ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 915/187/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників:
позивача: Дрібко Г. В. (в режимі відеоконференції),
відповідача-1: не з`явився,
відповідача-2: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Миколаївської міської ради
на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023
та рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021
у справі № 915/187/21
за позовом Миколаївської міської ради
до: 1) Миколаївського учбово - виробничого підприємства Українського товариства глухих; 2) Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих"
про зобов`язання передати у власність територіальної громади гуртожиток,
В С Т А Н О В И В:
Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих (далі - Миколаївське УВП УТОГ) та Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих" (далі - ВГОІ "УТОГ") про зобов`язання Миколаївське УВП УТОГ передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожиток за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, буд. 37 (далі - спірний гуртожиток).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівля спірного гуртожитку перебуває на балансі Миколаївського УВП УТОГ, засновник якого є ВГОІ "УТОГ", що підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.03.2007. З 01.01.2009 набрав чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", норми якого передбачають передачу гуртожитків як цілісних майнових комплексів у власність територіальних громад і така передача здійснюється за рішення власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду. На виконання вимог цього Закону, рішенням Миколаївської міської ради від 04.03.2010 № 44/23 затверджена Програма передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки, відповідно до якої спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, які підлягають передачі до комунальної власності. Однак відповідачі відмовилися передати будівлю спірного гуртожитку у комунальну власність міста, чим позбавили його мешканців права на приватизацію займаних ними кімнат в гуртожитку відповідно до положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 (суддя - М. В. Мавродієва) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не доведено, що будівництво спірного гуртожитку здійснювалося державним чи комунальним підприємством за державні кошти або подальше його включення до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на спірний гуртожиток, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (колегія судів у складі: Л. В. Поліщук - головуючий, судді К. В. Богатир, С. В. Таран) скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021, позов задоволено, зобов`язано Миколаївське УВП УТОГ передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожиток за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, буд. 37. В задоволенні позову до ВГОІ "УТОГ" відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки ВГОІ "УТОГ" створено державою, спірний гуртожиток за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, буд. 37 побудований за загальнодержавні кошти та переданий на баланс Миколаївського УВП УТОГ, що не спростовано відповідачами (наданими відповідачами доказами не підтверджується, що спірний гуртожиток було збудовано приватним або колективним власником за власні або залучені кошти), визнав помилковим висновок суду першої інстанції про непоширення дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на спірний гуртожиток.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2022 скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у частині позовних вимог до Миколаївського УВП УТОГ, а справу в цій частині вирішення спору направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
За результатом нового розгляду справи, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 (колегія судів у складі: О. Ю. Аленіна - головуючий, С. І. Колоколова, І. Г. Філінюка) рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 залишено без змін як таке, що прийняте відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.02.1965 виконавчий комітет Миколаївської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення № 162 про відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га Миколаївському УВП УТОГ для будівництва п`ятиповерхового гуртожитку на 286 осіб на вул. Чайковського у м. Миколаєві (п. 1 вказаного рішення); зобов`язав забудовника надати на погодження технічній раді облвідділу у справах будівництва та архітектури проект прив`язки гуртожитку; здати геодезичну зйомку ділянки зі всіма підземними комунікаціями головному архітектору міста; укласти договір на забудову ділянки з міськкомунгоспом (п. 2 вказаного рішення); доручив головному архітектору міста відвести ділянку в натурі та видати архітектурно-планувальне завдання (п. 3 вказаного рішення); доручив Миколаївському міжміськбюро технічної інвентаризації оформити реєстрацію ділянки (п. 4 вказаного рішення (а. с. 131, т. 1).
04.03.1965 відведено земельну ділянку умовною площею 0,21 га під будівництво гуртожитку учбово-виробничого підприємства глухих на вул. Чайковського, кут вул. Носенко, про що геодезистом технічного бюро облвідділу у справах будівництва та архітектури і представником учбово-виробничого підприємства глухих складено відповідний акт відводу земельної ділянки, затверджений головним архітектором міста (а. с. 132, т. 1).
