ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2023 року
м. Київ
справа № 351/2550/14-к
провадження № 51-3946км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090230000472 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 140 КК до покарання у виді позбавлення права займатись лікарською діяльністю на строк 2 роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 140 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
Ухвалено стягнути з КНП "Снятинська багатопрофільна лікарня" Снятинської міської ради на користь ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 70 000 грн, матеріальну шкоду у розмірі 61 550 грн та витрати за надання правової допомоги у розмірі 3 250 грн.
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, працюючи на посаді завідувача хірургічного відділу КНП "Снятинська багатопрофільна лікарня" Снятинської міської ради (далі - лікарня) вчинив неналежне виконання своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило смерть ОСОБА_9 за наступних обставин.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 у хірургічний відділ лікарні, з діагнозом "гострий апендицит" поступив ОСОБА_9, огляд якого був проведений ургентним лікарем-хірургом ОСОБА_10 спільно із завідувачем хірургічним відділенням лікарні ОСОБА_6, якими було прийнято рішення про необхідність проведення у цей же день операції "діагностична лапароскопія, апендектомія". Після проведення передопераційної підготовки об 11:40 лікарем-хірургом ОСОБА_10, як оператором, спільно із завідувачем хірургічним відділенням ОСОБА_6, як асистентом, було розпочато проведення зазначеної операції.
Під час операції лікар-хірург ОСОБА_10 спричинив ОСОБА_9 проникаюче поранення черевної стінки з однією різаною раною нижче пупка, двома колотими ранами брижі тонкого кишківника з ушкодженням кровоносних судин брижі тонкого кишківника, що ускладнились масивними крововиливами в тканини брижі та заочеревинного простору і кровотечою в черевну порожнину.
Зазначені ускладнення завідуючим хірургічним відділом ОСОБА_6 та лікарем-хірургом діагностовано не було, хоча діагностування таких ускладнень покладено саме на членів операційної бригади - хірургів. У зв`язку з цим, внаслідок неналежного виконання хірургами своїх професійних обов`язків, подальше лікування ОСОБА_9 було надано неадекватно стану хворого, в результаті чого він о 12:45 помер в операційній.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду 20 вересня 2022 року вирокзалишений без змін.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення щодо нього, а кримінальне провадження закрити за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:
- в обвинувальному акті конкретно не зазначено, які саме професійні обов`язки покладалися на нього і які з цих обов`язків не виконані взагалі, або виконанні неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів ним порушено;
- докази у цьому кримінальному провадженні зібрані з порушеннями норм кримінального процесуального закону, є суперечливими, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки, а суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи сторони захисту в цій частині;
- він був заявлений як асистент оперуючого хірурга, при цьому до виконання своїх обов`язків так і не приступив через раптову зупинку серця пацієнта
- його дії не становлять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК. Суд апеляційної інстанції за наявності для цього підстав не закрив кримінального провадження у відповідності з положеннями ст. 417 КПК та п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК;
Крім того, засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що:
- під час операції ні зовнішніх, ні клінічних ознак внутрішньочеревної кровотечі виявлено не було. За такі показники відповідальний лікар-анестезіолог, який дає подальшу команду проводити операцію;
- враховуючи, що зупинка серця у потерпілого настала через 20-30 сек. після уведення троакара та повторної дози дитиліну, відсутність ознак внутрішньої кровотечі анестезіологом було розцінено, як анестезіологічна смерть: блискавична форма анафілактичного шоку на введення дитиліну, тому анестезіологом і оперуючим хірургом ОСОБА_10 не ставились покази до лапаротомії, тим більше при зупинці серця і подальшій клінічній смерті;
- як припущення, операційна бригада вказала, що причиною раптової зупинки серця міг бути анафілактичний шок, блискавична реакція на дітілін, серцева недостатність. Могли бути й інші причини, однак ці обставини залишилися поза увагою досудового розслідування;
- жодна експертиза не досліджувала питання, чи могла операційна бригада в конкретній ситуації, з урахуванням раптової зупинки серця, діагностувати внутрішню кровотечу у хворого та запобігти їй;
- судом не враховано побічні дії та реакції на дитилін згідно з інструкцією, затвердженою МОЗ України від 14 грудня 2012 № 10486, а саме, зупинка серця. Експертиза з цього питання не проводилася;
- всі свідки, які брали участь в операції пояснили суду, що після повторного введення пацієнту анестезіологічних препаратів, у нього раптово зупинилося серце. Про це повідомив і оперуючий хірург ОСОБА_10, останній також зазначив суду, що від анестезіолога ОСОБА_11 жодної інформації про падіння тиску не поступало, було лише повідомлення -стоп, зупинка серця;
- факт зупинки серця стороною обвинувачення не спростовано. Жодна експертиза факт зупинки серця у хворого не досліджувала. Не встановлено, як раптова зупинка серця вплинула (могла вплинути на подальші дії операційної бригади, зокрема на діагностування внутрішньої кровотечі у хворого);
- жоден висновок експертизи не вказує, чи мав можливість засуджений в даній конкретній ситуації встановити наявність кровотечі. Не встановлено, які саме дії ним не виконані, чи виконані неналежним чином по встановленню кровотечі;
