ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2023 року
м. Київ
справа №640/11466/21
адміністративне провадження № К/990/10334/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року (суддя: Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року (судді: Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Аліменко В.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
в с т а н о в и в :
22 квітня 2021 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), де третя особа - Державна податкова служба України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2019 №0204901304.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року, адміністративний позов було залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить такі рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами п. 42.5 ст. 42. п. 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), порушення судом апеляційної інстанції ч. 2 ст. 74, ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Наголошує, що в силу приписів п. 42.5. ст. 42 ПК України допустимим доказом, за наявності якого рішення за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків, є лише повідомлення про вручення із зазначенням дати та причини невручення поштового відправлення. Проте, зі змісту наданої відповідачем довідки ВПЗ ф. 20 неможливо достеменно ідентифікувати поштове відправлення, стосовного якого видана ця довідка.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржувані рішення - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУ ДФС у м.Києві було проведено камеральну перевірку податкової декларації позивача про майновий стан і доходи, за результатами якої складено Акт від 27.05.2019 №1081/26-15-13-04-28 (отримано позивачем 15.06.2019).
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.167.1 ст.167 ПК України, відповідно до якого ставка податку становить 18% бази оподаткування доходів нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно, у формі: заробітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за правовими договорами.
08 липня 2019 року за наслідками такої перевірки ГУ ДФС у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0204901304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 15981525,00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 12785200,00 грн та за штрафними санкціями - 3196305,00 грн.
17 липня 2019 позивач звернулась до ДФС України зі скаргою на вказане вище податкове повідомлення-рішення за наслідками розгляду якої рішенням від 13.09.2019 №1763/6/99-00-08-05-04 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Судами встановлено, що вказане рішення було направлено на адресу позивача, однак конверт повернувся із довідкою ВПЗ від 18.10.2019 ф.20, із зазначенням причини невручення, - за закінченням встановленого строку зберігання.
На звернення позивача від 27.02.2020 щодо надання рішення за результатами розгляду скарги, листом ДПС України від 25.03.2020 №10906/6/99-00-08-05-04-06 позивачу повторно направлено копію рішення ДФС України від 13.09.2019 №1763/6/99-00-08-05-04, однак конверт знову повернувся неврученим із довідкою ВПЗ від 27.04.2020 ф.20 про закінчення встановленого строку зберігання.
У відповідь на адвокатський запит від 28.10.2020 № 20-728-0832, листом від 04.11.2020 №31829/6/99-00-06-03-02-06 ДПС України вчергове направила копію рішення ДФС України від 13.09.2019 № 1763/6/99-00-08-05-04 позивачеві.
22 квітня 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2019 №0204901304.
Дослідивши наведені вище обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про порушення позивачем строків звернення до суду з даним позовом, як встановлених нормами податкового законодавства (п.56.19 ст.56 ПК України), так і нормами процесуального законодавства (ст.122 КАС України), та, як наслідок, наявність правових підстав до залишення такого адміністративного позову без розгляду.
Поряд із цим зауважив, що оскільки рішення за результатами розгляду скарги у визначений законодавством строк позивач фактично не отримав, а спеціальні норми ПК України не регулюють питання встановлення строків судового оскарження у такому випадку, застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме положення ч.4 ст.122 КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України, зі змісту якої вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору.
Пунктом 56.18 ст.56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до п.56.19 ст.56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Зі змісту п.56.2, 56.3, 56.17 ст.56, п.57.3 ст.57 ПК України вбачається, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов`язаннями, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК України.
Згідно з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 сформулював висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Таким чином, враховуючи, що у цій справі позивач застосував процедуру адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, шляхом подачі 17.07.2019 відповідної скарги, строк для звернення до суду з позовом про його оскарження становить один місяць, а моментом початку його відліку є день отримання позивачем рішення ДПС (ДФС) України за результатами розгляду скарги.