ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2023 року
м. Київ
справа № 130/1781/22
провадження № 51-3155км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 лютого
2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2023 року стосовно
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 лютого
2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4
ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з моменту виконання вироку.
Ухвалено зарахувати ОСОБА_6 строк попереднього ув`язнення з 06 по 22 серпня 2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів, скасування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, а також повернення застави заставодавцю.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 квітня 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_6 06 серпня 2022 року приблизно о 14:40, у період дії в країні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року, з подальшим продовженням терміну його дії, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля будинку № 51 по вул. Одеській у м. Жмеринці Вінницької області завдав ОСОБА_8 долонею правої руки по одному удару в лобну ділянку голови та ділянку потилиці, внаслідок чого потерпілий упав на землю. Після цього ОСОБА_6 шляхом ривка відкрито умисно заволодів грошовими коштами в сумі 4000 грн, які містилися у поясній сумці потерпілого, привласнив їх та зник з місця вчинення злочину.
Місцевий суд кваліфікував дії засудженого ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 .
Вказує, що, визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, суди надали перевагу показанням потерпілого ОСОБА_8, водночас залишили поза увагою та без оцінки показання засудженого ОСОБА_6 і свідків, а також письмові докази. Стверджує, що не перевірено того, чи дійсно потерпілий мав кошти, якими нібито заволодів засуджений, та чи знімав їх у банкоматі, зокрема не витребувано інформації з банку на підтвердження слів потерпілого. Указує, що не було перевірено факту наявності в потерпілого барсетки.
Захисник наголошує, що суди обґрунтували свої висновки виключно показаннями потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які, на його думку, є недостовірними і спростовуються іншими доказами. При цьому вказує, що згадані свідки не змогли під час судового розгляду однозначно підтвердити, що особою, яку вони бачили і яка здійснила напад, є ОСОБА_6 . І сам потерпілий не зміг впевнено сказати, що саме ОСОБА_6 здійснив на нього напад, оскільки ОСОБА_8 перебував у стані алкогольного сп`яніння, що, на думку захисника, завадило йому об`єктивно сприймати обставини події, яка з ним сталася. Стверджує, що суди обох інстанцій не дали належної оцінки тому, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння.
За твердженням сторони захисту, місцевий суд проігнорував допит продавців магазину, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки цим порушенням, хоча про них було зазначено в апеляційній скарзі.
Також указує, що суд не допитав свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які бачили потерпілого і засудженого в кафе під час вживання алкогольних напоїв, що, на думку захисника, могло б спростувати версію сторони обвинувачення про вчинення злочину ОСОБА_6 .
Вважає, що суди надали неправильну правову оцінку щодо визнання допустимими доказами протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 серпня 2022 року за участю потерпілого ОСОБА_8, а також від 07 серпня 2022 року за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Свою позицію обґрунтовує тим, що під час проведення цих слідчих дій орган досудового слідства допустив ряд порушень. Так, указує, що фотознімок із зображенням ОСОБА_6 візуально суттєво відрізняється від інших, оскільки зображення обличчя підзахисного на ньому є значно більшим за інші та лише на цьому знімку, крім обличчя, зображено частини дерева, що є підказкою для того, хто впізнає. Крім того, суди не надали належної оцінки тому, що потерпілий під час судового розгляду в місцевому суді зазначив про те, що до початку впізнання він бачив засудженого, коли працівники поліції вилучали в нього грошові кошти. Як акцентує захисник, слідчу дію (впізнання за участю потерпілого) було проведено після 22:00, що не відповідає вимогам ст. 223 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Указує, що перед пред`явленням для впізнання ОСОБА_6 потерпілому та свідкам їх не було допитано щодо ознак, за якими вони можуть впізнати засудженого як особу, котра здійснила напад. Не було застосовано технічної фіксації процесу впізнання. Не зазначено в протоколах цих слідчих дій, у межах якого кримінального провадження вони проведені. Крім того, стверджує, що слідчий прийняв незаконне рішення про проведення впізнання за фотографіями, оскільки не було жодних обставин, які б перешкоджали пред`явити засудженого безпосередньо для впізнання потерпілому та свідкам.