- однією з підстав щодо встановлення внутрішньої кровотечі, експерт вказує наявність біля двох літрів крові у черевній порожнині потерпілого. Проте, слідством не спростовано, чи могла кров у черевній порожнині утворитися в наслідок реанімаційних заходів, спрямованих на відновлення робити серця. Не встановлено давність крові;
- згідно з висновком патологоанатомічного розтину було виявлено тільки одну різану рану вище пупка. У висновку комісійної судово-медичної експертизи від 18 листопада 2013 року № 111 вказано про наявність двох різаних ран на животі. Звідки, яким чином та коли з`явилася друга різана рана нижче пупка, слідством встановлено не було та не досліджувалося;
Засуджений зазначає також, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій допустили протиріччя: 11 червня 2015 року суд першої інстанції виніс ухвалу про додаткову комісійну судову медичну експертизу, оскільки зі змісту наявних у справі судових медичних експертиз (висновок № 111 від 18 листопада 2013 року, запитання № 9 та 10), неможливо було встановити суть неправильних дій лікаря ОСОБА_6 . Незважаючи на це, в оскаржуваних судових рішеннях обвинувачення ґрунтується на тих же пунктах № 9 та 10 висновку судмедекспертизи № 111;
- суди попередніх інстанцій не дослідили і не дали оцінку висновкам судово-медичного відділу Головного бюро судмедекспертизи МОЗ України, а саме висновку від 1 квітня 2019 року № 390/15, де вказано, що відповідальним за правильність виконання введення троакара в черевну порожнину, а отже за спричинення пошкодження є медичний працівник, який цю дію виконував. Засуджений троакар в руки не брав. За наданими для проведення експертизи документами не можливо чітко розмежувати та визначити хто особисто з членів хірургічної бригади мав виконувати певні дії при ліквідації кровотечі з ушкоджених судин брижі кишківника, які саме і в якій послідовності;
- органом досудового розслідування з порушенням норм кримінального процесуального закону зібрано докази, а, також, вони є очевидно суперечливими, однак суд першої при винесенні судового рішення не надав їм належної оцінки, а суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи захисту в цій частині.
На переконання засудженого, допущені порушення привели до застосування закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню, а саме ч. 1 ст. 140 КК (порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК) та, як наслідок, кримінальне провадження, яке підлягало закриттю, закрите не було, що є істотним порушенням норм КПК та тягне за собою скасування судового рішення (порушення п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК).
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- засуджений та його захисник підтримали вимоги, викладені в касаційній скарзі;
- прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та на спростування доводів засудженого, крім іншого, зазначив, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 111 друга різана рана на животі потерпілого утворилася посмертно та могла утворитися як під час патологоанатомічного дослідження так і під час наступних досліджень.
Мотиви Суду
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:
- істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
- неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Таким чином, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції на обґрунтування винуватості ОСОБА_6, крім іншого, послався на показання:
- самого обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він був асистентом під час проведення діагностичної лапароскопії ОСОБА_9, який помер під час операції. Вказав, що він був лише заявлений як асистент, однак покладені на нього функції не виконував. Був присутній від початку проведення операції, але участі у ній не брав, однак прикладав усі зусилля для збереження життя ОСОБА_9 . Вважає його смерть нещасним випадком;
- свідка ОСОБА_12 (дружини померлого), яка, крім іншого, зазначила, що вони з чоловіком були проти операції за допомогою лапароскопу, про що повідомляли лікарів. Обвинувачений ОСОБА_6 їх запевнив, що буде звичайна медична операція. Однак, операцію було проведено не відкритим способом, а лапароскопічно;
- свідка ОСОБА_11 про те, що під його керівництвом, як лікаря анастезіолога, медсестрою було введено хворому відповідні медичні препарати та надано дозвіл на початок операції. ОСОБА_10 почав робити операцію лапароском, а ОСОБА_6 виконував функції асистента. ОСОБА_10 було зроблено розріз та він спробував ввести троакар, оскільки м`язи пацієнта були напружені, тому він дав вказівку на введення додаткових медичних препаратів для послаблення м`язів. Потім хірургом ОСОБА_10 був введений троакар, однак за декілька хвилин у хворого раптово почав падати тиск та відбулася зупинка серця. Незважаючи на вжиті реанімаційні заходи, пацієнт помер;
- свідка ОСОБА_13 про те, що він проводив патологоанатомічний розтин трупа ОСОБА_9 . Під час огляду трупа на тілі було виявлено отвір, який з`єднувався з черевною порожниною. Далі ним було здійснено розріз та виявлено у черевній порожнині великий об`єм крові. Після цього було вилучено внутрішні органи та під час огляду аорти виникла підозра на можливе травматичне ушкодження внутрішніх органів, оскільки була велика кількість крові, однак аорта пошкоджена не була, тому подальші дії щодо розтину трупа були припинені та ним було викликано працівників поліції;
- свідка ОСОБА_10 про те, що після введення хворому наркозу, він почав проводити оперативне втручання, а саме: здійснив розріз на черевній порожнині та ввів троакар у черевну порожнину. Після чого, через пару секунд почув крик анестезіолога про зупинку серця у хворого та наказ відійти від столу. ОСОБА_6 в цей час стояв біля стіни, однак в подальшому допомагав реанімувати ОСОБА_9 . Через 40 хвилин, після проведення реанімаційних заходів, анестезіологом була констатована біологічна смерть ОСОБА_9 . Також свідок вказав, що обвинувачений ОСОБА_6 під час проведення операції мав статус асистента оперуючого хірурга, але до здійснення своїх функцій так і не приступив;