Постанова
іменем України
13 липня 2023 року
м. Київ
справа № 192/2216/19
провадження № 51-796 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальні провадження № 12019040570000711 від 19 листопада 2019 року та № 12020040570000427 від 12 серпня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Камянкодніпровське Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 18 листопада 2019 року приблизно о 17:00, знаходячись у спальній кімнаті будинку АДРЕСА_1, під час виниклого конфлікту з ОСОБА_10, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10, діючи умисно, наніс потерпілій один удар кулаком правої руки в область грудної клітини ліворуч, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6, 04 липня 2020 року приблизно о 20:05, знаходячись поруч з територією домоволодіння АДРЕСА_2, де мешкає ОСОБА_9, діючи умисно, схопив дерев`яну палицю, яка лежала поруч на землі та наніс потерпілому три удари дерев`яною палицею, яку тримав двома руками по лівій руці в область ліктьової кістки, два удари дерев`яною палицею, котру тримав двома руками по голові в область лобу, два удари дерев`яною палицею, яку тримав двома руками по тулубу в область лівої сторони тазу, чим спричинив останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що потягло тривалий розлад здоров`я понад 21 день.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного обвинуваченому покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подали
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити, на підставі статей 49, 74 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та вважати засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
На обґрунтування своїх доводів прокурор вказує, що 14 листопада 2019 року ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, а 04 липня 2020 року вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, тому, з огляду на положення ч. 3 ст. 49 КК України, перебіг строку давності за кримінальний проступок перервався вчиненням злочину та з 04 липня 2020 року розпочався спочатку.
При цьому прокурор зауважує, що станом на 03 листопада 2022 року, тобто на момент розгляду апеляційним судом даного кримінального провадження, з 04 липня 2020 року минуло понад 2 роки, при цьому перебіг давності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України не зупинявся, а тому строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності в силу п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України закінчився, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.
Крім того, прокурор стверджує, що застосування положень ст. 49 КК України є обов`язковим, а тому суд апеляційної інстанції повинен був з урахуванням невизнання вини обвинуваченим за ч. 1 ст. 125 КК України, звільнити ОСОБА_6 на підставі статей 49, 74 КК України від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити, проте, з огляду на позицію засудженого, не заперечувала щодо звільнення останнього від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України.
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 не заперечували щодо звільнення засудженого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
У своїй касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що станом на момент постановлення ухвали суду апеляційної інстанції, з 04 липня 2020 року (день, з якого розпочався перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України) минуло понад 2 роки, тобто закінчилися строки давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для зміни такого рішення.