ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 953/6839/22
Провадження № 51 - 2599 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022221130001956 від 19 вересня 2022 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Сєвєродонецьк Луганської області, громадянина України, фактично проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Харківського районного суду Харківської області від 18 листопада 2019 року за ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі, 03 травня 2022 року звільненого у зв`язку з відбуттям покарання,
за ст. 185 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року щодо нього.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2022 року, на речові докази та прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
18 вересня 2022 року близько 17 години 00 хвилин ОСОБА_6, перебуваючи на території "ТЦ "Барабашово" за адресою: м. Харків, вул. Амурська, буд. 1, помітив, що вікно торгового контейнеру ВА1106 розбите і у цей час у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна. Після чого ОСОБА_6, реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на крадіжку, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у виді заподіяння майнової шкоди потерпілому та бажаючи їх настання, скористався драбиною, яка лежала поряд із контейнером, та через розбите вікно заліз у приміщення, тим самим проник до торгівельного контейнеру ВА 1106, звідки таємно викрав майно, що належить потерпілому ОСОБА_7 загальною вартістю 43 050 грн. Після чого ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 43 050 грн.
Вироком Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року задоволено апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури, виключено із мотивувальної частини вироку пом`якшуючі покарання обставини - "щире каяття", "активне сприяння в розкритті кримінальних правопорушень", скасовано вирок Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання та призначено йому за ст. 185 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня фактичного його затримання на виконання вироку апеляційного суду.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції і на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. Вказує на те, що він визнав свою вину, щиро розкаявся, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, має неповнолітню дитину 2008 року народження, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував потерпілому завдану шкоду, у зв`язку із чим судом першої інстанції обґрунтовано було застосовано до нього положення ст. ст. 75, 76 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не мотивував належним чином у вироку висновок про те, що його виправлення неможливе без реального відбування покарання, не врахував положень ст. ст. 50, 65, 75 КК України, а застосований судом апеляційної інстанції відносно нього захід примусу і визначений порядок його відбування не відповідає меті покарання і є несправедливим. Також не погоджується із вироком апеляційного суду в частині виключення обставин, що пом`якшують покарання, та заперечує наявність у нього рецидиву як обставини, що обтяжує покарання. За таких обставин, вважає, що апеляційний суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п.п. 1, 2, 3 КПК України є підставами для скасування або зміни судового рішення касаційним судом.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 185 ч. 4 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.