З архітектурно-планувального завдання від 04.03.1965, виданого головним архітектором м. Миколаєва на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 24.02.1965 № 162, вбачається, що замовником будівництва гуртожитку є Миколаївське УВП УТОГ (а. с. 133- 134, т. 1).
Актом державної комісії прийнято в експлуатацію гуртожиток на 112 місць та 20 квартир Миколаївського УВП УТОГ на вул. Носенко, 37 (наразі - вул. Південна, 37 (а. с. 136 - 139, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 30.05.1968 № 792 затверджено акт державної комісії з прийняття в експлуатацію гуртожитку на 112 осіб з 20 вбудованими квартирами на вул. Носенко, 37 (п. 1 рішення); будівлю гуртожитку передано на баланс Миколаївського УВП УТОГ (а. с. 135, т. 1).
Згідно з рішенням виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 26.11.1993 № 592 визнано цей гуртожиток житловими будинками для тимчасового мешкання малих сімей.
30.08.2001 Миколаївському УВП УТОГ видано державний акт на право постійного користування землею, відповідно до якого на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 23.05.2001 № 30/16 у постійне користування Миколаївського УВП УТОГ надано земельну ділянку площею 0,1420 га для обслуговування гуртожитку на вул. Південній, 37, кадастровий номер 4810136900:01:003:0016 (а. с. 141- 142, т. 1).
29.05.2001 Миколаївська міська рада, розглянувши звернення Миколаївського УВП УТОГ про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитку, прийняла рішення № 30/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності", відповідно до п. 6 якого надала згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ (а. с. 15 - 17, т. 1).
21.07.2005 Миколаївська міська рада, розглянувши звернення Миколаївського УВП УТОГ про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва першого під`їзду гуртожитку за адресою: вул. Південна, 37 та об`єктів комунального призначення, які їх обслуговують, прийняла рішення № 22/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної та іншої власності". Відповідно до п. 5 якого надала згоду на прийняття до комунальної власності першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37, та об`єктів комунального призначення, які його обслуговують та знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ (а. с. 18-19. т. 1).
04.03.2010, на виконання вимог Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.01.2010 № 83р "Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2010-2014 роки", Миколаївська міська рада прийняла рішення № 44/23, яким затвердила програму передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки, до якої згодом внесла зміни згідно з рішення від 11.10.2012 № 21/26, а саме: продовжила строк дії програми до 2015 року; а додатки № 2, № 3 до програми було викладено в новій редакції. Відповідно до цієї програми спірний гуртожиток (вул. Південна, 37, 1968 року) включено до переліку гуртожитків, які підлягають передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва (а. с. 21-27. т. 1).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами було здійснено листування щодо передачі до комунальної власності гуртожитку на вул. Південній, 37, а саме:
- листом від 14.03.2019 № КО-2204-1/інг-О Миколаївська міська рада звернулася до ВГОІ "УТОГ" з проханням розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитку на вул. Південній, 37 та надати відповідний пакет документів для підготовки акта приймання-передачі (а. с. 34-35, т. 1);
- у відповідь на лист позивача, ВГОІ "УТОГ" листом від 16.05.2019 № 07-02/71 повідомило, що відповідне питання буде винесено на розгляд чергового V пленуму Центрального правління ВГОІ "УТОГ", який відбудеться 21-22.05.2019 (а. с. 36, т. 1);
- листом від 29.05.2020 № КО-2204-1/інг-О Миколаївська міська рада звернулася до ВГОІ "УТОГ" з проханням надати витяг з протоколу пленуму Центрального правління ВГОІ "УТОГ" з розгляду питання передачі до комунальної власності м. Миколаєва гуртожитку на вул. Південній, 37 (а. с. 37, т. 1);
- листом від 25.06.2020 № 07-02/130 ВГОІ "УТОГ" повідомило Миколаївську міську раду, що на V пленумом Центрального правління ВГОІ "УТОГ" прийнято рішення про те, що гуртожитки, які перебувають у господарському віданні та на балансі підприємств чи регіональних організацій УТОГ, не підлягають приватизації та передачі у власність місцевим територіальним громадам (а. с. 38, т. 1).
