ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2023 року
м. Київ
Cправа № 910/15194/20 (910/21154/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В.Г.,
суддів: Банаська О.О., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
за участю представників:
ОСОБА_1 - Деяка Я.М.,
Акціонерного товариства "Універсал Банк" - Лисенка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 за вх. № 2514/2023
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023
у складі колегії суддів: Полякова Б.М. (головуючий), Грека Б.М. Гарник Л.Л.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022
у складі судді Мандичева Д.В.
у справі № 910/15194/20 (910/21154/21)
за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк"
до 1) ОСОБА_1,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон"
про визнання недійсним договору позики
в межах справи № 910/15194/20
за заявою Фізичної особи-підприємця Ганчука Григорія Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Вступ.
1. На розгляд суду поставлено питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним за ознакою фраудаторності договору позики, укладеного між боржником та фізичною особою - єдиним учасником боржника.
Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.
2. 26.12.2007 між Акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон" (далі - ТОВ "Орізон") укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ТОВ "Орізон" кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 900 000 дол. США.
3. 26.12.2007 між АТ "Універсал Банк" та ТОВ "Орізон" укладено додаткову угоду № BL742-K/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL742 від 26.12.2007. Відповідно до додаткової угоди позичальнику надавався кредит у сумі 900 000 дол. США, строком на 240 місяців, до 01.12.2027, зі сплатою 12% річних.
4. Із метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Орізон" за Генеральним кредитним договором та додатковою угодою, 26.12.2007 між сторонами укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежилі приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 11) літ. А, що належать ТОВ "Орізон".
5. Крім того, 26.12.2007 між АТ "Універсал Банк" та ТОВ "Орізон" укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири, що складається з трьох кімнат, загальною площею 92,50 кв.м, житловою площею 59,20 кв.м. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. та зареєстрований у реєстрі за № 8105.
6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, у справі № 910/2983/16 задоволено позовні вимоги ПАТ "Універсал Банк" у повному обсязі та стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитом в розмірі 781 812,34 дол. США, заборгованість за відсотками в розмірі 78 243,22 дол. США, заборгованість за підвищеними відсотками в розмірі 2 130,03 дол. США та судовий збір у розмірі 206 700 грн.
7. Водночас, 09.11.2020 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі № 910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон". Визнано грошові вимоги Фізичної особи-підприємця Ганчука Григорія Володимировича до ТОВ "Орізон" у розмірі 529 000 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном ТОВ "Орізон".
8. 20.01.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва визнано кредитором у справі № 910/15194/20 по відношенню до боржника, зокрема, АТ "Універсал Банк" з грошовими вимогами на суму 26 547 635,04 грн, з яких 4 204 грн - вимоги першої черги, 20 467 431,04 грн - вимоги четвертої черги, 6 076 000 грн - вимоги забезпечені заставою боржника; ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 27 601 704 грн, з яких 4 204 грн - вимоги першої черги, 22 078 000 грн - вимоги четвертої черги, 5 519 500 грн - вимоги шостої черги; ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 001 454 грн, з яких 4 204 грн - вимоги першої черги, 1 597 800 грн - вимоги четвертої черги, 399 4500 грн - вимоги шостої черги.
9. 15.06.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/15194/20 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 залишено без змін.
10. Водночас, 27.10.2021 постановою Верховного Суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 910/15194/20 в частині розгляду кредиторських вимог AT "Універсал Банк" залишено без змін; у частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - скасовано та в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
11. Так, встановлено, що 25.12.2007 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ "Орізон" (позичальник) в особі директора ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 830 000 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 15.01.2019.
Пунктом 3 договору позики сторони погодили, що у випадку невиконання зобов`язання, позичальник, крім суми боргу за цим договором, зобов`язується сплатити позикодавцю штраф у сумі 25 % від неповернутої частини боргу.
У пункті 4 договору встановлено, що місце виконання договору є: АДРЕСА_1 .
Також у пункті 5 договору сторони погодили строк позовної давності тривалістю 8 років.
12. 28.10.2020 рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/9175/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" задоволено. Стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 27 597 500 грн, з яких: 22 078 000 грн - сума основного боргу, 5 519 500 грн - штраф.
13. 29.07.2021 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 скасовано. Матеріали справи № 753/9175/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" про стягнення заборгованості за договором позики передано до господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон".
14. 19.01.2022 постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 29.07.2021 змінено, викладено її мотивувальну частину у редакції постанови Верховного Суду.
Подання позовної заяви до суду.
15. У той же час, АТ "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон", в якому просило визнати недійсним договір позики від 25.12.2007.
16. На обґрунтування пред`явлених вимог зазначено, що оспорюваний договір вчинено з метою ухилитись від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики. Позивач вказував, що у фінансовій звітності ТОВ "Орізон" не відображено отримання позики та наявності заборгованості перед ОСОБА_1, також відсутні докази схвалення зборами учасників ТОВ "Орізон" укладення договору позики від 25.12.2012, як правочину, що перевищує 5 000 грн. Більш того, станом на час укладення спірного договору директор ТОВ "Орізон" ОСОБА_3 перебувала у відпустці, у зв`язку з чим не могла підписати цей договір. Натомість, виконуючою обов`язки директора ТОВ "Орізон" на час відпустки ОСОБА_3 з 19.12.2007 по 11.01.2008 згідно з довіреністю від 12.12.2007 була ОСОБА_1, яка виступала також одноособовим учасником (засновником) ТОВ "Орізон".
Розгляд справи судами.
17. 28.09.2022 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023, позов задоволено. Визнано недійсним договір позики, укладений 25.12.2007 між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1 .
18. Суди свої рішення мотивували тим, що укладення договору боржником поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
Крім того, сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 25.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, а за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Так, матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору позики 25.12.2007, так і після його укладення, що підтверджували би реальність відповідної фінансової операції із надання ОСОБА_1 ТОВ "Орізон" позики в розмірі 830 0000 дол. США.
19. Суди вказали, що оспорюваний правочин має характер фраудаторного, тобто укладеного з метою зменшення активів боржника та неможливістю виконання основного зобов`язання перед банком.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
20. 17.04.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21); відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" про визнання недійсним договору позики.
21. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21), скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
22. Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не встановлено, порушення суб`єктивного права AT "Універсал Банк".
23. У скарзі зазначено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи щодо права Банку на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.
24. Крім того, скаржник наголошує, що Банк обрав неефективний спосіб захисту порушеного права; вважає неможливим визнавати недійсним неукладений правочин.
25. ОСОБА_1 наполягає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та недопустимості доказів з огляду на витребування саме судом цих доказів.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
26. До Верховного Суду від АТ "Універсал Банк" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому з посиланням на правильність застосування судами норм права наведено прохання залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.
А. Щодо суті касаційної скарги.
27. Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
28. Суд касаційної інстанції зауважує, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
29. З урахуванням наведеного, а також меж перегляду справи судом касаційної інстанції, відхиляються доводи касаційної скарги, наведені у пункті 23 цієї постанови, так як це призведе до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу положень частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
30. Суди попередніх інстанцій, визнаючи недійсним договір позики, укладений 25.12.2007 між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1, вказали, що сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 25.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, а за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
31. Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.
32. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач зазначав, що оспорюваний договір вчинено з метою ухилитись від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики; також визначив як підставу заявлених вимог - вчинення спірного правочину на шкоду кредиторам та всупереч такої засади цивільного законодавства як добросовісність.
33. Із цього приводу судова колегія вважає необхідним зауважити, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
34. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
35. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
36. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень про визнання недійсним спірного договору позики, тобто суті позовних вимог, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
37. Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.
38. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.
У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.
Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.