Постанова
іменем України
13 липня 2023 року
м. Київ
справа № 609/213/22
провадження № 51-286 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021211010000581 від 20 грудня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Жолобки Шумського району Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Шумського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року та з 21 липня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 грудня 2021 року, приблизно 22:00, з метою заволодіння особистим майном ОСОБА_8, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи свої суспільно небезпечні дії, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом віджиму вікна, проник до будинку АДРЕСА_2, при цьому продовжуючи свої протиправні дії, пройшов в кімнату, де перебувала ОСОБА_8 та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечним для життя і здоров`я потерпілої, яке виразилось у демонстрації предмету схожого на сокиру, яку він приклав до голови потерпілої, та яку вона сприйняла як справжню, вимагав у останньої грошові кошти. Після цього ОСОБА_8, усвідомлюючи небезпеку для свого життя та здоров`я з боку ОСОБА_7, проти власної волі передала на вимогу останнього грошові кошти в сумі 240 грн.
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_7 повторно підійшов до потерпілої та приставив предмет схожий на сокиру до голови останньої, при цьому знову став погрожувати застосуванням насильства, небезпечним для життя і здоров`я потерпілої, та вимагати грошові кошти. В цей час ОСОБА_8, сприйнявши погрози як реальні, боячись за власне життя і здоров`я, пройшла з ОСОБА_7 в сусідню кімнату та всупереч своїй волі передала останньому грошові кошти в сумі 2500 грн.
Отримавши зазначені грошові кошти, ОСОБА_7 покинув житловий будинок через вхідні двері.
В результаті злочинних дій ОСОБА_7, потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно майнової шкоди на загальну суму 2740 грн.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що суди попередніх інстанцій, засуджуючи ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187 КК України, в основу своїх рішень поклали докази, які були зібрані з істотним порушенням норм процесуального права та не є такими, що доводять причетність засудженого до інкримінованого йому злочину.
На обґрунтування своїх доводів захисник, зазначає, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 грудня 2021 року є недопустимим доказом, оскільки:
- фотознімки осіб, пред`явлених для впізнання суттєво різняться по зовнішності, а під опис ознак, зазначених у протоколі, підпадає лише ОСОБА_7 ;
- матеріали кримінального провадження не містять відомостей щодо анкетних даних статистів та їх згоди на використання фотознімків у даному провадженні;
- у протоколі слідчої дії не наведено мотивів, в чому полягала необхідність проведення впізнання саме за фотознімками та не зазначено підстав, за яких не видалось за можливе провести впізнання наживо, з огляду на те, що ОСОБА_7 на той час вже був затриманий;
- час проведення слідчої дії співпадає з часом затримання ОСОБА_7, при цьому відповідно до показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, фотознімки осіб, які пред`являлись для впізнання, на момент проведення слідчої дії вже були вклеєні у протокол, що свідчить про формальність її проведення;
- органом досудового розслідування безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення пред`явлення особи для впізнання за безпосередньої участі підозрюваного ОСОБА_7 ;
- протокол пред`явлення особи для впізнання не узгоджується з показаннями потерпілої ОСОБА_8, яка в ході допиту в суді першої інстанції від 16 лютого 2022 року не вказала, що впізнає ОСОБА_7 як особу, яка вчинила розбій.
Вказані обставини, на переконання захисника, свідчать про те, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 грудня 2021 року не відповідає вимогам частин 6, 7 ст. 228 КПК України, а тому є недопустимим доказом.
Також захисник зазначає, що показання потерпілої, надані в суді першої інстанції у судовому засіданні від 31 травня 2022 року, про те, що вона пригадала ознаки особи, яка вчинила розбій, та вони співпали з ознаками ОСОБА_7, на переконання сторони захисту, були надані за сприяння сторони обвинувачення. При цьому захисник зауважує, що у своїй апеляційній скарзі він посилався на розбіжності в показаннях потерпілої, однак суд апеляційної інстанції його доводи проігнорував.
Крім того, захисник вказує, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінку показанням свідка ОСОБА_11 про те, що в час вчинення розбою ОСОБА_7 був разом з нею в будинку та вони розійшлись по своїм кімнатам спати. При цьому зауважує, що такі показання свідка узгоджуються з показаннями ОСОБА_7 та повністю спростовують причетність останнього до вчинення інкримінованого йому злочину. Водночас захисник стверджує, що місцевий суд належним чином не перевірив показання свідка та виклав їх не повно, врахувавши лише в частині того, що вночі, коли свідок прокинулась, то обвинуваченого на місці не було, при цьому залишив поза увагою її показання про те, що ОСОБА_7 в час вчинення злочину перебував разом з нею. При цьому захисник зауважує, що вказані порушення свідчать про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, що в свою чергу покладало на суд апеляційної інстанції обов`язок щодо дослідження і оцінки доказів з урахуванням положень ст. 404 КПК України, однак, на його думку, в ході апеляційного розгляду вказаних вимог судом дотримано не було, оскільки суттєві доводи апеляційної скарги сторони захисту були залишені без відповіді.
Одночасно у поданій касаційній скарзі захисник посилається на недопустимість як доказів висновків судових дактилоскопічних експертиз від 21 грудня 2021 року № СЕ-19/120-21/12907-Д та від 02 лютого 2022 року № СЕ-19/120-22/711-Д, виходячи з наступного:
- об`єктом порівняння у вказаних експертизах була дактилоскопічна карта, заповнена на ім`я ОСОБА_7, яка подавалась у формі копії, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 99 КПК України;
- процесуальне походження даної дактилоскопічної карти та її належність саме ОСОБА_7 встановлено не було.
При цьому захисник вказує, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що сторона захисту мала клопотати про проведення повторної дактилоскопічної судової експертизи суперечать положенням ч. 2 ст. 92 КПК України.
