ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/110/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
прокурора: Керничного Н. І.,
позивача: Друцька О. Г.,
відповідача: Тарана О.В.,
третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: не з`явились,
третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури, Київської міської ради
на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023
у справі № 910/110/21
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговуванням житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1,
про витребування майна,
В С Т А Н О В И В:
Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (далі - ПрАТ "Оболонь") про витребування нежитлових приміщень загальною площею 261, 9 кв. м в будівлі літера "А" за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63 у м. Києві, які входять до нежитлових приміщень, які зареєстровані на праві власності за ПрАТ "Оболонь" як нежитлові приміщення загальною площею 298, 5 кв. м на вул. Богдана Хмельницького, 63 у Шевченківському районі м. Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 (суддя - Селівон А.М.) позовні вимоги задоволено. Витребувано від ПрАТ "Оболонь" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв. м в будівлі літера "А" на вул. Богдана Хмельницького, 63, які входять до нежитлових приміщень, які зареєстровані на праві власності за ПрАТ "Оболонь" як нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853031580000).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 (колегія суддів у складі: головуючий - Б. М. Грек, Л. Л. Гарник, Б. М. Поляков) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.03.2023 вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін.
ПрАТ "Оболонь" звернулося до апеляційного господарського суду із заявою про стягнення з Київської міської ради 215 844, 49 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи № 910/110/21 у суді першої та апеляційної інстанцій, до якої долучило докази їх понесення (а. с. 1-8, т. 5).
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 (колегія суддів у складі: головуючий - Б. М. Грек, Л. Л. Гарник, Б. М. Поляков) заяву ПрАТ "Оболонь" задоволено частково. Стягнуто з Київської міської ради на користь ПрАТ "Оболонь" 33 248, 76 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційний господарський суд відмовив у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у суді першої інстанції, через не дотримання ним вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України - до ухвалення рішення у цій справі не звертався до суду із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не надав відповідних доказів їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (в цій частині додаткова постанова суду апеляційної інстанції ніким не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається відповідно до вимог ст. 300 ГПК України).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, врахувавши клопотання позивача і прокурора, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 33 248, 76 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у апеляційному господарському суді. Дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у цій сумі є документально доведені, співмірні з наданими відповідачу послугами у апеляційному господарському суді, відповідають критерію "реальності та необхідності".
Не погоджуючись із указаною додатковою постановою, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ПрАТ "Оболонь" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та з порушенням ст. ст. 86, 126, 129, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), внаслідок чого з Київської міської ради безпідставно стягнуто 33 248, 76 грн витрати на професійну правничу допомогу.
Прокурор зазначає також і таке:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. ст. 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах - стягнення з Київської міської ради витрат на професійну правничу допомогу за наявності судового рішення про відмову прокурору у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна не з підстав необґрунтованості позовних вимог, а через пропуск позовної давності;
- суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч. 9 ст. 129 ГПК України та не звернув увагу на те, що у цьому випадку існують підстави для покладення цих витрат саме на відповідача, оскільки спір у справі виник внаслідок набуття відповідачем спірного майна, яке вибуло з володіння Київської міської ради поза її волею, шахрайським шляхом;
- в порушення вимог ст. 86 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують, що судові засідання 16.08.2022, 27.09.2022, 17.10.2022, за які судом стягнуто витрати на професійну правничу допомогу, не відбулися, тривалість судових засідань та затягування судового розгляду з боку відповідача (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України);
- стягнута сума судових витрат не відповідає критеріям "реальності та розумності", оскільки витрати на професійну правничу допомогу є завищеними відповідно до ринкових цін на юридичні послуги, неспівмірні зі складністю справи, наданими послугами, витраченим часом на надання відповідних послуг та їх обсягом; стягнення під час воєнного стану з місцевого бюджету витрат на професійну правничу допомогу покладає надмірний тягар на територіальну громаду, майно якої і так залишилось за відповідачем.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, останню призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.06.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.06.2023.
До Верховного Суду 21.06.2023 від ПрАТ "Оболонь" надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 19.06.2023, у якому відповідач просить касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову апеляційного господарського суду - без змін з підстав, наведених у цьому відзиві. Зокрема, зазначає, що апеляційний господарський суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, висновки апеляційного господарського суду відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Стверджує і про те, що доводи прокурора зводяться до неправильного розуміння інституту розподілу витрат на професійну правничу допомогу та до ігнорування принципу відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, закріпленого в п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України. Посилаючись на постанови Верховного Суду, відповідач зазначає про відсутність підстав для викладення висновку що застосування ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. ст. 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах. На думку заявника, доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією Верховного Суду відповідно до ст. 300 ГПК України. Вважає, що спір у цій справі виник через бездіяльність органів прокуратури, яку (бездіяльність) останні намагаються перекласти на відповідача. Вважає, що касаційна скарга подана особою, яка не підтвердила наявність у неї повноважень на звернення з цією касаційною скаргою та, що касаційна скарга мала б бути залишена без руху з огляду на вимоги ст. ст. 174, 290, 292 ГПК України.
