Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 127/28780/21
провадження № 61-633 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник ОСОБА_2 - адвокат Скржешевський Максим Станіславович,
треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмила Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Скржешевського Максима Станіславовича, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Гуменюка К. П. від 25 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б. від 06 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В., приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В., про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у шлюбі зі ОСОБА_3, який 06 травня 2016 року за рішенням суду розірвано.
Вказував, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 06 грудня 2018 року, яке залишено без змін після апеляційного та касаційного перегляду, поділено майно подружжя, а саме земельну ділянку, загальною площею 0,0393 га та садовий будинок, розташовані за адресою:
АДРЕСА_1, у натурі з виділенням окремих приміщень та розміру земельної ділянки (справа № 127/14517/16-ц).
Позивач вказував, що 31 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до своєї дочки - ОСОБА_3 про стягнення неіснуючого боргу за договором позики, який рішенням Вінницького міського суду
від 05 вересня 2017 року задоволено, рішення суду набрало законної сили (справа № 127/18601/16-ц).
Позивач посилався на те, що після перегляду Верховним Судом справи
№ 127/14517/16-ц він звернувся до державного реєстратора для реєстрації виділеного йому рішенням суду нерухомого майна, проте дізнався, що право власності на все нерухоме майно, яке виділено йому рішенням суду, зареєстровано 28 грудня 2019 року за матір`ю ОСОБА_3 -
ОСОБА_2, а тому здійснити реєстрацію свого нерухомого майна він не може.
Позивач зазначав, що, з`ясовуючи обставини реєстрації нерухомого майна, виділеного йому рішенням суду, за ОСОБА_2, дізнався, що його нерухоме майно, а саме частина земельної ділянки та частина садового будинку передані приватним виконавцем стягувачу ОСОБА_2 на виконання рішення суду від 05 вересня 2017 року (справа № 127/18601/16-ц), як нерухоме майно, належне боржнику - ОСОБА_3, хоча воно належало йому. Постановою приватного виконавця від 09 грудня 2019 року будинок та земельна ділянка, половина яких належить йому за судовим рішенням, передано стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу
ОСОБА_3 та складено Акт про передачу майна стягувачу.
Діючи недобросовісно при виконанні вказаного судового рішення,
ОСОБА_2 та її донька, його колишня дружина - ОСОБА_3, не повідомили приватного виконавця про те, що половина земельної ділянки та половина садового будинку не належать боржнику - ОСОБА_3, а належать йому на підставі рішення суду від 06 грудня 2018 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд витребувати від
ОСОБА_2 на його користь належне йому нерухоме майно згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня
2018 року (справа № 127/14517/16-ц), а саме земельну ділянку, розміром 0,0162 га (кадастровий номер 0510137000:03:064:0406), розташовану за адресою АДРЕСА_1, та садовий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1, з господарськими спорудами: гараж-1, кімнату 1-2, частину проходу 1-5 (1/2), кімнату 1-6, кімнату 1-7, туалет 1-8, вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), які зареєстровані за ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня
2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 06 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належне йому нерухоме майно згідно із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року (справа № 127/14517/16-ц), а саме земельну ділянку розміром 0,0162 га (кадастровий номер 0510137000:03:064:0406), розташовану за адресою АДРЕСА_1, та садовий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1, з господарськими спорудами: гараж-1, кімнату 1-2, частину проходу 1-5 (1/2), кімнату 1-6, кімнату 1-7, туалет 1-8, вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), які зареєстровані за ОСОБА_2 .
Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем доведено, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем майна, оскільки їй достовірно було відомо, що половина спірного будинку та земельної ділянки відповідно до рішення суду належить ОСОБА_1 . Будучи стягувачем у виконавчому провадженні, вона, а також ОСОБА_3, як боржник, умисно не повідомили про це приватного виконавця. З урахуванням наведеного можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором,
з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Апеляційний суд зазначив, що Верховний Суд у постанові від 21 червня
2018 року у справі № 703/5364/15-ц (провадження № 61-4812св18) вказав, що, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно не може бути витребуване на підставі частини другої статті 388 ЦК України, оскільки не було примусово продане з торгів на виконання рішення суду, так як не було реалізоване, а на підставі заяви ОСОБА_2, яка не була учасником торгів, на підставі постанови приватного виконавця залишила майно за собою у рахунок погашення боргу.
