ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 216/1675/22
провадження № 51-1363км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілої ОСОБА_7,
засудженого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням засудженого ОСОБА_8 та касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_6, на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022041630000037 за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Тамарино Бериславського району Херсонської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року дії ОСОБА_8 були перекваліфіковані з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 119 цього Кодексу і його було засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а за ч. 5 ст. 426-1 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення з 01 квітня 2022 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено повністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 32 818 грн у рахунок відшкодування витрат на поховання, а на користь ОСОБА_10 - 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди і 7848,50 грн щомісячно у зв`язку із втратою годувальника, починаючи з 01 квітня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1, обіймаючи посаду стрільця 2 відділення 1 взводу 3 стрілецької роти зведеного батальйону у військовому званні "молодший сержант" та будучи за своїм військовим званням начальником для військовослужбовців рядового складу цієї частини, тобто військовою службовою особою, 01 квітня 2022 року приблизно о 19:00, перебуваючи на території ротно-опорного пункту 3 стрілецької роти зведеного батальйону вказаної військової частини, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, в умовах воєнного стану, порушуючи вимоги статей 4, 11, 21, 22, 28-33, 49, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, застосував насильство щодо підлеглого - військовослужбовця за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1, рядового ОСОБА_11 із застосуванням зброї - багнета-ножа, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті останнього, а саме під час конфлікту з приводу перебування рядового ОСОБА_11 у стані алкогольного сп`яніння молодший сержант ОСОБА_8 завдав одного удару клинком багнета-ножа в грудну клітку рядового ОСОБА_11, чим заподіяв йому тілесне ушкодження з ушкодженням серця та лівої легені, від якого він помер на місці.
Крім того, ОСОБА_8 у тому ж місці та в той же час у ході раптово виниклої сварки з підлеглим ОСОБА_11 з причин перебування останнього в стані алкогольного сп`яніння й вилучення в нього пляшки з алкогольним напоєм, намагаючись зупинити неочікувану агресивну поведінку потерпілого, який наближався до нього, та уникнути провокованої останнім бійки, діючи необережно внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння смерті, хоча повинен був і міг передбачити, завдав ОСОБА_11 одного удару клинком багнета-ножа в грудну клітку, чим спричинив останньому тілесне ушкодження з ушкодженням серця та лівої легені, від якого потерпілий помер на місці.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Захисник ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду змінити, кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 426-1 КК закрити на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з тим, що в діянні підзахисного відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення, не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпано можливості їх отримати, ухвалу апеляційного суду скасувати, а призначене ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 119 КК покарання у виді позбавлення волі залишити без змін та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням. Крім того, просить зменшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до 50 000 грн та відмовити в задоволенні вимог про стягнення щомісячно відшкодування шкоди в розмірі 7 848, 50 грн у зв`язку з втратою годувальника, оскільки виплати у зв`язку з втратою годувальника передбачені державою.
За доводами касаційної скарги, захисник не погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 426-1 КК.
Зокрема, він не згоден із висновком місцевого суду про те, що за встановлених обставин ОСОБА_8, з огляду на вимоги статей 5, 6 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, мав повноваження віддати наказ іншим підлеглим військовослужбовцям про затримання рядового ОСОБА_11 із негайним доставленням його до уповноваженої службової особи або повідомленням такої особи про затримання і місцеперебування затриманого, тоді як ОСОБА_11, будучи в стані алкогольного сп`яніння посягав на життя і здоров`я підзахисного.
На переконання ОСОБА_6, під час конфлікту між ОСОБА_8 і потерпілим його підзахисний не перевищував своїх військових службових повноважень чи влади та не застосовував насильства до ОСОБА_11, а оборонявся від неправомірних агресивних дій потерпілого і з необережності, відштовхуючи його від себе, завдав удару багнетом-ножем у грудну клітку,а тому за обставин цієї справи кваліфікація дій підзахисного за ч. 5 ст. 426-1 КК є неправильною.
На думку скаржника, у цій справі має місце конкуренція кримінально-правових норм і кримінальне правопорушення, вчинене з необережності, не може бути віднесене до правопорушення, вчиненого із застосуванням насильства.
