ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 470/27/21
провадження № 51-2154 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_6,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_7,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в кримінальному провадженні № 12020150160000203 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 126 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 126 КК України, та призначено йому покарання за:
- ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років;
- ч. 1 ст. 126 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточно покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як визнав установленим суд, ОСОБА_6, проживаючи спільно однією сім`єю з ОСОБА_8 та її неповнолітньою донькою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, знаючи, що остання не досягла шістнадцятирічного віку, 05 січня 2020 року приблизно о 23:00, перебуваючи за місцем спільного проживання в буд. АДРЕСА_2, маючи умисел на розбещення неповнолітньої ОСОБА_9, використовуючи її безпорадний стан, яка через неповнолітній вік не могла правильно розуміти сутність і характер вчинюваних з нею дій, вчинив розпусні дії сексуального характеру щодо неповнолітньої ОСОБА_9 , а коли неповнолітня потерпіла почала пручатись та висловлювати своє незадоволення, ОСОБА_6 з метою подолання опору потерпілої завдав їй один удар долонею по обличчю, заподіявши фізичного болю.
В подальшому, у період з 06 січня 2020 року по 04 грудня 2020 року, встановити точні дати та час у кримінальному проваджені не виявилось можливим, ОСОБА_6, перебуваючи у вищевказаному будинку, переслідуючи мету задоволення своєї статевої пристрасті, усвідомлюючи значення і суспільно небезпечний характер своїх дій, направлених на порушення нормального фізичного, психічного та соціального розвитку неповнолітньої ОСОБА_9, застосовуючи погрози фізичної розправи над потерпілою, її матір`ю та сестрою, систематично, не менше 2 разів на тиждень, вчиняв стосовно неповнолітньої ОСОБА_9 розпусні дії фізичного характеру.
04 грудня 2020 року з 09:00 до 10:00 ОСОБА_6, перебуваючи в буд. АДРЕСА_2, умисно вчинив щодо неповнолітньої ОСОБА_9 розпусні фізичні дії сексуального характеру, спрямовані на розбещення потерпілої та задоволення власної статевої пристрасті.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 14 грудня 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 задовольнив частково. Вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2021 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 126 КК України скасував. Кримінальне провадження в цій частині закрив та звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строків давності.
В решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить це судове рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує на те, що прокурором в порушення вимог ст. 241 КПК України було прийнято рішення щодо відібрання зразків у його підзахисного, який не мав будь-якого статусу в кримінальному провадженні (підозрюваного, потерпілого, свідка). Вважає, що відібрані біологічні зразки у ОСОБА_6, які оформлені протоколами від 08 грудня 2020 року, та в подальшому отримані по ним висновки експертиз є недопустимими доказами у провадженні.
Вказує, що апеляційний суд формально розглянув справу, не обґрунтував належним чином своїх висновків та всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження письмових доказів і визнання їх недопустимими. Вважає ухвалу апеляційного суду невмотивованою.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу частково. Погодилися з ухвалою апеляційного суду в частині закриття та звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, а в іншій частині ухвалу просили скасувати за обставин викладених в касаційній скарзі.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з приписами частини 2 статті 433 КПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються у межах касаційної скарги.