ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2023 року
м. Київ
справа № 826/22492/15
касаційне провадження № К/9901/40504/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2017 (суддя - Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 (головуючий суддя - Грибан І.О., судді - Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БМТС" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.09.2015 №0006222206, №0006232206.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з ПП "Л.КОМ", ТОВ "РА "Пропаганда", ТОВ "Бебі-Лайф Плюс", ТОВ "АВС Синергія", ТОВ "Нінель-Україна", що пов`язані із його господарською діяльністю.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29.08.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017, позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові-повідомлення рішення Інспекції від 07.09.2015 №0006222206 в частині штрафних санкцій у розмірі 36115,50 грн, №0006232206 в частині штрафних санкцій у розмірі 45667,75 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги у визначеній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом безпідставно застосовано штрафні санкції до платника відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, оскільки в даному випадку відсутній факт повторного протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання Товариству.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині суди дійшли висновку, що Товариством неправомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ПП "Л.КОМ", ТОВ "РА "Пропаганда", ТОВ "Бебі-Лайф Плюс", ТОВ "АВС Синергія", ТОВ "Нінель-Україна", оскільки такі операції фактично не відбулись, не підтверджені належними первинними документами, не відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції не спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків і не сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню у визначеній судами частині.
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями у частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій у зазначеній частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав наявності всіх необхідних первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій.
Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.11.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.07.2023 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 11.07.2023.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення попередніх інстанцій в межах касаційної скарги позивача відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за наслідками якої складено акт від 11.08.2015 №500/1-26-50-22-06-31237762 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 182671,00 грн; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 144462,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.09.2015:
№0006222206, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток 216 693,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 144462,00, штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 72231,00 грн;
№0006232206, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 274006,50 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 182671,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 91335,50 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належних первинних документів в підтвердження таких операцій, відсутності зміни активів платника податків, відсутності умов для здійснення таких операцій.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.