ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") до ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки, - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.
09 вересня 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 27 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством "ОТП банк" (далі - ЗАТ "ОТП банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП банк" (далі - ПАТ "ОТП банк"), укладено кредитний договір № МL-009/920/2006, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 62 000,00 дол. США зі сплатою 13,99 % річних.
Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 уклала із ЗАТ "ОТП банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП банк", договір іпотеки.
10 грудня 2010 року між ПАТ "ОТП банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким банк відступив позивачеві право вимоги за кредитним договором. Цього ж дня ПАТ "ОТП банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за договором іпотеки.
11 вересня 2014 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 755/27827/13-ц, яким стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором у розмірі 828 744,60 грн. Проте позичальник борг не повернув.
Станом на 01 квітня 2016 року заборгованість позичальника склала 61 719,85 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату проведення розрахунку еквівалентно 1 618 183,37 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 55 673,43 дол. США, що еквівалентно 1 459 657,12 грн; проценти за кредитом - 6 046,42 дол. США, що еквівалентно 158 526,24 грн; пеня за прострочення виконання зобов`язань - 5 922 554,28 грн.
ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило на підставі договору іпотеки від 27 грудня 2006 року № PCL-009/920/2006 звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачці, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
04 травня 2017 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки має передувати вимога про стягнення боргу, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки може бути одним зі способів виконання рішення суду про стягнення боргу.
Позивач скористався правом на дострокове повернення боргу, що підтверджує рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року у справі № 755/27827/13-ц.
Позивач не обґрунтував вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 540 737,65 грн. До суми кредитної заборгованості, обчисленої станом на 01 квітня 2016 року, позивач включив суми кредиту, процентів за кредитом і пеню за прострочення виконання зобов`язання, починаючи з січня 2006 року, тобто без урахування обставин, які Дніпровський районний суд м. Києва встановив у рішенні від 11 вересня 2014 року у справі № 755/27827/13-ц.
Позивач не надав належних і допустимих доказів дійсного розміру кредитної заборгованості, тому неможливо оцінити співмірність вартості предмета іпотеки та суми кредитної заборгованості.
Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, тому в резолютивній частині такого рішення для його виконання суд має вказати в грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки, визначену згідно із частиною шостою статті 38 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV; див. постанову Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2654цс16). Позивач не зазначив початкову ціну предмета іпотеки в позовній заяві, не скористався правом подати до початку розгляду справи заяву про зміну предмета позову, а суд не може вийти за межі заявлених вимог. Вказівка в резолютивній частині рішення суду початкової ціни, яку визначив незалежний експерт, суперечитиме приписам статей 39 і 43 Закону № 898-IV.
Оскільки суд не встановив порушення прав і законних інтересів позивача, відсутні підстави для застосування за заявою відповідачки позовної давності.
06 листопада 2019 року постановою Київського апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції й ухвалено нове - про часткове задоволення позову: звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з його початковою ціною в сумі 1 430 138 грн для погашення заборгованості в сумі 1 717 677,26 грн (з них: заборгованість за кредитом - 55 673,43 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2016 року становить 1 459 200,60 грн; за процентами за кредитом - 6 046,42 дол. США, що за курсом НБУ станом на вказану дату становить 158 476,66 грн; пеня за прострочення виконання зобов`язань - 100 000,00 грн).
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки 30 червня 2011 року позивач направив позичальникові досудову вимогу, у якій просив достроково (протягом 30 днів з дати одержання вимоги) повернути всю суму кредиту та нараховані проценти, позивач згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) змінив строк виконання основного зобов`язання. Тим самим позивач змінив і строк виконання передбаченого пунктом 4.1.1 кредитного договору додаткового зобов`язання зі сплати неустойки.
Доводи позивача щодо суми заборгованості позичальника за пенею в розмірі 5 922 554,28 грн є безпідставними, оскільки згідно з рішенням суду у справі № 755/27827/13-цпеня становить 100 000,00 грн. Початкову ціну продажу предмета іпотеки слід визначити в розмірі 1 430 138,00 грн згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 12 вересня 2019 року № 21827/17-42.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд проігнорував її заяви про застосування позовної давності, які вона подала 20 грудня 2016 року та 10 липня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що досудову вимогу від 19 квітня 2010 року № 22-2/354469 про дострокове погашення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки банк направив лише позичальникові. Надіславши таку вимогу, банк в односторонньому порядку змінив дату повернення кредитної заборгованості. Тому позовну давність слід обчислювати з 20 травня 2010 року (з тридцять першого дня після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).
З позовом до відповідачки позивач звернувся лише 12 вересня 2016 року (дата реєстрації позовної заяви в суді), хоча загальна позовна давність сплинула 20 травня 2013 року.
Апеляційний суд помилково врахував досудову вимогу, яка є в матеріалах справи № 755/27827/13-ц про стягнення боргу з позичальника. Зазначену вимогу 30 червня 2011 року позивач надіслав позичальникові, а не відповідачці.
Позивач уже звертав стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса від 01 березня 2012 року № 1201. Згідно з рішенням від 03 квітня 2014 року у справі № 755/27049/13-ц Дніпровський районний суд м. Києва визнав цей напис таким, що не підлягає виконанню. Позивач це рішення суду не оскаржив.
Позивач не довів надання / перерахування позичальникові суми кредиту, зокрема належно завірених копій меморіальних ордерів, платіжних доручень тощо, що ставить під сумнів наявність боргу.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц і від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, і помилково виснував про правомірність нарахування процентів за користування кредитом і пені на суму заборгованості після того, як позивач реалізував право на дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості.
27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на вимоги частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Вважав, що є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної практики щодо застосування позовної давності до основної та додаткової вимог, а також для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.
Звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника, позивач перервав позовну давність (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц). Поданням такого позову позовна давність перервалася і за вимогою до відповідачки-іпотекодавиці.
У постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив інший висновок: звернувшись у серпні 2012 року з позовом до позичальника про стягнення кредитної заборгованості, який суд розглянув, банк перервав позовну давність за вимогою до позичальника про погашення цієї заборгованості, тому пропустив позовну давність, коли подав у жовтні 2015 року позов до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки для забезпечення виконання зобов`язання за тим самим кредитним договором.
У постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається впливу" позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність і всі правила щодо початку її перебігу, зупинення, переривання, наслідків спливу тощо. За змістом частини першої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності пов`язане з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування іпотеки. Переривання позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним. Тому вчинення позичальником дій, що підтверджують визнання ним боргу за основним зобов`язанням, не перериває позовну давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням (основна) і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки (додаткова) є різними. Застосування до додаткової вимоги наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою закон не передбачає.
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовна давність переривається шляхом пред`явлення позову на ту частину вимог, яку позивач визначив у поданій позовній заяві; стосовно тих вимог, які не охоплені позовом, і до інших боржників, ніж вказані в позовній заяві, ця давність не переривається.
В окремій думці до зазначеної постанови є такі висновки: зверненням до позичальника з позовом у справі № 428/4827/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором товариство перервало перебіг позовної давності за вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором; у випадку пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як і у випадку пред`явлення кредитором позову до боржника про стягнення кредитної заборгованості, кредитор заявляє про порушення боржником права кредитора на належне виконання основного зобов`язання та просить суд захистити це право. Тому подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки або про стягнення боргу спрямоване на захист права кредитора на належне виконання боржником основного зобов`язання за кредитним договором.