від 15 квітня
2019 року № 260/04-01, № 259/04-01, витягом із погосподарської книги
за 1974-1976 роки (а. с. 8, 9, 114-118, т. 1).
Відповідно до копії довідки № 626, виданої ОСОБА_1 08 серпня
1978 року виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради для подання
в нотаріальну контору, він своєчасно прийняв спадкове майно померлої ОСОБА_6, яке складається з 1/2 частини спірного житлового будинку, оскільки проживає у вказаному будинку та сплачує нараховані платежі
(а. с. 21, т. 1).
ОСОБА_1, будучи спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини не звертався, свідоцтво про право на спадщину
не отримав.
11 листопада 1987 року рішенням виконавчого комітету районної ради
№ 339 видано ОСОБА_4 свідоцтво про право особистої власності
на належний йому житловий будинок у
АДРЕСА_1
у розмірі долі - 1, тобто на весь будинок, у тому числі на 1/2 частину будинку, яка належала його сину - ОСОБА_1, як спадкоємцю майна ОСОБА_6, що підтверджено архівним витягом від 03 червня 2019 року № 354/04-01 (а. с. 12, т. 1).
30 листопада 1987 року виконавчим комітетом районної ради ОСОБА_4 видано свідоцтво про право особистої власності на ціле домоволодіння
у АДРЕСА_1 (а. с. 14, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 12 березня 1999 року Шпанівською сільською радою (а. с. 11, т. 1).
На момент смерті ОСОБА_4, відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 30 листопада 1987 року, йому на праві приватної власності належав спірний будинок.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого Шпанівською сільською радою 02 січня 1961 року, ОСОБА_1
є сином ОСОБА_4 (а. с. 94 зворот, т. 1).
ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4, виданого Шпанівською сільською радою 04 лютого 1959 року (а. с. 95, т. 1).
22 червня 2007 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 звернулися до Рівненської районної державної нотаріальної контори із заявами (а. с. 93, т. 1), в яких повідомили про те, що спадкодавцю ОСОБА_4 на день смерті на праві приватної власності належав цілий спірний будинок, надали відповідне свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння
від 30 листопада 1987 року й просили видати їм свідоцтво про право
на спадщину за законом.
22 червня 2007 року державним нотаріусом Дацюк С. Г. видано
ОСОБА_3, ОСОБА_1, як спадкоємцям за законом після смерті ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок із надвірними будівлями з рівними долями,
по 1/2 частині кожному (а. с. 20, 99, т. 1).
24 жовтня 2012 року ОСОБА_3 подарувала належну їй 1/2 частину спірного житлового будинку з надвірними будівлями ОСОБА_2
на підставі договору дарування, посвідченого 24 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Самсонюком Ф. П. (а. с. 161-162, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
Щодо порушеного права позивача
Щодо позовної давності
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши
фактичні обставини спору щодо порушення цивільних прав позивача, застосувавши відповідні норми ЦК Української РСР, зробили висновок
про те, що права позивача порушені й вони підлягали судовому захисту.
Разом із цим, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини спору, надавши правову оцінку доказам, які знаходяться у матеріалах справи, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності, про що заявлено відповідачами, не знайшовши поважними причини для поновлення позовної давності.
Суд апеляційної інстанції зробив протилежні висновки щодо застосування позовної давності, зазначивши, що позовна давність не пропущена,
так як про своє порушене право позивач довідався у листопаді 2019 року,
а з позовом звернувся 28 листопада 2019 року.
Суди попередніх інстанцій вірно застосували до спірних правовідносин норми ЦК Української РСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно з частиною першою статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 548 ЦК Української РСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані
до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі
за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553,
555 цього Кодексу).
Згідно з частинами першою, другою статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві
як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
Главою 5 ЦК Української РСР було регламентовано питання позовної давності.
Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71
ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає
з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення
і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 80 ЦК Української РСР).
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено,
що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Питання позовної давності регламентовано також Главою 19 ЦК України.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.