Оскільки відповідач відмовився здійснити передачу гуртожитку, позивач звернувся із цим позовом до суду, в задоволенні якого господарськими судами було відмовлено з огляду на непоширення на спірний гуртожиток дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 08.12.2021 та постановою суду апеляційної інстанції від 27.04.2023, Миколаївська міська рада звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 4 ст. 1, п. 2 ст. 1-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у подібних правовідносинах, зокрема, щодо встановлення джерела коштів у приватних та колективних власників до 1991 року (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
У касаційній скарзі, зазначаючи п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, стверджує, що судом апеляційної інстанції прийнято судове рішення без урахування висновків щодо застосування норм права - ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 47 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у подібних правовідносин, викладених у постановах від 13.05.2019 у справі № 924/166/18, від 29.07.2019 у справі № 927/224/18, від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 07.07.2020 у справі № 927/513/19, від 26.08.2021 у справі № 927/862/20, що також свідчить про порушення судами попередніх інстанцій принципу правової визначеності.
За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору помилково не було взято до уваги рішення Ленінського суду м. Миколаєва від 19.06.2020 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22.09.2020 у справі № 489/5400/19, якими встановлено факти, які мають істотне значення при розгляді цього спору та не підлягають доведенню, що свідчить про порушення судами ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Миколаївська міська рада у касаційній скарзі стверджує і про таке:
- рішення Миколаївської міської ради від 04.03.2010 № 44/23, яким затверджена Програма передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва на 2010- 2014 роки, відповідно до якої спірний гуртожиток було включено до переліків гуртожитків, які підлягають передачі до комунальної власності, не оскаржувалось і є чинним;
- наявними у матеріалах справи документами підтверджується будівництво, введення в експлуатацію та взяття на баланс спірного гуртожитку, а не те, що він збудований за кошти відповідача;
- статус, вид юридичної особи не впливає на те, за які кошти було збудовано спірний гуртожиток;
- безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на спірний гуртожиток, оскільки судами попередніх інстанцій не досліджувались докази, які підтверджують джерело фінансування будівництва спірного гуртожитку.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 12.07.2023.
14.07.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Миколаївського УВП УТОГ надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 11.07.2023, в якому останнє просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з підстав зазначених у цьому відзиві. Зокрема, зазначало, що Конституційним Судом України (рішення від 20.10.2021 у справі № 3-181/2020 (440/20) визнано таким, що не відповідає Основному Закону пп. б п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який передбачав можливість передачі у власність територіальної громади без згоди власника гуртожиток за рішенням суду; вказане свідчить про те, що позивач фактично просить задовольнити позов на підставі правової норми, яка є неконституційною, що є недопустимим. Посилається на те, що норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не застосовуються до гуртожитків, побудованих або придбаних за радянські часи (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, які включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, зокрема тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Зазначає, що спірний гуртожиток побудований на замовлення Миколаївського УВП УТОГ і введений в експлуатацію в 1968 році, весь час перебував і перебуває на його балансі, не є власністю територіальної громади і ніколи не був включений до статутних капіталів організації, створених у процесі приватизації чи корпоратизації колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій).
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
У касаційній скарзі позивач посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 4 ст. 1, п. 2 ст. 1-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у подібних правовідносинах, зокрема, щодо встановлення джерела коштів у приватних та колективних власників до 1991 року.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження необхідно зазначити таке.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема п. 3 абз. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, таку подібність необхідно оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.
Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
При дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб`єктним та об`єктним. При застосуванні цих критеріїв необхідно виходити з такого.
Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.
Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 908/1295/22).
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.
Указані норми Конституції України, Конвенції та ЦК України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності перебачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).
Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону регулює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1, 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" встановлено, що сфера дії цього Закону поширюється, серед іншого, на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу; на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).
Натомість дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").
Статтею 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яка визначає засади забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків, визначено, що забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом;3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.