ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2023 року
м. Київ
справа № 940/1340/19
провадження № 51-966км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої
ОСОБА_7 на вирок Тетіївського районного суду Київської області від 28 липня
2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 січня
2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110000000491 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки
АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вступ
ОСОБА_7 27 червня 2019 року приблизно о 13:00, керуючи технічно справним автомобілем марки DAEWOO LANOS, рухаючись проїзною частиною другорядної автодороги сполученням "Тетіїв-Бурківці", яка є головною дорогою, в порушення вимог п. п. 2.3.б), д), 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху, не надала перевагу в русі транспортному засобу, який рухався головною дорогою та допустила зіткнення із автомобілем ЗАЗ 110206.
Грубе порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, перебувають у прямому причинному зв?язкуз виникненнямдорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 та отриманням середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_7 за ч. 2
ст. 286 КК України.
Цим же вироком вирішено долю заявлених цивільних позовів та речових доказів у даному кримінальному провадженні
Апеляційний суд, після розгляду скарг, зокрема засудженої, залишив вирок районного суду без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, засуджена подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню з метою її звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість і неправильне вирішення судами заявленого цивільного позову в частині стягнення із неї на користь малолітньої потерпілої щомісячних виплат останні до досягнення нею вісімнадцятирічного віку у зв`язку з втратою годувальника, просить пом`якшити їй покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням та змінити судові рішення щодо неї в частині оскаржуваного нею цивільного позову.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на такі доводи:
Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені судових рішення у даному кримінальному провадженні.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тетіївського районного суду Київської області від 28 липня
2021 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Також цим судом прийнято рішення в частині заявлених цивільних позовів у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона 27 червня
2019 року приблизно о 13:00, керуючи технічно справним автомобілем марки DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись проїзною частиною другорядної автодороги сполученням "Тетіїв-Бурківці", яка є головною дорогою, в порушення вимог п. 2.3.б, д, п.10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР),
не була уважною під час керування транспортним засобом, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, внаслідок чого своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху та, порушуючи вимоги дорожнього знаку 2.1 "дати дорогу" розділу 33 та п. 16.11 ПДР, не врахувала дорожню обстановку, проявила неуважність та безпечність, не надала перевагу в русі транспортному засобу, який рухався головною дорогою та здійснила виїзд автомобіля на головну дорогу сполученням "Тетіїв - Бурківці", де допустила зіткнення із автомобілем ЗАЗ 110206, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ЗАЗ 110206, ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події, водій автомобіля ОСОБА_9 разом із іншим пасажиром ОСОБА_11 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, які викликають довготривалий розлад здоровʼя.
Грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 2.3.б), д), 10.1, 16.11 ПДР, перебувають у прямому причинному звʼязку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 та отриманням середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню з метою її звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, просить пом`якшити їй покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням і змінити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення цивільного позову на користь малолітньої потерпілої, що стосується відшкодування на користь останньої, пов`язаного із втратою годувальника.
Суть доводів касаційної скарги засудженої зводиться до того, що саме звільнення від відбування покарання з іспитовим строком відповідатиме його меті, оскільки вона щиро розкаялась у скоєному, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, попросила вибачення у потерпілої сторони, частково відшкодувала потерпілим завдану вчиненим нею кримінальним правопорушенням шкоду та намагалася добровільно відшкодувати її, проте потерпілі відмовились її приймати, позитивно характеризується за місцем проживання, вперше вчинила необережне кримінальне правопорушення,
є інвалідом третьої групи, відповідно до досудової доповіді органу з питань пробації не має суспільної небезпеки, а її виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства. При цьому зауважує, що її чоловік проходить службу в Збройних силах України й протидіє країні агресору, а вона має на утриманні малолітню доньку, при цьому, на даний час вона перебуває у стані вагітності. Тому, на її думку, оскаржувані судові рішення в частині призначення їй покарання є незаконним і необґрунтованим, оскільки належним чином не були враховані всі перелічені вище обставини.
Разом з цим, засуджена вказує на незаконність судових рішень щодо неї в частині вирішення заявленого цивільного позову на користь малолітньої потерпілої у зв`язку з тим, що розмір відшкодування на користь малолітньої потерпілої, пов`язаного із втратою годувальника, визначено неправильно.
До того ж стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам статті 419 КПК України не усунув усіх допущених судом першої інстанції порушень, своє рішення про залишення її апеляційноїскарги беззадоволення належним чином не мотивував та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
засудженої не подавалися.
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу засудженої, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженої підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені судових рішення у даному кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Тобто, суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Що стосується матеріалів даного кримінального провадження, то колегією суддів констатовано те, що суд апеляційної інстанції наведених вимог закону не дотримався, залишаючи апеляційні скаргу засудженої без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, засуджена подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушувала питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині призначеного їй покарання з метою її звільнення від його відбування з випробуванням і в частині задоволення заявлених у даному кримінальному провадженні цивільних позовів.
Так, в поданій апеляційній скарзі засуджена, крім іншого, зазначала про порушення районним судом загальних засад призначення покарання, оскільки цей суд приймаючи рішення про призначення їй покарання, яке вона має відбувати реально не врахував даних про її особу, характеристик в загальносоціальному плані, наявність у неї на утриманні малолітньої дитини, її посткримінальну поведінку спрямовану на залагодження своєї провини.