ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2023 року
м. Київ
справа № 640/24641/20
адміністративне провадження № К/9901/37549/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Уханенка С.А., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року (суддя: Аверкова В. В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (головуючий-суддя: Губська Л. В., судді: Грибан І. О., Епель О. В.)
у справі № 640/24641/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - Офіс, Офіс Генерального прокурора або відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо непоновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20;
стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 24 липня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у сумі 481 674,48 грн.;
стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток (з розрахунку 8601,33 грн. помножити на кількість робочих днів) за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 13 жовтня 2020 року по день постановлення рішення у справі або день поновлення ОСОБА_1 на посаді;
стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 90 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконним невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 про поновлення позивача на посаді, яка в цій частині допущено до негайного виконання.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора України щодо не поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року у розмірі 118 380,71 грн.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь позивача 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.
Наведене свідчить, що з моменту проголошення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у справі № 640/154/20, у Офісу Генерального прокурора (відповідач по справі № 640/154/20) виник обов`язок негайного його виконання в порядку, встановленому судовим рішенням.
Обґрунтовуючи мотиви невиконання рішення суду, відповідач у листах-відповідях на звернення позивача зазначав про неможливість виконання рішення, у зв`язку з неіснуванням Офісу Генерального прокурора станом на дату звільнення позивача.
Разом з тим, суд наголосив, що виконання рішення суду є прямим обов`язком роботодавця шляхом видання наказу. При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено ряд способів звернення до адміністративного суду для роботодавця з метою встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Проте, відповідач в даному випадку не звертався до суду із заявами про ухвалення додаткового судового рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення суду, що свідчить про допущення бездіяльності в даному випадку та ухилення від його виконання.
Посилання відповідача на зайняття адвокатською діяльністю судом першої інстанції відхилено з наступних підстав: по-перше, у листах-відповідях Офісу Генерального прокурора від 14 серпня 2020 року та від 24 вересня 2020 року відповідачем жодним чином не зазначено про таку обставину, по-друге, відповідно до статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" несумісною з діяльністю адвоката є: робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції"; військова або альтернативна (невійськова) служба; нотаріальна діяльність; судово-експертна діяльність. Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі). У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
Наведене свідчить, що в разі поновлення на посаді, позивач мав право в триденний строк звернутись до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця із заявою про зупинення адвокатської діяльності, що не вважалось би порушенням пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції із посиланням на положення КАС України наголошував на тому, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, а виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Суд першої інстанції виснував про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року з урахуванням внесених змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, виконане 16 листопада 2020 року, тому період із 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді.
Приймаючи рішення про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року у справі у розмірі 118 380,71 грн, суд першої інстанції виходив з середньоденної заробітної плати в розмірі 1498,49 грн. та 79 робочих днів.
Водночас, судом зазначено, що предметом спору в цій справі є стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, пов`язаного із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді, а час затримки виконання рішення припиняється з моменту виконання рішення суду, а саме поновлення позивача на посаді. Судом встановлено поновлення позивача на посаді з 25 грудня 2019 року відповідно до наказу Генерального прокурора України від 16 листопада 2020 року № 280ц, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку (з розрахунку 8601,33 грн помножити на кількість робочих днів) за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 за період з 13 жовтня 2020 року по день постановлення рішення у справі або день поновлення позивача на посаді не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважав, що встановлення судом протиправної бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду, вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди. Проте, позивачем не доведено, що саме сума 90 000 грн. є співмірною із завданою шкодою, а тому наведена позивачем сума є необґрунтованою. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, враховуючи, що мало місце тривале невиконання судового рішення, що завдало позивачу моральної шкоди, виходячи з меж розумності, суд вважав, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5000,00 грн., тому позовна вимога у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог та зменшення суми компенсованої моральної шкоди, позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставини, які мають значення для справи, просив змінити рішення суду в мотивувальній та резолютивній частинах, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року за період 24 липня 2020 року по 15 листопада 2020 року у розмірі 679 505, 27 грн. та моральну шкоду у розмірі 90 000, 00 грн.
При цьому, Офісом Генерального прокурора також було подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року - скасовано в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн., внаслідок чого у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року залишено без змін.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності щодо виконання судового рішення у справі № 640/154/20.
Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року № 640/154/20 починається з 24 липня 2020 року (наступний день після проголошення судового рішення) та закінчується днем, що передував виконанню рішення, 13 листопада 2020 року.
У свою чергу, час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення у період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року складає 79 днів, відповідно заробітна плата, яку слід виплатити відповідачу за час затримки виконання рішення, складає 118 380,71 грн (1 498,49 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 79), як вірно і визначив суд першої інстанції.
Доводи позивача, що обчислення суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення має здійснюватись з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу, колегія суддів відхилила з огляду на таке:
Проаналізувавши абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивача не було переведено до Офісу Генерального прокурора і Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX неконституційним не визнавався, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що до спірних правовідносин положення Постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів" не застосовуються.
Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції не погодилася з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача будь-якої суми на відшкодування моральної шкоди та із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14 зазначила, що обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, зокрема, причинного зв`язку, покладається на особу, що позивається із таким позовом. Крім того, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Водночас, як вбачається з позовної заяви, позивач взагалі не наводить будь-яких аргументів чи обґрунтувань щодо заподіяння йому моральної шкоди, він взагалі ставить питання про відшкодування моральної шкоди лише в прохальній частині позовної заяви, не згадуючи про таку шкоду в описовій чи мотивувальній частині, в той час, як сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому воно підлягає скасуванню в наведеній частині. З цих же підстав, суд вважав, що не може бути задоволено і вимоги апеляційної скарги позивача про необхідність стягнення на його користь 90000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить:
постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 640/24641/20 скасувати у частині скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн. і відмови у задоволенні позову в цій частині та прийняти нове рішення у цій частині, яким "стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 90 000 грн";
змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у справі № 640/24641/20 в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року та мотивувальну і резолютивну частини рішення викласти в наступній редакції: "стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення за період з 24 липня 2020 року по 13 листопада 2020 року у розмірі 679 505, 27грн".