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Іващука В. А., про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2022 року задоволено. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі
15 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Скржешевський М. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішенняскасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Додаткове рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в апеляційному порядку, тому не переглядається Верховним Судом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 127/28780/21 із Вінницького міського суду Вінницької області, зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Скржешевського М. С., про розгляд справи за його участю відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження
№ 14-21 цс 22)
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі, так як усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката
Скржешевського М. С., мотивована тим, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 295/3225/17 щодо питання застосування частини другої статті 388 ЦК України.
Суди належним чином не встановили факту добросовісності чи недобросовісності ОСОБА_2, як набувача нерухомого майна, матеріали справи не містять доказів обізнаності ОСОБА_2 про належність ОСОБА_1 на праві власності спірного майна, яке поділене за рішенням суду, вона не була стороною у цій справі, судове рішення не отримувала, тому неповідомлення приватного виконавця про факт поділу спірного майна за рішенням суду було з причин необізнаності про такий поділ, а не з мотивів умисного приховування цих обставин.
Крім того, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України у правовідносинах, що стосуються примусової реалізації майна боржника в порядку виконання судових рішень не через електронні торги, а через процедуру передачі державним (приватним) виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних (електронних) торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення боргу в порядку, передбаченому частинами восьмою та дев`ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, судові рішення ухвалені з дотриманням норм права та відповідно до встановлених обставин у справі. При цьому вказує, що посилання в касаційній скарзі на неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня
2019 року у справі № 367/2022/15-ц, є помилковим, так як стосується обставин справи, які не є подібними до фактичних обставин у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня
2018 року, яке набрало законної сили, було предметом апеляційного й касаційного перегляду, поділено майно подружжя, а саме земельну ділянку, загальною площею 0,0393 га та садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, згідно 3-го варіанту розподілу, який міститься у додатках № 14, 15, 18 висновку експерта. Виділено в натурі ОСОБА_1 гараж-1, кімнату 1-2, частину проходу 1-5 (1/2), кімнату 1-6, кімнату 1-7, туалет 1-8, вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), земельну ділянку розміром 0,0162 позначену на плані жовтим кольором; виділено ОСОБА_3 коридор 1-1, кухню 1-3, санвузол 1-4, частину ходу 1-5 (1/2), гардеробну 1-9, кімнату 1-10, кімнату 1-11, ганок, погріб "п/А", вхід в погріб "п/в", вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), земельну ділянку розміром 0,0162 га позначену на плані-схемі синім кольором. Обов`язок по виконанню робіт влаштування перегородки проходу 1-5 та закладення прорізу між кімнатами 1-1 і 1-2 покладено на ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 707,50 грн грошової компенсації за відступ від рівності часток (справа № 127/14517/16-ц) (т. 1, а. с. 18-26).
ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2, крім того, остання була допитана у якості свідка при розгляді справи про поділ майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується вказаним вище рішенням районного суду (т. 1, а. с. 19 зворотній бік).
ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 35 000 дол. США за договором позики від 10 жовтня 2012 року.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня
2017 року, у справі № 127/18601/16-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 жовтня 2012 року на загальну суму 1 409 524,34 грн. У даній справі ОСОБА_1, як третьою особою з самостійними вимогами було заявлено позов про визнання цього договору недійсним. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1, крім іншого, вказував на те, що договір позики укладався з метою обтяження спільного майна подружжя (т. 1, а. с. 37-39).
ОСОБА_2 звернулася до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. із заявою про прийняття до примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2017 року у справі
№ 127/18601/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в сумі 1 409 524,34 грн (т.1, а. с. 179).
Приватним виконавцем постановою відкрито виконавче провадження, у ході виконання якого виявлено майно боржника ( ОСОБА_3 ), а саме: житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 29 листопада 2018 року приватним виконавцем проведено опис та арешт зазначеного нерухомого майна. 09 липня 2019 року складено та подано до ВФ ДП "СЕТАМ" заявка на реалізацію арештованого майна. 02 жовтня 2019 року треті торги з реалізації майна боржника
ОСОБА_3 (лота № 374474) не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (протокол № 434782 від 02 жовтня 2019 року). 09 грудня
2019 року на підставі повідомлення стягувача ОСОБА_2 про бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника, на підставі поданої нею заяви від 04 грудня 2019 року приватним виконавцем Турським О. В. винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складено відповідний акт (т. 1, а. с. 178-192, 220-266).
Відповідно до акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. 28 грудня 2019 року видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 3554, яким посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності садовий будинок, загальною площею 147 кв. м
з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка, загальною площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1
(т. 1, а. с. 170-175).
28 грудня 2019 року приватним нотаріусом внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на садовий будинок та земельну ділянку в
АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 12-17).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
заявник посилається на таке: судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права
у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката
Скржешевського М. С.,задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.