Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
місто Київ
справа № 203/578/21
провадження № 61-1358св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: Державне підприємство "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", ОСОБА_1,
треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року, постановлене суддею Єдаменко С. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Дніпровська міська рада у лютому 2021 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень"
(далі - ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень"), треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., у якому просила:
- скасувати запис про право власності від 24 квітня 2017 року № 20127285 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 675634912101 та припинити право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати запис № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1, внесений державним реєстратором Дніпровської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Молчановим Сергієм Олександровичемна підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року, індексний номер 34924117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101;
- визнати відумерлою спадщину у виді квартири АДРЕСА_1 та передати її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 01 липня 2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року, ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2013 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі від 11 червня 2014 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року у справі № 0418/5803/12.
Рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/12 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 .
Рішенням від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/12 Апеляційний суд Дніпропетровської області витребував із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
10 квітня 2017 року скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16.
З огляду на те, що рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/12 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, то державний реєстратор Молчанов С. О. зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, а тому оскаржуваний запис та рішення про державну реєстрацію суперечать інтересам держави та порушують право територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на спірне майно. Оскільки у ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємців за законом або за заповітом немає, а тому спірне майно відповідно до вимог чинного законодавства в подальшому має бути визнано відумерлою спадщиною та має перейти у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третіх осіб
Відзиви на позов до суду першої інстанції не надходили.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 09 листопада 2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов Дніпровської міської ради.
Суд скасував запис про реєстрацію права власності від 24 квітня 2017 року № 20127285 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 675634912101 та припинив право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 56, 00 кв. м, житловою площею 36, 05 кв. м, яка в цілому складається з: 1 - коридор, 2 - комора, 3, 4, 5 - житлові кімнати, 6 - кухня, 7 - туалет, 8 - ванна, І - балкон, і скасував запис № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1, внесений державним реєстратором Дніпровської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Молчановим С. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року, індексний номер 34924117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101.
Визнав відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається з квартири АДРЕСА_1, та передав її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, укладений з особою, яка не мала права на відчуження квартири, - ОСОБА_4, оскільки не була її власником на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року, тому у останньої не виникло право власності на зазначену квартиру. Тому суд виснував, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірну квартиру, а державна реєстрація за нею цього права є безпідставною.
Враховуючи наведене та оскільки з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, спадкоємців немає, суд дійшов висновку про визнання спадщини на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою та передання її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Постановою від 24 січня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору, додатково зазначив, що доводи заявниці про те, що її не було повідомлено про розгляд справи є безпідставними з огляду на те, що суд першої інстанції на адресу ОСОБА_1 неодноразово направляв судові повістки, однак конверти з судовою кореспонденцією повернулися на адресу суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання". Тому апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції вживав усіх належних заходів для сповіщення ОСОБА_1 про розгляд справи, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Доводи заявниці про те, що немає законних підстав для визнання спадщини відумерлою та припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру із наступним скасуванням записів про державну реєстрацію права власності, оскільки ОСОБА_2 була громадянкою Російської Федерації, зареєстрованим її місцем проживання було село Лісне Тверської області Російської Федерації, де вона й померла, у спірній квартирі вона ніколи не була зареєстрована та не проживала, доказів того, з ким була зареєстрована ОСОБА_2 на день смерті, чи заведено спадкову справу за місцем відкриття спадщини матеріали справи не містять, апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спадкоємці ОСОБА_2 зверталися до нотаріальної контори в Російській Федерації, яка відповідно повинна була направити запит до нотаріальної контори, що знаходиться в Україні. Про це свідчить лист П`ятої державної нотаріальної контори, згідно з яким спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалася.
Доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності апеляційний суд також вважав безпідставними, оскільки про існування спадщини, яку можливо визнати відумерлою, Дніпровська міська рада дізналася із заяви ОСОБА_5, яка надійшла до міської ради 12 березня 2019 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 26 січня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції здійснив розгляд справи за відсутності відповідачки ОСОБА_1, належно не повідомленої про дату, час і місце розгляду справи;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18
(провадження № 61-13667сво21), згідно з якими обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу, невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19), у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 361/3865/19 (провадження № 61-11295св20), від 27 квітня 2021 року у справі № 619/2314/13 (провадження № 61-18976св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/7712/16-ц (провадження № 61-2112св20), щодо визначення порядку належного інформування судом учасника справи про судовий розгляд;
- суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань про витребування матеріалів;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази;
- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 760/13211/18 (провадження № 61-48821св18), від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11 (провадження № 61-6708св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 522/25494/15-ц (провадження № 61-20189св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18
(провадження № 61-12451св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 382/2284/18 (провадження № 61-12351св21), від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19 (провадження № 61-1684св21), щодо допустимості доказів;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19), у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 травня 2020 року у справі № 761/28849/16-ц (провадження № 61-41016св18), від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17 (провадження № 61-41747св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц
(провадження № 61-2616св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 190/1097/18 (провадження № 61-10198св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18 (провадження № 61-1220св21), від 02 листопада 2021 року у справі № 237/4569/17 (провадження № 61-11235св20), від 19 січня 2022 року у справі № 369/15995/18 (провадження № 61-14239св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 295/190/20
(провадження № 61-15467св21), щодо стандартів доказування;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), щодо процедури спадкування в Україні;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), в яких визначено, що відомості з Державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, допоки не доведено протилежне.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Зазначила, що заявниця, скориставшись тим, що у ОСОБА_2 немає спадкоємців, на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року зареєструвала повторно за собою право власності на спірну квартиру. Стверджувала, що на момент звернення до суду з позовом у міської ради були правові підстави, передбачені положеннями статті 1277 ЦК України, для визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 02 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 15 червня 2023 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_6 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2002 року.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєва I. B. оформила свідоцтво про право власності на спадщину на ОСОБА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 22 червня 2012 року ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_1 .
Рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/2012 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 .
Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Скасував у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. за реєстровим № 4337.
В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовив.
Рішенням від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/2012 Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд задовольнив позов ОСОБА_2 повністю.
Витребував із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
За ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано 01 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Постановою від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16 Закарпатський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Колесник Інги Миколаївни від 08 липня 2015 року № 22697033 про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Визнав протиправним та скасував запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 липня 2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
10 квітня 2017 року державний реєстратор Дніпропетровської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правовик та технічних експертних досліджень" Молчанов С. О. скасував право власності за ОСОБА_7 на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16.
Також 10 квітня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Дніпропетровської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Молчановим С. О. право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року № 34924117, номер запису про право власності 20127285.
Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року № 747587, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., зареєстрований в реєстрі № 4337.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Процесуальне право, застосоване судом
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.
У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі "Гурепка проти України (№ 2)" (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі "Трудов проти Росії" (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова
повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи
Оскаржуючи постанову апеляційного суду, заявниця серед доводів касаційної скарги зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
В оцінці цих доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідачка ОСОБА_1 у судові засідання не з`явилася, повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судових повісток, конверти з якими повернулися на адресу суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання". Врахувавши, що судові повістки повернулися з відміткою "за закінченням терміну зберігання", суд вважав за можливе розглядати справу без участі відповідачки за наявними в ній матеріалами.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції вживав усіх належних заходів для сповіщення відповідачки про розгляд справи, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 як апеляційну, так і касаційну скарги обґрунтовувала тим, що вона не була належно повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання.
Верховний Суд в оцінці висновків судів першої та апеляційної інстанцій про повідомлення заявниці про розгляд справи у суді першої інстанції врахував приписи частини восьмої статті 128 ЦПК України та дійшов висновку, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про такі причини повернення, як "за закінченням терміну зберігання", не є підтвердженням відмови названої сторони від одержання судової повістки чи про відсутність учасника справи за адресою, повідомленою суду, а отже, не свідчить про повідомлення такого учасника справи про судове засідання.
В оцінці спірних правовідносин суд зобов`язаний врахувати правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), в якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Доказів на підтвердження вжиття судом першої інстанції інших заходів з метою виклику в судове засідання відповідачки матеріали справи не містять.
Отже, у матеріалах справи немає доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції. Процесуальні гарантії забезпечення справедливого розгляду справи стосовно відповідачки порушені через її неналежне інформування про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належно повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не врахував те, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя, а також те, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України згадане порушення норм процесуального права передбачено як обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Водночас Верховний Суд врахував належне повідомлення відповідачки про розгляд справи судом апеляційної інстанції, у суді апеляційної інстанції у судових засіданнях брали участь як заявниця, так і її представник, що підтверджується протоколами судового засідання в режимі конференції від 13 грудня 2022 року № 1116264 (т. 2, а. с. 153, 154), від 24 січня 2023 року № 1197300 (т. 2, а. с.156, 157).