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 640/24641/20 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ: 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 28 000,00 (двадцять вісім тисячі) гривень.
Скаржник зазначає про неправильне застосування судами норм чинного законодавства, зокрема статті 236 КЗпП України, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), статті 1167 Цивільного кодексу України та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах щодо обрахунку середнього заробітку, пов`язаного із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді незаконно звільненого прокурора, а також стягнення моральної шкоди на користь прокурора, якого несвоєчасно поновлено на посаді за рішенням суду.
При цьому, скаржник зазначає, що всі доводи щодо завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, викладені у позовній заяві, позивач підтримує у повному обсязі, однак, суд першої інстанції не взяв аргументи з даного приводу і доводи, викладені у відповіді позивача від 04 лютого 2021 року на відзив представника відповідача на позовну заяву, до уваги.
Разом з тим, позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якої судом апеляційної інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц щодо відшкодування моральної шкоди.
Водночас, скаржником зазначено, що позивачем сплачено адвокату Сиротенку О. В. винагороду на загальну суму 28 000,00 грн. за надані послуги правової допомоги (виконані роботи), що підтверджується квитанцією № 12 від 22 липня 2021 року та актом № 18 від 22 липня 2021 року приймання-передачі винагороди за надання правової допомоги, відповідно до договору про надання правової допомоги від 26 грудня 2019 року, у зв`язку з цим просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу під час касаційного оскарження рішень у цій справі.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Відповідач зазначає, що оскільки норми Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не визнано неконституційними, оплата праці прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур продовжує здійснюватися згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505).
За твердженням відповідача, оскільки позивача не було переведено до Офісу Генерального прокурора і Закон № 113-ІХ неконституційним не визнавався, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку, що до спірних правовідносин положення Постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (далі - Постанова № 1155) не застосовуються. Водночас, відповідач інформує, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100" (далі - Постанова № 1213) пункт 10 Порядку виключено. З огляду на зазначене для застосування коефіцієнта коригування заробітної плати, передбаченого пунктом 10 розділу IV Порядку № 100, правові підстави відсутні.
Водночас розрахунки підвищеного посадового окладу, на які посилається у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20. Відтак, вимога касатора щодо застосування коефіцієнтів підвищення посадового окладу при стягненні середнього заробітку при затримці виконання рішення є необґрунтованою.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди на користь позивача, відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, зазначає, що для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відтак, відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, зокрема, причинного зв`язку, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Крім того, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Водночас, відповідач погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що позивач у позовній заяві взагалі не наводить будь-яких аргументів чи обґрунтувань щодо заподіяння йому моральної шкоди, він взагалі ставить питання про відшкодування моральної шкоди лише в прохальній частині позовної заяви, не згадуючи про таку шкоду в описовій чи мотивувальній частині, в той час, як сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. У зв`язку з чим підстави для відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди відсутні.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року в справі № 640/24641/20 з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 13 липня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у справі № 640/154/20 визнано протиправними та скасовано рішення Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 06 грудня 2019 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2095ц про звільнення останнього з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України та поновлено на аналогічній посаді в Офісі Генерального прокурора з 24 грудня 2019 року. Крім того, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по 23 липня 2020 року в розмірі 806 497,37 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
27 липня 2020 позивач звернувся із заявою до Офісу Генерального прокурора про поновлення його на посаді, проте листом Офісу Генерального прокурора від 14 серпня 2020 року № 07-375-20 у поновленні на посаді було відмовлено з посиланням на неможливість такого поновлення, оскільки Офіс Генерального прокурора станом на 24 грудня 2019 року не був утворений.
02 вересня 2020 року позивачем до Офісу Генерального прокурора подано скаргу на неправомірну відмову у поновленні на посаді, на що 24 вересня 2020 листом Офісу Генерального прокурора № 07/1/1-2701 йому знов відмовлено з вищезазначених підстав.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 у справі № 640/154/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року змінено в мотивувальній та резолютивній частинах, внаслідок чого викладено абзаци четвертий - шостий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, з 25 грудня 2019 року.
Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 23 липня 2020 року в сумі 212 785, 58 грн. (двісті дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять гривень п`ятдесят вісім копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити."
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року залишено без змін.
15 жовтня 2020 до Офісу Генерального прокурора надійшла постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 вересня 2020 року ВП № 63119360 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України.
На підставі вказаної постанови, наказом Генерального прокурора України від 16 листопада 2020 року № 280ц ОСОБА_1 поновлено на посаді, яку він займав до звільнення, в Генеральній прокуратурі України з 25 грудня 2019 року.
Відповідач зазначає, що затримка виконання рішення суду обумовлена тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач з 27 червня 2020 року здійснював адвокатську діяльність, яку припинив 12 листопада 2020 року, а тому, з огляду на несумісність здійснення адвокатської діяльності із посадою прокурора, його поновлення до 12 листопада 2020 року було не можливим.
Тривале невиконання судового рішення позивач вважає протиправною бездіяльністю, тому звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою, другою та сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.