Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
місто Київ
справа № 752/19743/20
провадження № 61-12850св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року, постановлене суддею Колдіною О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
(далі - Голосіївський ВДВС), у якому з урахуванням доповнень просив:
- визнати неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Голосіївського ВДВС Половця Андрія Михайловича щодо виконання виконавчого листа від 24 травня 2019 року у справі № 752/25425/18;
- скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- зобов`язати Голосіївський ВДВС поновити виконавче провадження № НОМЕР_1;
- стягнути з Голосіївського ВДВС на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у розмірі 491 645, 54 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 06 червня 2019 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. постановив про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом у справі № 752/25425/18, виданим 24 травня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмонолітмонтаж" (далі - ТОВ "Укрмонолітмонтаж") на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 491 645, 54 грн.
Постановою від 30 липня 2019 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. наклав арешт на майно, що належить боржникові, втім у подальшому виконавчі дії зі стягнення грошових коштів з рахунків боржника у банках не вчиняв.
Стверджував, що здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, що проводилися державним виконавцем, не свідчить, що проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою у частині восьмій статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", і це не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника (на рахунку боржника у банку увесь час з дня відкриття виконавчого провадження обліковувалися грошові кошти) та здійснення заходів, які є потрібними для своєчасного і повного виконання рішення суду.
За спливом строку у рік та 2 місяці після відкриття 06 червня 2019 року виконавчого провадження та тільки після особистого звернення листом від 13 серпня 2020 року № 230004.4/К-12939,3/20/27,3, звернення директора Департаменту моніторингу процесуальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Бочарової Ю. М. до Міністерства юстиції України старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. ухвалив із запізненням постанову про арешт грошових коштів боржника, яку не було надіслано позивачу, та таке запізнення винесення постанови надало директору ТОВ "Укрмонолітмонтаж" можливість виводити грошові кошти з рахунків у банках протягом 1 року та 2 місяців після відкриття виконавчого провадження.
02 вересня 2020 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. ухвалив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, зазначивши про неможливість встановити особу боржника та з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи.
Позивач зазначив, що виконавчий лист, виданий 24 травня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ТОВ "Укрмонолітмонтаж" на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 491 645, 54 грн є виконавчим документом, за якими з боржника мають бути стягнуті грошові кошти, такий виконавчий документ може бути виконаний без участі боржника, а також, враховуючи брак доказів здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на своєчасне виконання рішення суду, рішення державного виконавця у формі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу суперечить вимогам закону.
На переконання позивача, висновок щодо неможливості розшуку боржника, майна боржника не є обґрунтованим, оскільки державний виконавець не виконав усі належні та необхідні дії, неповністю реалізував надані йому права, не застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату, через неявку без поважних причин боржника не виніс постанову про привід посадової особи, директора товариства, через органи Національної поліції.
За таких обставин вважав, що своєю бездіяльністю старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. завдав позивачеві матеріальної (майнової) шкоди на суму 491 645, 54 грн.
Оскільки на момент подання позову розрахунок з виконання виконавчого провадження від 06 червня 2019 року ВП № НОМЕР_1 не здійснено - невиплата заподіяла позивачу величезні моральні страждання. Оскільки позивач увесь час хвилювався за забезпечення існування своєї сім`ї, це негативно позначилось на психологічному стані позивача і вимагало від нього докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини. Розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди позивач оцінив у 200 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 03 лютого 2022 року Голосіївський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що позивач, який є стягувачем у виконавчому провадженні, фактично оскаржує бездіяльність та рішення державного виконавця під час проведення виконавчих дій, у тому числі повернення виконавчого документа стягувачу, що свідчить про обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав, оскільки у цьому випадку закон передбачає інший порядок, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Суд першої інстанції врахував, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 491 645, 54 грн, проте правовідносини, що пов`язані з виплатою заробітної плати, існували між позивачем та ТОВ "Укрмонолітмонтаж", а тому покладення обов`язків на відповідача з виплати заробітної плати не узгоджуються з вимогами закону.
Також суд зазначив, що ці кошти не можуть бути стягнуті з відповідача як відшкодування майнової шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність неправомірної бездіяльності державного виконавця під час виконання рішення, що встановлена у визначеному законом порядку, та причинного зв`язку між бездіяльністю (діями) державного виконавця та шкодою.
Оцінюючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції встановив, що усупереч вимогам статті 81 ЦПК України позивач не надав до суду доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у цьому.
Постановою від 23 листопада 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження фактів неправомірних бездіяльності та рішень посадових осіб державної виконавчої служби позивач у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку до суду не надав.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що дії, рішення або бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, допоки не встановлено протилежного у визначеному чинним законодавством порядку.
Зваживши на брак доказів, які б підтверджували неправомірну бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення, що встановлена у визначеному законом порядку, та причинного зв`язку між бездіяльністю (рішеннями) державного виконавця та шкодою, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції правильно встановив, що немає підстав для задоволення позову в частині відшкодування майнової та моральної шкоди.
Сам лише факт прийняття державним виконавцем рішення про повернення виконавчого документа, тоді як на рахунку боржника знаходилися грошові кошти, без доведення протиправності такого рішення у порядку, визначеному законом, не може бути безумовною підставою для покладання на відповідача цивільної відповідальності. Посилання позивача на те, що державний виконавець своєю бездіяльністю надав можливість боржнику зняти грошові кошти зі своїх банківських рахунків і сприяв боржнику у невиконанні судового рішення, не підтверджені належними та допустимими доказами (зокрема вироком суду).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 19 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження судових рішень визначив те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21), щодо відшкодування шкоди, завданої державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження. У постанові зазначено, що збитки, завдані державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що попереднє ухвалення судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядається позов про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Голосіївський ВДВС надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 12 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 24 травня 2019 року Голосіївський районний суд міста Києва у справі № 752/25425/18 видав виконавчий лист, яким стягнуто з ТОВ "Укрмонолітмонтаж" на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у сумі 315 066, 93 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 176 578, 61 грн.
02 вересня 2020 року старший державний виконавець Голосіївського ВДВС Половець А. М. ухвалив постанову про повернення виконавчого документа - виконавчого листа від 24 травня 2019 року № 752/25425/18 - стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у зв`язку з неможливістю встановлення особи боржника, з`ясування місцезнаходження боржника - юридичної особи, місця проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Право, застосоване судом
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Конституції України, ЦК України про відшкодування моральної шкоди.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тож ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Щодо встановлення неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця у межах позову про відшкодування шкоди
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що закон передбачає інший порядок встановлення неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
З такими висновками не погоджується заявник.
Оцінюючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у цій частині, Верховний Суд врахував таке.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 8.8, 8.9 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21) зазначила, що:
"8.8. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.