ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 336/2915/20
провадження № 51-1824 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
у режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року стосовно
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Мала Рублівка Котелевського
району Полтавської області, який проживає за
адресою: АДРЕСА_1,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК Україниу зв`язку із недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, обіймаючи відповідно до наказу в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань № 58 о/с від 29 грудня 2016 року посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально-виконавчої служби України, будучи наділеним владними та організаційно-розпорядчими повноваженнями, реалізовуючи злочинний намір, направлений на вимагання та одержання неправомірної вигоди, з метою власного збагачення, 05 вересня 2019 року приблизно о 10:50, знаходячись на вул. Липовецькій в м. Запоріжжі, більш точне місце в ході досудового розслідування не встановлено, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 5 000 грн, у якості частини неправомірної вигоди для себе, за подальше безперешкодне відбування її чоловіком ОСОБА_9 кримінального покарання в умовах ДУ "Запорізький слідчий ізолятор".
У подальшому ОСОБА_10 12 вересня 2019 року приблизно о 10:50, продовжуючи реалізовувати свої злочинні наміри, знаходячись в автомобілі "CitroenC-Elysee", державний номерний НОМЕР_1, біля Запорізької державної адміністрації, що за адресою: просп. Соборний, 164 в м. Запоріжжі, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 2 500 грн та 100 доларів США у якості другої частини неправомірної вигоди для себе, за подальше безперешкодне відбування її чоловіком ОСОБА_11 кримінального покарання в умовах ДУ "Запорізький слідчий ізолятор".
Вказані дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України - вимагання та одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням службового становища.
Вимога касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів;
- належним чином не перевірив та не спростував доводів апеляційної скарги щодо безпідставності висновку місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_8 ознак провокації злочину та про визнання у зв`язку з цим матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими доказами;
- не здійснивши належне та повне дослідження усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України через недоведеність в його діях інкримінованого складу кримінального правопорушення;
- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_6 та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України, постановив ухвалу з істотним порушенням вимог КПК України.
Проте Суд з цими доводами не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положенням ст. 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов висновку про те, що обвинувачення стосовно ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, побудовано на припущеннях, без наявності достатньої кількості належних, допустимих, неспростованих доказів, які з достовірністю б свідчили про його винуватість поза розумним сумнівом.
Не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідного обґрунтування просила виправдувальний вирок скасувати, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначити відповідне покарання.
В апеляційній скарзі прокурор покликався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінальних правопорушень та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_6 . Крім того, не погоджуючись із оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, просив повторно дослідити їх.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, надані в судовому засіданні суду першої інстанції:
- показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що у 2019 році він обіймав посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до своїх службових обов`язків здійснював керівництво відділом, забезпечував дотримання відділом діючого законодавства, здійснював інструктажі підлеглих відділу, вивчення та аналіз інформації про стан режиму відбування покарання, тощо; повноважень щодо визначення порядку відбування покарання засудженими, які перебувають в ДУ "Запорізький слідчий ізолятор", не мав. Влітку 2019 року, точно не пам`ятає, йому зателефонував знайомий ОСОБА_12 з проханням допомогти його знайомій. Згодом до нього звернулась ОСОБА_8 з питанням щодо можливості подальшого відбування її чоловіком ОСОБА_11 покарання в умовах ДУ "Запорізький слідчий ізолятор". Від оперуповноваженого ОСОБА_13 він дізнався, що ОСОБА_11 повинен залишитись у слідчому ізоляторі для відбування покарання. Жодних вимог матеріального характеру ОСОБА_8 він не висував, навпаки остання намагалась його заохотити матеріально, однак він відмовився. Після вилучення у ОСОБА_11 мобільного телефону він говорив ОСОБА_8, що вилучення телефону не є підставою для зміни порядку відбування покарання. Грошових коштів у ОСОБА_8 не просив та не отримував. Під час зустрічі з ОСОБА_8, яка відбулась за її ініціативи, остання, знаходячись у його автомобілі, передала йому гроші, сказавши, що це залишок. Він машинально взяв гроші, однак відразу повернув їх. Після того, як ОСОБА_8 залишила автомобіль, він відразу їй зателефонував та сказав, що допомагає на прохання ОСОБА_12 без мети отримання винагороди. Також зазначив, що співробітникам слідчого ізолятору ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ніколи ніяких вказівок не давав;
- показання свідка ОСОБА_16 - заступника начальника відділу в ДУ "Запорізький слідчий ізолятор" - про те, що ОСОБА_6, обіймаючи посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області, міг здійснювати перевірки діяльності установи; на умови відбування засудженими покарання не міг впливати; вказівок не міг давати та не давав; обвинуваченому він не підпорядкований. Засудженого ОСОБА_11 особисто він не знав, щодо умов відбування ним покарання до нього ніхто, в тому числі і ОСОБА_6, не звертався. Рішення щодо дисциплінарної відповідальності засудженого приймається колегіально співробітниками слідчого ізолятора, комісією, до якої ОСОБА_6 не входить;