До того ж захист вважає недопустимим доказом досліджений під час судового розгляду відеозапис, адже свідок ОСОБА_14 самостійно виготовив його шляхом копіювання з власного приладу відеонагляду на диск. Тобто захисник стверджує, що цей відеозапис не є оригіналом. Крім того, на думку касатора, він отриманий у непроцесуальний спосіб, оскільки на його вилучення не було надано дозволу слідчого судді, а саме тимчасового доступу до речей і документів. Також на відеозаписі не зафіксовано самого процесу вчинення грабежу, точного часу та місця. А під час судового розгляду не допитано самого свідка ОСОБА_14 .
Крім того, сторона захисту вважає, що місцевий суд не виклав обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним, а обмежився лише викладенням короткого змісту того, що встановлено досудовим розслідуванням.
Зазначає, що суди належним чином не встановили особу ОСОБА_6 .
Покликається на те, що через відсутність у суді першої інстанції постанови про призначення групи прокурорів суд був позбавлений можливості дати оцінку доказам з точки зору їх належності та допустимості.
Стверджує, що на технічному записі судових засідань відсутнє зображення засудженого ОСОБА_6 .
На переконання захисника, докази, наведені у вироку, не підтверджують винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому провадження стосовно нього підлягає закриттю.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, та просив залишити скаргу без задоволення.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення касаційного розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання в касаційній скарзі захисник, зокрема, вказуючи на те, що місцевий суд не допитав свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Крім того, стверджує, що суди не встановили, чи дійсно потерпілий мав кошти, якими нібито заволодів засуджений, та чи знімав їх у банкоматі, зокрема не витребувано інформації з банку на підтвердження слів потерпілого. Також захисник вказує, що не було перевірено факту наявності в потерпілого барсетки. При цьому не зазначає про те, що сторона захисту наполягала на допиті під час судового розгляду в місцевому суді зазначених свідків та не вказує, що заявляла клопотання про долучення отриманих стороною захисту додаткових доказів або просила суд сприяти їх отриманню, які, на думку сторони захисту, є важливими для встановлення фактичних обставин у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, захисник вказує про недостовірність показань потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і надає показанням цих свідків власну оцінку, що також не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Тобто захисник переважно не погоджується з установленими судом фактичними обставинами справи. Однак з урахуванням статей 433 та 438 КПК Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Натомість зазначені захисником доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який погодився з рішенням суду першої інстанції, зокрема
щодо правильності встановлених фактичних обставин та юридичної оцінки дій ОСОБА_6 .
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Разом із тим положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК є правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Рішення про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, обґрунтував безпосередньо дослідженими доказами. Так, місцевий суд, спростовуючи доводи ОСОБА_6 про його непричетність до вчинення грабежу, проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності, зазначив, що, незважаючи на невизнання винуватості засудженим, її доведено показаннями потерпілого і свідків та матеріалами кримінального провадження.
Так, згідно з вироком місцевого суду потерпілий ОСОБА_8 надав показання про те, що він 06 серпня 2022 року в магазині "Рандеву" пригостив ОСОБА_6 горілкою. Надалі засуджений вирішив його провести та по дорозі завдав йому ударів і вирвав у нього із сумки гроші в сумі 4000 грн, після чого побіг. Він намагався його наздогнати, але не зміг.
Також суд урахував показання свідка ОСОБА_15, який зазначив, що бачив, як один чоловік лежав і кричав, щоб йому віддали гроші, а другий утікав, забравши ці гроші. Зауважив, що засуджений дуже схожий на цього чоловіка. У поліції він упізнав його за фотографією.
Додатково з оскаржуваного вироку вбачається, що свідок ОСОБА_9 повідомив суд про те, що 06 серпня 2022 року вони із ОСОБА_15 йшли попід залізничним насипом, він бачив здалеку, що потерпілий лежав на землі, а чоловік ромської національності, який був у білій кепці, бив його. Потім той, котрий бив, утік. При цьому суд зазначив, що свідок під час судового розгляду не зміг категорично стверджувати, що то був саме ОСОБА_6, однак свідок упізнав особу, яка била потерпілого, в поліції по фотографіях.