Звертає увагу захисник і на те, що співвідношення умислу і необережності має взаємовиключний характер і ці дві форми не можуть одночасно характеризувати суб`єктивну сторону одного й того ж злочину - вчиненого в один час, одним суб`єктом щодо одного й того самого потерпілого.
За твердженням ОСОБА_6, апеляційний суд не усунув порушень, допущених місцевим судом, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту, не оцінив їх та не навів обґрунтованих мотивів на їх спростування.
Також захисник не погоджується з поданим потерпілою цивільним позовом, вважає суму відшкодування, визначену в ньому, завищеною і такою, що не співмірна з вчиненим ОСОБА_8 кримінальним правопорушенням, а тому, на його переконання, необхідно зменшити суму відшкодування моральної шкоди та відмовити у задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди.
Засуджений ОСОБА_8, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення в частині визнання його винуватим за ч. 5 ст. 426-1 КК, закрити кримінальне провадження з підстав відсутності в його діях цього складу кримінального правопорушення, залишити без зміни призначене за ч. 1 ст. 119 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Як і захисник, засуджений не погоджується з правовою кваліфікацією його дій за ч. 5 ст. 426-1 КК.
На переконання ОСОБА_8, суд не встановив достатніх доказів доведеності його винуватості за ч. 5 ст. 426-1 КК.
Наголошує на тому, що він не застосовував насильства до потерпілого, а лише оборонявся від його агресивних дій. Вказує про відсутність у нього умислу на заподіяння ОСОБА_10 будь-якої шкоди та наявність в його діях необережної форми вини у виді злочинної недбалості.
Як зазначає ОСОБА_8, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, належним чином не розглянув доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту, а лише обмежився перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, і загальним формулюванням про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Засуджений вважає таким, що не відповідає принципу справедливості розмір стягнення відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди.
У доповненні до касаційної скарги засуджений зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК.
На думку ОСОБА_8, суди під час кваліфікації його дій за ч. 5 ст. 426-1 КК не надали належної оцінки відсутності у нього прямого умислу на спричинення смерті ОСОБА_11 .
Також указує, що поза увагою судів залишились обставини, які свідчать про його намагання уникнути бійки з потерпілим, а також те, що після вилучення з будинку алкоголю, де останній проживав, ОСОБА_11 намагався перешкодити цьому і почав поводити себе агресивно.
За твердженням засудженого, суд не надав належної оцінки механізму заподіяння тілесного ушкодження, його поведінці після завдання удару та його показанням.
Вважає, що, коли потерпілий із застосуванням насильства почав чинити опір його законним діям, відносини між ним і ОСОБА_11 вийшли за межі службових і в нього виникло право на самозахист, а тому, всупереч висновкам суду, він не мав реальної можливості запобігти цьому шляхом вжиття заходів, передбачених ст. 6 Дисциплінарного статуту.
На його переконання, за обставин, установлених судами попередніх інстанцій, він не мав можливості вжити інших заходів, визначених статутами, які були б ефективними для відвернення агресивних, насильницьких дій зі сторони потерпілого.
Наголошує на тому, що застосування командиром (начальником) в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці заходів фізичного впливу та зброї у зв`язку з вчиненням підлеглим кримінального правопорушення, пов`язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, регламентовані ст. 22-1 Статуту внутрішньої служби, яка йому не була інкримінована.
Як зазначає ОСОБА_8, в обвинувальному акті та у вироку суду не конкретизовані положення нормативних актів, які розкривають об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК, а саме невідповідність його дій та причинно-наслідковий зв`язок між перевищенням повноважень і його наслідками. На думку засудженого, нерозкриття в обвинувальному акті інкримінованих йому статей Статуту внутрішньої служби та Дисциплінарного статуту свідчить про некоректність пред`явленого обвинувачення і порушення його права на захист.
Крім того, вказує, що суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки дійшов висновку про порушення ОСОБА_8 вимог статей 5, 6 Дисциплінарного статуту, однак порушення цих статей йому не було інкриміновано.
На переконання засудженого, враховані судами дані про його особу, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, дають достатні підстави для призначення покарання за ч. 1 ст. 119 КК зі звільненням від його відбування з випробуванням за ст. 75 цього Кодексу.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_8, надавши відповідні пояснення, підтримали подані касаційні скарги.
Прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подані стороною захисту касаційні скарги необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.