ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 140/3192/19
адміністративне провадження № К/9901/28045/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 (головуючий суддя: Ксензюк А.Я.) та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 (головуючий суддя: Нос С.П., судді: Кухтей Р.В., Іщук Л.П.) у справі № 140/3192/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності та рішення протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУПФУ у Волинській області), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльності щодо непоновлення пенсії;
визнати протиправним і скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії, викладене у рішення від 24.05.2019 та листі від 27.06.2019;
зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 03.01.2020 у задоволенні позову відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.09.2020 змінив мотивувальну частину рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2020. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка 29.12.1991 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується інформацією, зазначеною у копіях посвідчення особи № НОМЕР_1, що видане органом відділення МВС в місті Хайфа 08.03.1992 та закордонного паспорту № НОМЕР_2 .
11.04.2018 позивачка звернулася до Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила направити її заяву за належністю до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України для вирішення питання про поновлення виплати пенсії.
Пенсійний фонд України листом від 18.06.2018 № 13054/С-11 направив зазначене звернення до ГУ ПФУ у Волинській області.
Листом від 19.07.2018 ГУПФУ у Волинській області відмовило ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії з посиланням на відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Державою Ізраїль, а також відсутність реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивачка оскаржила його в судовому порядку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі №140/186/19 позов ОСОБА_1 до ГУПФУ у Волинській області задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відновлення їй виплати пенсії та зобов`язано направити її заяву про відновлення виплати пенсії для повторного розгляду в Луцьке ОУПФ.
На виконання судового рішення у справі №140/186/19, відповідач повторно розглянув питання поновлення виплати позивачці пенсії, за результатами якого прийняв рішення від 24.05.2019 про відмову в поновленні виплати пенсії відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV у зв`язку із відсутністю на обліку Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України матеріалів пенсійної справи та неподання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії.
Листом від 27.06.2019 № 7929/02-39 позивачці доведено до відмова про прийняте рішення.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що є громадянкою України, проте з грудня 1991 року виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де у встановленому законом порядку взята на консульський облік посольства України. Зазначає, що через свого представника звернулася до пенсійного органу за поновленням пенсії, однак у поновленні пенсії протиправно відмовлено. Просить поновити їй виплату пенсії з дня ухвалення Конституційним судом України рішення у справі № 1-32/2009, тобто з 07.10.2009 з одночасним проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Відповідач позов не визнав. Зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Водночас позивачка не надала жодних документів, які б вказували її приналежність до українського громадянства. Подана до заяви копія паспорту громадянки Союзу Радянських Соціалістичних Республік для виїзду за кордон не може бути доказом, оскільки в ньому є відмітка, що він дійсний до 23.10.1996. Також зазначає, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Однак, зазначені вимоги не виконані представником позивача, оскільки подані виписка з трудової книжки та диплом про освіту подані у копіях. Крім того, диплом виданий на інше прізвище та відсутній документ, що підтверджує належність диплому позивачці.
Окремо відповідач наголосив, що позивачка на обліку в ГУПФУ у Волинській області, як отримувач пенсії не перебуває та ніколи не перебувала. Водночас, органи Пенсійного Фонду України в області не володіють інформацією щодо пенсійного забезпечення позивачки, оскільки матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_1 органами праці та соціального захисту населення пенсійному органу не передавалися.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що прийняте ним рішення про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії є законним та обґрунтованим.
У поданій до суду відповіді на відзив позивачка підтримала власну правову позицію, не погодившись із доводами протилежної сторони та зауважила, що право громадянина на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Тому кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, за твердженнями позивачки, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства та відповідно права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до відповідача із заявою про поновлення пенсії, представником позивача було подано копію паспорту громадянки Союзу Радянських Соціалістичних Республік для виїзду за кордон ОСОБА_1, який було видано 23.10.1991, строком дії до 23.10.1996. Враховуючи те, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 на дату звернення до відповідача із заявою про поновлення пенсії сплинув, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий паспорт не є документом, що посвідчує особу позивачки.
Суд зазначив, що встановлені законом вимоги щодо надання документів які дають можливість ідентифікувати особу не надані до органу, який призначає пенсію, та без цих документів неможливо верифікувати особу, відповідно встановити її волевиявлення та права.
Одночасно суд першої інстанції констатував, що закінчення строку дії паспорта ОСОБА_1 не є автоматичною умовою позбавлення останньої громадянства України, оскільки така особа не позбавлена права у встановленому законом порядку отримати (продовжити дію) документа, що підтверджує її особу на території України.
