ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/1457/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Цимбал С.Ю.,
відповідача: Данілов А.І. (в режимі відеоконференції),
третьої особи: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Агентства Публічної Власності Республіки Молдова
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2023
та рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2019
у справі № 916/1457/19
за позовом Агентства Публічної Власності Республіки Молдова
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Підприємства з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" SRL
про визнання права власності та витребування майна,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2019 Державна канцелярія Республіки Молдова (далі - Канцелярія) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп" (далі - ТОВ "Макстгруп"), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила суд визнати право власності на об`єкти нерухомого майна за Республікою Молдова в особі Канцелярії та витребувати у ТОВ "Макстгруп" об`єкти нерухомого майна на користь Республіки Молдова в особі Канцелярії.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що право власності на спірне майно належить Республіці Молдова. Натомість, спірні об`єкти нерухомого майна вибули з володіння позивача поза його волею.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2019 (суддя Щавинська Ю.М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю. - головуючий, Богатир К.В., Філінюк І.Г.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі Закону Республіки Молдова №121 від 04.05.2007 "Про управління публічною власністю та її роздержавлення", постанови Уряду Республіки Молдова №998 від 29.09.2000 "Про затвердження положення про комерційні та інвестиційні конкурси і прямі переговори щодо приватизації публічного майна", постанови №945 від 20.08.2007 "Про заходи щодо виконання Закону №121 від 04.05.2007 про управління публічною власністю та її роздержавлення" Агентством Публічної Власності Республіки Молдова було проведено комерційний конкурс з приватизації цілісного майнового комплексу підприємства "Санаторій "Молдова", переможцем якого стало Підприємство з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP".
За результатами зазначеного комерційного конкурсу, 07.08.2008 між Республікою Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі (продавець) та Підприємством з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" (покупець) укладено договір купівлі-продажу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова".
Відповідно до преамбули договору від 07.08.2008 поняття "Цілісний майновий комплекс" за змістом даного договору включає в себе: нерухоме майно, вказане у додатку №1 до даного договору, рухоме майно, належне "Санаторію Молдова", корпоративні права на підприємство "Санаторій Молдова".
Відповідно до п. 2.1 договору продавець продає "Цілісний майновий комплекс" у власність покупця та передає останньому свої права засновника на "Санаторій Молдова", а покупець сплачує його вартість на умовах, встановлених цим договором.
За умовами п. 2.5 договору від 07.08.2008 право власності на "Цілісний майновий комплекс" переходить до покупця з моменту підписання акта приймання-передачі. Право власності на нерухоме майно підлягає реєстрації покупцем у компетентних органах України.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 3.4 договору від 07.08.2008 за рішенням Конкурсної Комісії вартість предмета даного договору встановлена у розмірі 73 300 000 лей, а покупець зобов`язується сплатити за предмет даного договору з розстрочкою платежу на наступних умовах. Покупець виконав положення діючого законодавства Республіки Молдова і Рішення Конкурсної Комісії та сплатив до укладення даного договору більше 50% від вартості предмета договору, а саме 36 850 000 лей. Покупець зобов`язується сплатити залишок суми у розмірі 36 450 000 лей, що складає менше 50% від вартості даного договору, впродовж двох років з моменту підписання даного договору щоквартально рівними частинами з індексацією цих сум залежно від рівня інфляції, розрахованого на день укладення договору до здійснення платежу.
Згідно з п.3.5 договору його виконання забезпечено банківською гарантією АКБ "Фінбанк" від 07.08.2008, яка може бути використана продавцем в разі прострочення строку повної оплати вартості предмету договору більш ніж на 10 банківських днів.
Передача майна покупцю здійснюється на підставі акта приймання-передачі (пункт 4.3 договору від 07.08.2008).
Відповідно до п. 4.4 договору від 07.08.2008 покупець декларує, що зобов`язується виконувати положення статей 55, 56, 57 Закону Республіки Молдова №121 від 04.05.2007 про управління публічною власністю та її роздержавлення.
Право продавця на розірвання договору передбачено п. 4.7. договору від 07.08.2008.
У додатку №1 до договору від 07.08.2008 сторони погодили перелік нерухомого майна, яке входить до складу цілісного майнового комплексу санаторію "Молдова", а саме: газову котельню (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Г, літ. Ж-Ж1, загальною площею 1037,9 кв.м); пансіонат №4 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-К, літ. В, загальною площею 191,6 кв.м); пансіонат №5 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Б, літ. Г, загальною площею 253,4 кв.м); будівлю басейну (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Е, літ. А1, загальною площею 2338,3 кв.м); клуб-столову (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Ж, літ. А2, А3, загальною площею 2301,7 кв.м); адміністративний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-Д, літ. И, загальною площею 731,7 кв.м); корпус №3 (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-В, літ. Д, загальною площею 4433,8 кв.м); головний корпус (м. Одеса, вул. Посмітного, 2-А, літ. А, загальною площею 3977,2 кв.м); будівлі (м. Одеса, вул. Посмітного, 2, літ. А4, Е-Е1, Е2, З, К, Л, М, загальною площею 2920,9 кв.м).
На виконання п. 4.3 договору від 07.08.2008 Республіка Молдова в особі Агентства Публічної Власності при Міністерстві Економіки та Торгівлі та Підприємство з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" підписали акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова" б/н від 07.08.2008, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який складається з рухомого майна, що належить Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова", корпоративних прав на підприємство "Санаторій Молдова" та нерухомого майна, визначеного у додатку №1 до договору від 07.08.2008.
