ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2023 року
м. Київ
справа № 160/20070/21
адміністративне провадження № К/990/9765/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/20070/21
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року (суддя Серьогіна О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року (головуючий суддя - Юрко І.В., судді: Білак С.В., Чумак С.Ю.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь 30503,72 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2021 року (день набрання чинності рішенням суду у справі №160/530/21) по 26 жовтня 2021 року (день звернення до суду з даним позовом);
- розрахувати та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 жовтня 2021 року (день звернення до суду з даним позовом) по день розгляду справи в суді.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2020 року по 30 грудня 2021 року, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання указаного судового рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом 17 травня 2022 року видано виконавчий лист у справі № 160/20070/21.
04 листопада 2022 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), у якій просив:
- задовольнити заяву про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/20070/21 від 30 грудня 2021 року протиправною;
- застосувати до суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 наслідки, передбачені частиною другою статті 249 КАС України.
Вказана заява обґрунтована тим, що відповідачем не виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року у справі № 160/20070/21 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2020 року по 30 грудня 2021 року, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду в адміністративній справі № 160/20070/21 за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
Постановляючи означену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем. Водночас у цій справі матеріалами справи підтверджено, що відповідачем рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року у справі №160/20070/21 виконано у повному обсязі 20 квітня 2022 року. За таких обставин відсутні протиправні дії відповідача щодо невиконання вказаного судового рішення.
При цьому місцевий суд зазначив, що у разі якщо позивач не погоджується із здійсненим відповідачем розрахунком середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2020 року по 30 грудня 2021 року, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, він може оскаржити вказані дії відповідача у судовому порядку.
Постановою від 25 січня 2023 року Третій апеляційний адміністративний суд залишив без змін ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року.
Мотивами прийняття цієї постанови суду апеляційної інстанції слугувало те, що ухвала про відмову у задоволенні заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, відсутня у переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, а отже, ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 160/20070/21 не може бути оскаржена в апеляційному порядку. Таким чином у відкритті апеляційного провадження у справі слід було відмовити. Однак, оскільки статтею 305 КАС України не передбачено закриття апеляційного провадження у випадку його помилкового відкриття судом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
20 березня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові акти в повному обсязі та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч вимогам статей 90, 210, 211, 242 КАС України, та судовій практиці ЄСПЛ, суд першої інстанції при винесенні ухвали від 16 листопада 2022 року не повно з`ясував обставини справи, не дослідив надані докази та не надав їм оцінки, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що на момент розгляду заяви рішення суду від 30 грудня 2021 року у справі №160/20070/21 перебувало на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яким здійснювалося виконавче провадження ВП №69178745. Відповідач не повідомляв державного виконавця про добровільне виконання рішення суду та не оскаржував постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №69178745.
На думку автора касаційної скарги, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання відповідачем рішення суду від 30 грудня 2021 року у справі №160/20070/21, а саме, платіжного документа з відповідним призначенням платежу "середній заробіток за час затримання розрахунку при звільненні" або "на виконання рішення суду по справі № 160/20070/21". У свою чергу, вчинені на власний розсуд відповідача дії щодо виплати ОСОБА_1 грошового утримання військовослужбовця за квітень 2022 року у сумі 6254,58 грн не є належними доказами виконання рішення суду у цій справі.
Також у скарзі зазначено про помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості оскарження позивачем у судовому порядку дій відповідача щодо здійсненого розрахунку середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, оскільки такий висновок не відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а, де Суд зауважив, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №520/11829/17.
На додаток, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху через несплату судового збору. Позивач уважає, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 16 листопада 2022 року в силу пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". Окрім того, суд апеляційної інстанції розглянувши справу у письмовому провадженні порушив норми статті 311 КАС України. Більше того, суд апеляційної інстанції формально здійснив провадження, порушивши право позивача на об`єктивний та неупереджений перегляд справи в порядку апеляційної процедури, адже обставини справи судом взагалі не досліджувались, оцінка наданим сторонами доказам судом не надавалась.
Ухвалою від 05 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
25 квітня 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Ухвалою від 19 липня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Позиція Верховного Суду
Як зазначалося вище, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2020 року по 30 грудня 2021 року, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання указаного рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом 17 травня 2022 року видано виконавчий лист у справі № 160/20070/21.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 08 червня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69178745 з примусового виконання виконавчого листа у справі №160/20070/21, виданого 17 травня 2022 року.
04 листопада 2022 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою у порядку статті 383 КАС України, доводи якої ґрунтуються на тому, що суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі № 160/20070/21 не вчинено жодних дій на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2020 року по 30 грудня 2021 року, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1, поданої у порядку статті 383 КАС України, суд першої інстанції не встановив у діях ІНФОРМАЦІЯ_1 ознак протиправності щодо невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року у справі №160/20070/21, оскільки вказане рішення суду виконане відповідачем у повному обсязі 20 квітня 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням № 724 від 20 квітня 2022 року.
29 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за наслідками розгляду заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України.
Ухвалою від 09 січня 2023 року суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Слід зауважити, що на час відкриття апеляційного провадження норми КАС України не містили прямих чи опосередкованих вказівок щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України. Зокрема, така ухвала не була зазначена у переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, який наведено у статті 294 КАС України.
Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 25 січня 2023 року зробив висновок, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід було відмовити відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 299 КАС України, оскільки скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.