ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2023 року
м. Київ
справа № 446/837/21
провадження № 51-1725км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021140220000019, № 12021142220000002, № 12020140220000473, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Добротвір Кам`янка-Бузького району Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше засудженого вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 09 червня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 09 червня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання: за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 11 років; за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ст. 395 КК у виді арешту на строк 5 місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш сурового покарання більш суровим покаранням ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Також указаним вироком вирішено питання про витрати у провадженні, долю речових доказів, майна, на яке було накладено арешт, про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили, про початок строку відбуття покарання та про зарахування у цей строк терміну попереднього ув`язнення.
За вироком ІНФОРМАЦІЯ_2 у вечірню пору доби, більш точний час в ході досудового слідства не встановлено, ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання ОСОБА_8 у кімнаті квартири АДРЕСА_2, де проживав з останнім, на ґрунті особистих неприязних відносин спровокував суперечку з ОСОБА_8 . Діючи умисно та реалізуючи свій умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 цеглиною, яку підняв з підлоги, близько семи ударів у голову (близько чотирьох ударів - у лобно-тім`яну її частину, двох ударів - у проєкції правої надбрівної дуги, а також удар - по лівій надбрівній дузі). Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 руками та ногами наніс по голові й тулубу ОСОБА_8 удари, внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження у виді тупої поєднаної травми грудної клітки (множинні переломи ребер), з ушкодженням органів шиї (закритий перелом під`язикової кістки з крововиливом на слизовій оболонці стравоходу та крововиливами в оточуючі тканини) і голови (закритої черепно-мозкової травми у вигляді травматичних вогнищевих субарахноїдальних крововиливів та набряку головного мозку), від чого настала смерть потерпілого.
Крім того, 15 січня 2021 року близько 09:00 ОСОБА_7, будучи раніше судимим за вчинення злочинів проти власності, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_8 : АДРЕСА_3, достовірно знаючи про смерть останнього, шляхом вільного доступу, повторно, таємно, викрав мобільний телефон марки "Lenovo" моделі "S 650" вартістю 616,33 грн, що належить ОСОБА_8 .
Крім того, ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил адміністративного нагляду. Так, ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 листопада 2020 року ОСОБА_7 встановлено адміністративний нагляд на 1 рік та встановлено обмеження у виді заборони виходу з дому з 22:00 до 06:00, крім роботи в нічний час, заборони виїзду в особистих справах за межі Кам`янка-Бузького району Львівської області, зобов`язано з`являтися на реєстрацію в органи поліції кожного понеділка. Однак ОСОБА_7, будучи ознайомлений з ухвалою суду про встановлення щодо нього адміністративного нагляду та покладених на нього обов`язків і зобов`язань без поважних причин 12, 19, 27 січня та 01 лютого 2021 року не з`явився у відділення поліції для реєстрації та був відсутній у період доби з 22:00 до 06:00 24, 25, 28 січня та 02 лютого 2021 року за місцем проживання: АДРЕСА_3 .
Крім того, 12 грудня 2020 року о 22:00, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, через вхідні двері будинку по АДРЕСА_4 проникнув у квартиру АДРЕСА_5 та з коридору таємно, повторно викрав пару чоловічих кросівок 42-го розміру чорно-червоного кольору марки "Bayota" вартістю 400 грн, які належать ОСОБА_9 . Потім ОСОБА_7 залишив указане приміщення з викраденими кросівками та розпорядився ними на власний розсуд.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 09 червня 2022 року змінено в частині визначення початку строку відбування покарання ОСОБА_7 .
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, визначених у п. 7 ч. 2 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Також вказує як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону на те, що вирок суду був проголошений за його відсутності, що був позбавлений права бути присутнім під час проголошення вироку.
У доповненнях до касаційної скарги засуджений наводить доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та вважає, що інкриміновані йому дії необхідно кваліфікувати не за ч. 1 ст. 115 КК, а за ст. 118 цього Кодексу. Крім того, не погоджується з висновком суду, який визнав обставиною, що обтяжує покарання за вчинення вбивства, стан алкогольного сп`яніння, стверджує, що для такого висновку відсутні підстави, позаяк відповідну експертизу не проводили.
Також ОСОБА_7 вказує, що відсутні підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 185 КК. Вважає, що він підлягає притягненню до відповідальності на підставі ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК, з огляду на що призначене йому покарання в цій частині є надмірно суворим. У касаційній скарзі засуджений наводить доводи про те, що розмір заподіяної шкоди не встановлено, оскільки не було проведено експертизи для визначення вартості викраденого майна. Довідку щодо вартості предмета злочину вважає недопустимим доказом.
Вказує, що апеляційний суд належним чином доводи його апеляційної скарги не перевірив та ухвалив рішення, яке, на його думку, не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу.
Захисник, навівши відповідні мотиви, підтримав доводи касаційної скарги.
Прокурор вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню як необґрунтована.
Інших учасників провадження було повідомлено про місце, день і час судового розгляду, заяв і клопотань про його відкладення чи особисту участь у судовому розгляді до суду касаційної інстанції від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновки судів про доведеність його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 та ст. 395 КК, засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі не оскаржує, тому Суд не перевіряє судові рішення в цій частині.
Приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інших інкримінованих злочинів, суд дотримався наведених вище вимог закону.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 3 ст. 185 КК, зроблено з дотриманням приписів статей 23, 91 КПК. Судом з`ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження та вмотивовано відхилив доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, при цьому навів належне обґрунтування своїм висновкам, як того вимагають положення ст. 419 КПК.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає безпідставними доводи засудженого про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115 КК.
Умисне вбивство, передбачене в ч. 1 ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини, коли винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість або неминучість (високу вірогідність) заподіяння смерті особі внаслідок його вчинення, бажає або свідомо припускає її настання.
За приписами ст. 36 КК, які втілюють гарантоване ст. 27 Конституції України право кожного захищати своє життя і здоров`я від суспільно небезпечних посягань, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання. Захист здійснюється шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання в заподіянні шкоди нападнику загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
На відміну від умисного вбивства (ст. 115 КК) обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мета - захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої для припинення або відвернення посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони, за наявності підстав до її здійснення.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Явність такої невідповідності перш за все означає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода об`єктивно перебуває в очевидній, різкій невідповідності або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою захисту, що склалася для того, хто захищається. Особа, що захищається, повинна суб`єктивно усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, яку вона заподіює тому, хто посягає.
При цьому право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), і діє до припинення таких дій особою, яка посягає, та усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.
Отже, для кваліфікації діяння за ст. 118 КК суд факту і права має встановити, що шкода, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, заподіяна особі, яка здійснює посягання, під час його вчинення, коли воно вже розпочате і ще не закінчене. З огляду на те, що йдеться про оборону від суспільно небезпечного посягання, а не від протиправного посягання (яке є меншим за обсягом поняттям відносно суспільно небезпечного посягання, адже останнє може бути вчинено й особою неосудною, і особою, яка не досягла віку, з якого настає відповідальність), суду достатньо встановити, що джерелом небезпеки є людина, яка своїми діями посягає на охоронювані правом відносини.
Повертаючись до обставин цього провадження, колегія суддів виходить із того, що в основу висновку про доведеність винуватості за ч. 1 ст. 115 КК місцевий суд як суд факту і права поклав показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та письмові докази, зокрема: протокол огляду місця події від 28-29 січня 2021 року з фототаблицею; протокол огляду трупа від 29 січня 2021 року; лікарське свідоцтво про смерть від 29 січня 2021 року № 07/21; висновки експертів від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/114-21/2444-Д, № 299/2021-ім, № 338/2021-ім, № 287/2021-ім, № 318/2021-ім, № 286/2021-ім, № 113/2021ц, № 120/2021ц, від 20 квітня 2021 року № СЕ-19/114-21/3532-БД, від 10 березня 2021 року № 27, від 28 січня 2021 року № 07/21, № 20/2021-мк.
Оцінивши сукупність указаних доказів за правилами, визначеними в ст. 94 КПК, місцевий суд не встановив фактичних обставин, притаманних діянню, яке вчиняється у стані необхідної оборони. Вирішуючи питання про спрямованість умислу і доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства, кваліфікованого за ч. 1 ст. 115 КК, суд першої інстанції належним чином зважив на обстановку і спосіб вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини протиправного заподіяння шкоди потерпілому та поведінку учасників події.
Апеляційний суд, у свою чергу, обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості особи за ч. 1 ст. 115 КК, ретельно перевірив доводи сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, і твердження про вчинення вбивства ОСОБА_8 при перевищенні меж необхідної оборони, та оцінив у цьому провадженні відповідні доводи як неспроможні, вмотивовано спростував їх і вказав, що матеріали провадження свідчать про відсутність підстав уважати, що потерпілий ОСОБА_8, будучи озброєний двома ножами, перший напав на ОСОБА_7 . Ножі, про наявність яких стверджував засуджений, у ході огляду місця події виявлено не було.
За фактичних обставин, установлених під судового розгляду, де правильність висновків місцевого суду перевірена за наслідками апеляційного перегляду, колегія суддів Верховного Суду, який є судом права, а не факту, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства та про його кваліфікацію за ч. 1 ст. 115 КК. За відсутності, в межах своєї компетенції, визначеної приписами ст. 433 КПК, підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, Верховний Суд не вбачає порушень закону про кримінальну відповідальність, позаяк в судовому провадженні не встановлено суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого як приводу до заподіяння йому фізичної шкоди засудженим ОСОБА_7 .
Щодо доводів засудженого ОСОБА_7 про те, що за відсутності відповідного висновку експерта відсутні підстави вважати, що злочин, інкримінований за ч. 1 ст. 115 КК, було вчинено у стані алкогольного сп`яніння, то колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд неодноразово зазначав про дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження й оцінки всієї сукупності доказів, про що йдеться в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138км18), від 21 листопада 2019 року в справі № 564/590/17 (провадження № 51-2532км19), від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к (провадження № 51-1922км19), від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к (провадження № 51-8622км18).