Разом з тим захисник ставить під сумнів допустимість як доказу протоколу огляду місця події від 20 грудня 2021 року, обґрунтовуючи свої доводи тим, що фактично було проведено обшук житлового будинку, проте без дотримання вимог КПК України, а саме не було здійснено відеофіксацію такої слідчої дії, що, на думку захисника, свідчить про порушення вимог ч. 10 ст. 236 КПК України.
Крім того, захисник ОСОБА_6 вказує, що дані, зазначені у протоколі тимчасового доступу до речей та документів з додатком від 18 лютого 2022 року дані про місце перебування номеру телефона обвинуваченого не встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, а тому вказаний доказ підлягає виключенню з підстав його неналежності відносно предмету доказування.
З огляду на вищевказане, захисник зазначає, що визнання винним ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187 КК України не відповідає критерію доведеності поза розумним сумнівом, а тому вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Одночасно захисник стверджує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, належним чином свої висновки не обґрунтував, доводи зазначені у скарзі не перевірив, а допущені судом порушення, на які захисник звертав увагу, не усунув та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України.
На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_12 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів захисника, просить відмовити у задоволенні касаційних вимог та залишити без зміни, постановлені щодо ОСОБА_7 рішення судів попередніх інстанцій.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
12 липня 2023 року на електронну адресу Касаційного кримінального суду Верховного Суду надійшла копія лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_7 від 11 липня 2023 року № 134, згідно з яким засуджений ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер та копія заяви ОСОБА_13 (батька ОСОБА_7 ), в якій останній просить продовжити судовий розгляд справи з метою реабілітації його померлого сина.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК Україникримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 761/33482/16-к (провадження № 51-4744 кмо 18) у випадку смерті засудженого відкрите за його скаргою касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно, з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК Українм, є необхідним для реабілітації померлого.
За таких обставин, враховуючи положення кримінального процесуального закону, висновки Суду, а також позицію батька померлого щодо необхідності продовження судового розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю засудженого, та вважає за необхідне продовжити касаційний розгляд в порядку, передбаченому главою 32 КПК України.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав невідповідності їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказує, що зазначені у протоколі тимчасового доступу до речей та документів з додатком від 18 лютого 2022 року дані про місце перебування номеру телефона обвинуваченого, не встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, а тому вказаний доказ підлягає виключенню з підстав його неналежності відносно предмету доказування.
Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція захисника в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наведеному доказу, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, місцевий суд допитав обвинуваченого ОСОБА_7, який повністю заперечував свою вину у скоєнні розбою та пояснював, що на місці вчинення злочину він не був, з 18 грудня 2021 року по 20 грудня 2021 року постійно перебував вдома, і зазначені обставини може підтвердити його співмешканка ОСОБА_11 . При цьому вказував, що 19 грудня 2021 року він перебував разом з дітьми за місцем свого проживання.
Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання безпосередньо допитаних свідків ОСОБА_14, ОСОБА_9, які 20 грудня 2021 року були понятими під час проведення слідчої дії у виді пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_8, а також показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, які 20 грудня 2021 року були понятими при огляді місця події. При цьому, як убачається зі змісту вироку, зазначені особи надавали пояснення щодо обставин проведення вказаних слідчих дій та їх показання також були покладені в основу висновків суду першої інстанції в частині законності та допустимості протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 грудня 2021 року та протоколу огляду місця події від 20 грудня 2021 року.
Одночасно в основу свого рішення місцевий суд поклав безпосередньо досліджений звукозапис, на якому зафіксовані показання потерпілої ОСОБА_8, надані нею в порядку ст. 225 КПК України, щодо обставин, за яких невідомий чоловік ввечері 19 грудня 2021 року проник до її житлового будинку та погрожуючи фізичною розправою (приклав до голови обух сокири), заволодів її грошовими коштами. При цьому, будучи безпосередньо допитаною в суді першої інстанції, потерпіла вказала, що через значний проміжок часу та стан здоров`я всіх обставин злочину в деталях не пам`ятає, проте прямо вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка перебувала в її будинку під час вчинення злочину. Також потерпіла ОСОБА_8 повідомила, що працівники поліції допитували її ввечері 19 грудня 2021 року та вдень 20 грудня 2021 року. Фото для огляду їй надавали лише один раз 20 грудня 2021 року, а огляд будинку проводили два рази, під час чого працівники поліції складали документи в присутності понятих. Оглянувши фотокартки, які були приклеєні на листок паперу вона одразу впізнала особу, яка вимагала у неї гроші по його обличчю та носу. Під час допиту в суді вона не змогла відповісти на запитання, чи впізнає обвинуваченого, оскільки сильно хвилювалась.
Як убачається зі змісту вироку, підстав того, що потерпіла могла оговорити обвинуваченого місцевим судом встановлено не було.
Також судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_17, яка пояснювала, що 19 грудня 2021 року у вечірню пору доби (точного часу не пам`ятає) до неї додому приїхав ОСОБА_7, з яким вони спільно проживали. Повечерявши, вона із дитиною пішла в кімнату готуватися до сну, ОСОБА_7 також пішов у свою кімнату. На запитання захисника щодо приблизної години, коли вона пішла у свою кімнату та лягла спати, відповіла, що не пам`ятає, близько 22-23 год. Прокинувшись у ночі (точного часу не пам`ятає) та заглянувши у кімнату ОСОБА_7, побачила, що його немає. Близько 07:00 ранку 20 грудня 2021 року ОСОБА_7 перебував вдома, де дав дітям гроші (Валентину 500 гривень, купюрами по 100 гривень та ОСОБА_18 купюру номіналом 100 гривень). Після затримання ОСОБА_7 повідомляла працівникам поліції номер його мобільного телефону.