У судовому засіданні 27.06.2023 розгляд касаційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури був відкладений на 18.07.2023 на 15:00 год.
Київська міська рада звернулась також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення з неї на користь відповідача 33 248, 76 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. Зазначає і про те, що, дійшовши висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви, просить зменшити заявлені витрати на професійну правничу допомогу до 13 853, 65 грн.
У касаційній скарзі позивач зазначає про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права - ст. ст. 13, 86 ГПК України, ч. 5 ст. 236 ГПК України; посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення з Київської міської ради витрат на професійну правничу допомогу за наявності судового рішення про відмову прокурору у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна не з підстав необґрунтованості позовних вимог, а через пропуск позовної давності.
Позивач у касаційній скарзі зазначає, що стягнуті витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності цих витрат та їх стягнення становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу цих витрат.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України; вирішено розгляд касаційних скарг першого заступника керівника Київської міської прокуратури та Київської міської ради об`єднати в одне касаційне провадження; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.07.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 13.07.2023.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 13.07.2023, відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вважає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією Верховного Суду з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.
У судовому засіданні 27.06.2023 представник відповідача Таран О. В. заявив усне клопотання про закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 на підставі п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
У запереченні на вищевказане клопотання, подане 11.07.2023 до Верховного Суду прокурором Київської міської прокуратури, останній зазначив про відсутність підстав для його задоволення.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, представників сторін, переглянувши в касаційному порядку додаткову постанову суду апеляційної інстанції в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
В своїх касаційних скаргах скаржники, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказують на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. ст. 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах - стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за наявності судового рішення про відмову прокурору у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна через сплив позовної давності, заявленої відповідачем у справі, а не через його необґрунтованість.
Щодо цієї підстави касаційного оскарження необхідно зазначити таке.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
У главі 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 49 постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Чинне законодавство розрізняє поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".
Частиною 2 ст. 2 ГПК України встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
З тлумачення п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України вбачається, що зазначення законодавцем у ньому: "на користь якої ухвалене судове рішення" означає те, що це правило може поширюватись як на позивача (при задоволенні позову), так і на відповідача (у випадку відмови у позові).
При цьому, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносяться і витрати на професійну правничу допомогу з огляду на п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Це загальне правило розподілу витрат на професійну правничу допомогу поширюється і на розгляд апеляційних та касаційних скарг.
Отже, з аналізу вказаних норм процесуального права вбачається, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу залежить від результату вирішення спору у господарському суді (відмови чи задоволення позову), а також результату розгляду апеляційної чи касаційної скарг. При цьому, розподіл витрат на професійну правничу допомогу з огляду на п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України не ставиться в залежність від підстави на якій було задоволено позов чи відмовлено у задоволенні такого позову (через його необґрунтованість/пропуск позовної давності).
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарським судом, предметом спору у цій справі є витребування у відповідача нежитлових приміщень загальною площею 261, 9 кв. м в будівлі літ. "А" за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 63 у м. Києві, які входять до нежитлових приміщень, які зареєстровані на праві власності за ПрАТ "Оболонь" як нежитлові приміщення загальною площею 298, 5 кв. м на вул. Богдана Хмельницького, 63 у Шевченківському районі м. Києва. Судом апеляційної інстанції було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову було відмовлено через пропуск позивачем позовної давності, з чим погодився і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, про що ухвалив постанову від 07.03.2023.
При цьому, судом апеляційної інстанції при розгляді заяви відповідача щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у господарському суді, не встановлено наявності підстав для застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України у цьому випадку, а доводи скаржників щодо її застосування зводяться лише до переоцінки доказів, що не є компетенцією Верховного Суду відповідно до вимог ст. 300 ГПК України та до небажання позивача сплачувати витрати на професійну правничу допомогу на користь відповідача.
Оскільки у цій справі було прийнято судове рішення про відмову у позові, тобто вирішено спір фактично на користь відповідача, за відсутності підстав для застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України та, застосувавши загальне правило розподілу судових витрат, закріплене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції правомірно здійснив розподіл витрат на професійну правничу допомогу за відповідною заявою відповідача.
Щодо правомірності стягнення апеляційним господарським судом з Київської міської ради на користь ПрАТ "Оболонь" витрат на професійну правничу допомогу, необхідно зазначити таке.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.