За твердженням позивача, покупцем не було виконано прийнятих на себе зобов`язань за договором в частині проведення розрахунків у повному обсязі, що підтверджується ухвалою Верховного Суду Республіки Молдова по справі №2re-284/11, якою цей договір розірвано та зобов`язано повернути майно.
Позивач вважає, що його право власності на спірні об`єкти нерухомого майна підтверджені Свідоцтвами серії ЯЯЯ №569060-№569068 від 24.10.2006 відповідно до яких об`єкти нерухомості розташовані за адресою м. Одеса, вул. Посмітного 2-Г, 2-К, 2-Б, 2- Е, 2-Ж, 2-Д, 2-В, 2-А, 2 (літ. Ж-Ж1, В, Г, Al, А2, АЗ, И, Д, А, А4, E-El, Е-2, З, К, Л, М), дійсно належать Республіці Молдова.
Водночас, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 у справі №26-30/109-09-3307 було задоволено позов Підприємства з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP SRL" до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "МЕДИСАН" Лікувально-санаторної відновлювальної Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова "Санаторій Молдова" та визнано за Підприємством з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP" право власності на спірне нерухоме майно.
22.02.2011 спірне майно, внаслідок внесення до статутного капіталу, було зареєстровано за ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова"", а 26.12.2016 Загальними зборами учасників ТОВ "Санаторій-профілакторій "Молдова"" спірне майно було внесено до статутного капіталу ТОВ "Макстгруп" та 30.12.2016 передано за актом приймання-передачі, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Натомість, 20.03.2019 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №26-30/109-09-3307 було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Підприємства з іноземним капіталом "SDY-INVEST GRUP SRL".
Враховуючи, що спірне майно, придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, вибуло з володіння власника поза його волею, позивач, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, просив витребувати спірне майно у ТОВ "Макстгруп", а також визнати право власності, оскільки користування з боку відповідача спірним майном та відсутність відповіді на вимогу про виселення, на думку позивача, свідчить про невизнання права власності та його оспорювання.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на приписи ст. 388 ЦК України зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем, що отримав спірне майно за відплатним правочином, який у силу приписів ст. 330 ЦК України набув право власності на майно. Щодо обставин вибуття нерухомого майна Санаторію Молдова з власності Республіки Молдова поза його волею, суд першої інстанції зазначив, що позивачем належним чином не доведено, що спірне майно було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, викрадене або вибуло з володіння іншим шляхом поза їх волею. Додатково суд апеляційної інстанції зауважив, що ані вказаний договір, ані його положення щодо моменту переходу права власності на спірне нерухоме майно до покупця недійсними не визнавались, а рішення Вищої судової палати республіки Молдова по справі №2re-284/11 від 26.10.2011 на території України не визнано, у зв`язку з чим, обставини встановлені у даному рішенні, не мають обов`язкового значення для господарського суду під час розгляду даної справи. Також задоволення позовної заяви становило б непропорційне втручання у мирне володіння та користування майном, і в даному випадку виправлення минулої помилки органу влади не повинно відбуватися шляхом непропорційного втручання в нове право, набуте відповідачем, який покладався на легітимність добросовісних дій державного органу.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи скаржника зводяться до того, що:
- судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів, які доводять, що всі три підприємства у ланцюжку набувачів спірного нерухомого майна (ПІК "SDY-INVEST GRUP SRL", ТОВ "Санаторій- профілакторій "Молдова" і ТОВ "Макстгруп") є підприємствами, які на всіх етапах свого існування контролювалися/управлялися однією групою осіб, пов`язаних спільними адресами (на території України та за її межами), тими самими засновниками (учасниками), керівниками, представниками та/або юридичними радниками, що свідчить про недобросовісність ТОВ "Макстгруп" як останнього набувача майна; апеляційний суд необґрунтовано відмовив у приєднанні відповідних доказів до матеріалів справи, не дослідив їх та не взяв до уваги, що призвело до неправильного вирішення справи. Врахування відповідних доказів впливає на неможливість застосування до відповідача конструкції добросовісності як засобу захисту від витребування спірного майна згідно зі ст.ст. 330, 387, 388 ЦК України;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми ст.ст. 387, 388 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 22.11.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21), від 04.04.2018 у справі № 910/4898/16, від 02.07.2020 у справі № 904/5934/17;
- суди не застосували норми абзацу другого ст. 57 Закону Республіки Молдова № 121 від 04.05.2007 "Про управління публічною власністю та її роздержавлення" та п. 61 Положення про комерційні та інвестиційні конкурси і прямі переговори щодо приватизації публічного майна, затвердженого постановою Уряду Республіки Молдова № 998 від 29.09.2000, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах і висновок Верховного Суду щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.07.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 05.07.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 зазначено, що: "вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (п. 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (п. 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця, зокрема за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, пункт 52).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання, у право мирного володіння майном.
Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема пов`язана особа (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55)).
Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40)).
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України".
У постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) зазначено, що: "Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, власник має право звертатись з віндикаційним позовом до особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном власника.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово- правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Право на витребування майна з чужого незаконного володіння має зокрема особа (власник, який не володіє), яка має відповідні правовстановлюючі документи, що беззаперечно підтверджують належність їй конкретно визначеного майна, яке було незаконно привласнено іншою особою (не власник, який володіє).
При цьому, закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.
Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. З огляду на приписи частини п`ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача майна презюмується. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17).
Відплатність придбання майна, так само як і запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача, не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку (постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 5023/4477/12).