Проте, всупереч пункту 2.9 Порядку № 22-1, при зверненні до ГУ ПФУ у Волинській області, позивачем, замість оригіналу документів, у тому числі паспорта громадянина України, була подана копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон із терміном дії не чинним (дійсним) на дату його подання.
Також всупереч вимогам пункту 2.223 Порядку №22-1 представником позивача, замість оригіналів, було подано в копіях виписку з трудової книжки та диплом про освіту, який виданий на інше прізвище без документа, що підтверджує належність диплому позивачці.
Суд апеляційної інстанції погодився із результатом розгляду справи (відмовлено у задоволенні позову), проте виходив з інших мотивів. Проаналізувавши положення Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Апеляційний суд констатував, що поновлення виплати пенсії можливе виключно у випадку якщо така була призначена раніше, виплачувалась протягом певного періоду і її виплата була припинена.
З метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції надіслав інформаційний запит від 06.07.2020 № 140/3192/19/01-17/28025/20 до ГУ ПФУ у Волинській області, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради та представнику позивача - Маламеду Вадиму Борисовичу з проханням надіслати на адресу суду будь-які належним чином оформлені документи, які підтверджують факт призначення позивачці пенсії за віком в 1991 році.
У відповідь на вказаний запит, представник позивачки надав письмові пояснення до яких долучив копію трудової книжки ОСОБА_2 .
Дослідивши копію трудової книжки, апеляційний суд встанови, що в ній міститься запис № 14 від 28.10.1991 про звільнення позивачки з займаної посади у зв`язку з переходом на пенсію, проте в контексті обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції відзначив, що трудова книжка не є тим документом, який підтверджує призначення пенсії.
Такими документами може бути пенсійна справа, виписка з пенсійної справи, пенсійне посвідчення, тощо. Натомість позивачкою на надано, та в матеріалах справи відсутні, докази призначення позивачці пенсії у зв`язку з чим, за висновками суду апеляційної інстанції, поновлення її виплати є неможливим.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця стверджує, що надання до органу, який призначає пенсію, ізраїльського посвідчення особи, на підставі якого була верифікована особа, є належним документом, що посвідчує особу позивача. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 та від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17. За таких обставин, скаржниця вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з підстав неподання діючого паспорту громадянина України. Одночасно скаржниця зазначає, що питання належності позивачки до громадянства України не є предметом спору. Поряд з цим, належність позивачки до громадянства України встановлено у судовій справі № 140/186/19 про оскарження попередньої відмови відповідача у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.
З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 скаржниця зазначає, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера.
В контексті правовідносин, що склалися у цій справі, скаржниця посилається на преюдиційні обставини у справі № 140/186/19, де встановлено, що до виїзду за кордон позивач отримувала призначену пенсію в місті Луцьку, де проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, скаржниця вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо непідтвердження факту призначення їй пенсії. Відповідно, з огляду на незаконне припинення позивачці виплати пенсії у зв`язку із виїздом за кордон, така, з урахуванням рішення Конституційного суду України у справі №1-32/2009, підлягає поновленню з 07.10.2009.
Також з посиланням на постанову Уряду від 17.07.2019 № 681 "Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення", скаржниця стверджує, що забороняється вимагати від особи відомості, які посадова особа органу ПФУ може запросити сама з відповідних реєстрів. Зазначене, на переконання скаржниці, свідчить про те, що пенсійний орган має можливість запитати матеріали пенсійної справи самостійно.
Так, з набранням чинності (01.01.2002) Законом України від 17.01.2002 № 2981-III "Про внесення змін до деяких законів України" (далі - Закон № 2981-III) призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Своєю чергою, порядок передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" від 11.04.2002 №497 (далі - Порядок № 497).
Відтак, з огляду на те, що позивачка перебувала на обліку як одержував пенсії в Управлінні соціального захисту населення Жовтневого району м. Запоріжжя, та враховуючи, що пенсійні справи, у порядку встановленому Законом № 2981-III та Порядком № 497, були передані від органів соціального захисту відповідного району до пенсійних органів, позивачка у відповідності до вимог Порядку № 22-1, правильно звернулася із заявою про поновлення пенсії до відповідача.
Відповідач скористався процесуальним правом і подав відзив на касаційну скаргу. Наполягає, що обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи. Натомість у справі, що розглядається, у відповідача відсутня пенсійна справа позивачки, що унеможливлює поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Також відповідач звернув увагу на пропуск строку звернення з цим позовом до суду.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом №1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.