ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2023 року
м. Київ
справа № 380/5467/22
адміністративне провадження № К/990/5277/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу №380/5467/22
за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер", третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи", про визнання медичної історії недійсною (нечинною), провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року (суддя Желік О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року (головуючий суддя - Судова-Хомюк Н.М., судді: Кухтей Р.В., Шевчук С.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер" (далі також - КНП ЛОР "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер", відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи", у якому просив:
1) визнати безпідставним постановку та перебування на обліку у КНП "ЛОК ПНД" мене, згідно діагностики як такої, що не відповідає дійсному захворюванню, і що принижує гідність поводженню;
2) визнати недійсними (або такими що втратили чинність):
- індивідуальну карту ЛОК ПНД амбулаторного хворого (ф. 025/о) на ім`я ОСОБА_1 ;
- запис у журналі обліку психічно-хворих КНП "ЛОК ПНД" по Франківському району м. Львова відносно ОСОБА_1 ;
- контрольну карту ЛОК ПНД диспансерного спостереження за психічно-хворим (ф. 030-1/о) відносно ОСОБА_1 ;
- Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року № 1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577), довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96).
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України). Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства. Повернуто ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір у сумі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень, сплачений відповідно до квитанції № 0.0.2487625784.1 від 15 березня 2022 року.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що правовідносини у цій справі за своєю природою є цивільно-правовими, а відповідачі у справі не є суб`єктами владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки не виконують владних управлінських функцій та не належать до органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а також не наділені делегованими повноваженнями на виконання владних функцій таких суб`єктів. Тому, враховуючи приписи КАС України, такі спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів. Ця справа, за висновком окружного суду, підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту свого особистого немайнового права на охорону здоров`я.
У цьому зв`язку також зазначено, що оскільки суд дійшов висновку про неможливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, то клопотання ОСОБА_1 (вх. № 58433 від 12 вересня 2022 року) про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" та уточнення позовних вимог до КНП ЛОР "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер" задоволенню не підлягає, а провадження у справі необхідно закрити.
Суд апеляційної інстанції у повній мірі підтримав позицію Львівського окружного адміністративного суду та наведені в ухвалі про закриття провадження висновки.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові акти та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За твердженнями скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на даний спір. На думку скаржника, захист його особистих немайнових прав у галузі охорони здоров`я можна також віднести до адміністративного права, оскільки реалізація діяльності держави у цій галузі здійснюється через органи державної влади та місцевого самоврядування, які приймають відповідні рішення, як у випадку позивача.
Додатково у скарзі її автор посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у розгляді справи без участі позивача, не взяття до уваги неподання відзивів на позовну заяву, що могло розцінюватися судом як визнання позову, а також прийняття оскаржуваної постанови іншим складом суду.
Ухвалою від 20 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду оскаржуваних рішень судів.
01 травня 2023 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення та клопотання, у яких позивач просить зобов`язати учасників справи - відповідача та третю особу зареєструватися в електронному кабінеті підсистеми "Електронний суд".
Ухвалою від 19 липня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
IV. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Позиція Верховного Суду.
Згідно з ухвалою від 20 березня 2023 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 1 частини першої статті 238 КАС України при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі, а також порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що відповідає підставам касаційного оскарження.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Спірним у розглядуваному випадку є питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
КАС України (тут і далі - у редакції на час звернення позивача до суду) визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.
Так, пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. При цьому, у таких спорах суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
З наведеного висновується, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Такий правовий підхід узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17.
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли внаслідок незгоди позивача з медичним діагнозом, який на його думку, не відповідає дійсному захворюванню, продовження його перебування на обліку в КНП ЛОР "Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер" і, відповідно, надання психіатричної допомоги.
Так, із позовної заяви ОСОБА_1 "Про визнання медичної історії недійсною (нечинною)" убачається, що в обґрунтування наведених у ній вимог позивач зазначив, що 07 лютого 2022 року він повторно звернувся до відповідача із заявою про припинення надання йому амбулаторної психіатричної допомоги, оскільки вважає висновки та поставлений діагноз неправдивими, на що вкотре отримав відповідь із знехтуваним відношенням, інформація про діагноз та надання медичних послуг досі міститься у системі. Позивач стверджує, що відповідач нехтує його правом відмовитися від надання психіатричної допомоги, а отже, має місце неодноразове та систематичне порушення моралі відповідачем, за захистом якої він звернувся до суду.
При цьому, як слідує з прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1, ефективним способом захисту своїх прав він уважає визнання безпідставним постановку та перебування його на обліку у психоневрологічному диспансері, згідно діагностики як такої, що не відповідає дійсному захворюванню, і що принижує гідність поводженню, і визнання недійсними (або такими що втратили чинність) медичні документи, а саме: індивідуальну карту ЛОК ПНД амбулаторного хворого (ф.025/о) на ім`я ОСОБА_1 ; запис у журналі обліку психічно-хворих КНП "ЛОК ПНД" по Франківському району м. Львова відносно ОСОБА_1 ; контрольну карту ЛОК ПНД диспансерного спостереження за психічно-хворим (ф. 030-1/о) відносно ОСОБА_1 ; Акт огляду МСЕК № 1 від 11 серпня 2020 року № 1545 відносно ОСОБА_1 (форма №157/о затверджена наказом МОЗ України 30 липня 2012 року № 577), довідку до Акту огляду (видана 02 вересня 2020 року № 1545 психіатричною МСЕК № 1, м. Львів, вул. Кульпарківська 96).
Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду за правилами КАС України, а повинен вирішуватися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів частково погоджується з такими твердженнями судів обох інстанцій, з огляду на що вказує про таке.
За змістом частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Поняття приватного життя включає фізичну та психологічну цілісність людини. Психічне здоров`я є важливою частиною приватного життя.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" (Case of Pretty v. the United Kingdom; заява № 2346/02; п. 61) від 29 квітня 2002 року зазначено, що у своїх попередніх рішеннях Суд уже мав нагоду зауважити, що поняття "приватного життя" є широким і не піддається вичерпному визначенню. Воно охоплює фізичну та психічну цілісність людини (рішення у справі "X. і Y. проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, серія A, № 91, с. 11, п. 22). Іноді воно може включати в себе деякі аспекти її фізичного та соціального "я" (рішення у справі "Мікулич проти Хорватії" (Mikuliж v. Croatia), № 53176/99 [секція 1] від 7 лютого 2002 року, п. 53).
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних i оздоровчо-профiлактичних програм.